Електоральні досліди підтверджують: українські виборці схильні зачаровуватися політиками, а невдовзі після виборів досить стрімко ними розчаровуються.
Так триває від циклу до циклу, і одним із пояснень парадоксу є те, що на кожних нових виборах люди покладають на кандидатів надміру великі очікування, котрі вони, кандидати, засадничо не спроможні виконати. Учасники виборів використовують ці прийоми, бо обіцяють людям золоті гори, навіть якщо їм доводиться переступати своїми побрехеньками за межі майбутніх повноважень.
Перед виборами 2019 року в Україні постала громадська ініціатива «Виборча рада UA», котра поставила за мету повернути кандидатів «у береги», а виборцям – допомогти зробити достойний вибір згідно з належними критеріями. Засновниками ради стало 28 промінентних діячів, котрі репрезентують різноманітні сфери життя. Цього тижня учасники ініціативи вирушили у поїздки регіонами, аби дати поштовх напрацюванню змістовного порядку денного для майбутнього Президента. Перша точка – Львів. Тут від «Виборчої ради UA» говорили професори Олександр Фільц та Євген Бистрицький, голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко та член правління «Transparency International Україна» Ярослав Юрчишин, редактор журналу «Ї» Тарас Возняк та екс-народний депутат Тарас Стецьків.
Листи президентського щастя
Зважаючи на те, що фактична виборча кампанія в Україні вже триває, свіжих ілюстрацій для полеміки є більше ніж досить.
Тиждень тому Президент України викликав до себе міністра інфраструктури та директора «Укрпошти» для того, щоб наказати їм: припинити звільнення листоношів, відмовитися від закриття відділень. «Завдання, які ставить Президент, треба виконувати», – гримнув голова держави.
Президентські настанови лунали гучно, та штука в тому, що в Конституції нема ані слова про це і про інші подібні «завдання» серед повноважень голови держави.
«Я сиджу, дивлюся і думаю: чекай, якась паралельно реальність? На якій підставі взагалі вимовляються ці слова? – пригадує свої враження Ігор Коліушко, голова правління Центру політико-правових реформ. – Кожне слово Президента мусить мати якесь значення, воно мусить мати юридичне значення. Коли для таких доручень ніяких підстав нема, а вони постійно лунають, то це не тільки виводить Президента за межі Конституції, а й руйнує в суспільстві розуміння, хто такий Президент, що від нього треба вимагати і чого від нього дійсно треба очікувати».
Пана Коліушка дивує, що президенти не допомагають суспільству засвоїти зміст Конституції, а навпаки – часто викривлюють уявлення про конституційні повноваження, формуючи переконання, «що Президент може все». «Ми захоплюємося якимись кандидати, які нам розповідають про все хороше і виступають проти всього поганого. А потім дуже швидко ними розчаровуємося, бо вони, виявляється, не можуть нічого зробити», – констатує Коліушко. Його мета як представника ініціативи «Виборча рада UA» – по-перше, повернути кандидатів у конституційне поле, по-друге, допомогти виборцям зрозуміти, якого Президента вибирати.
«Ми нагадуємо собі Сократів»
Громадська ініціатива «Виборча рада UA» постала у липні цього року.
«Ми є позапартійною незалежною ініціативою, – каже доктор філософських наук, колишній директор фонду «Відродження» Євген Бистрицький. – Наша мета – скласти сукупність тих запитань до кандидатів, які допоможуть виборцям свідоміше, раціональніше, а не емоційно, зробити свій вибір».
Ініціатива запропонувала громадськості перелік критеріїв для перевірки відповідності кандидатів посаді Президента, розділивши їх на п’ять блоків: роль голови держави в конституційній моделі влади і гарантування конституційних прав, стратегія зовнішньої політики, безпекова та оборонна політика, бачення економічного розвитку, бачення кандидатом національної консолідації. У кожному блоці є низка запитань, на котрі мав би чітко відповісти поважний політик.
«Ми розуміємо, що тривають великі історичні питання – такі, як Томос або війна на сході України, – але залишаються і повсякденні важливі питання, якими мусять опікуватися президенти», – аргументує Бистрицький.
Для прикладу, Тарас Стецьків чекає на те, що кандидати у Президенти висловлять своє чітке, не гаслоподібне бачення вирішення проблеми з окупованими територіями. «Що робити з мінським процесом? Чи існує правовий формат вирішення війни на сході? Чи існує взагалі дипломатичний формат розв’язки? А якщо не дипломатичний – то який? Чи ми залишаємо території окупованими – чи знаходимо реалістичний шлях повернення?» – апелює Стецьків.
На думку пана Тараса, вимога відповісти на ці питання дозволить сформувати уявлення про те, чи кандидатам дійсно можна довіряти. «Навіть якщо частка людей, які здатні робити раціональний вибір, зросте на невеликий відсоток – на 5%, на 7%, – то ця робота буде недаремною», – міркує Стецьків.
Директор Львівської галереї мистецтв Тарас Возняк уточнює: заангажованість інтелектуалів у передвиборчій ініціативі не означає того, що вони самі мають відповіді на всі порушені проблеми замість кандидатів. Але Возняку очевидно, що дискусії про це нема.
«Ми трошки нагадуємо собі Сократів, котрий говорив про себе, що насправді він не знає вирішення того чи іншого питання, але є, як повивальна бабка, яка дасть можливість привести на світ дитину. Ми хочемо стимулювати український народ до того, щоб він сам міг прийняти розумне осмислене рішення. А не піддавався на абсолютно вульгарні, дикі – дичезні! – маніпуляції і брехні», – пояснює Возняк.
ПИТАННЯ Z
— Чи здатні українці робити вибір, з огляду на друге місце Зеленського у рейтингах?
Олександр ФІЛЬЦ:
– У чому криється ідея кандидата Зеленського? Ми бачимо, як функціонує кандидат на рівні ідейному, на рівні думок і уявлень, – це є тотальне знецінення. Від людини, яка звикла тотально знецінювати все, неможливо чекати конструктивної роботи.
Тарас СТЕЦЬКІВ:
– Зеленський – це є проблема. У свій час, десь у 70-х роках, в Індії вибирали депутатами акторів. Всі знають індійське кіно – люди дивилися фільми і уявляли собі, що такими самими актори є і в житті. Індія мусила цей період перейти, поки вони реально зрозуміли, що це є різні речі – сценічний образ і реальна людина. У нашому випадку Україна проходить якийсь такий дивний етап у своїй політичній трансформації, коли вона – мабуть, знецінивши існуючу політичну еліту, – шукає собі кумирів за межами політики.
Ярослав ЮРЧИШИН:
– Люди голосують не за Зеленського, а за кандидата Голобородька (сценічний образ Володимира Зеленського в серіалі «Слуга народу», – Z). А його, на щастя, в списках не буде. Цей його рейтинг закінчиться тим, що люди, які хочуть просто «по хайпу» покарати чинну владу, навряд чи прийдуть на виборчі дільниці.
«Збрешіть нам»
Водночас Тарас Возняк додає, що наразі випадає бути вимогливим не лише до політиків, а й до виборців. «Наш народ просто звик до того. Іноді зустрічаємося з виборцями, вони кажуть: ви б хоч збрехали нам», – каже Возняк, колишній кандидат у народні депутати.
Ігор Коліушко, відповідаючи на питання Z про те, кого треба змінювати в першу чергу – таки кандидатів чи, може, виборця, – зазначає: «Ми розраховуємо, що ці аргументи будуть підтримані і політиками, і ширшими колами громадськості. Це точно робота не тільки на ці вибори, а на стратегічну перспективу. Рано чи пізно ця дискусія мусить відбутися і ми мусимо відмовитися від того, коли ми поводимося, як малолітні діти – нам щось хочеться і ми верещимо: «Дай! Дай! Дай!». Суспільство мусить вирости з того віку. Треба жити на основі Конституції, на основі демократичних засад і вибирати розумом, а не серцем, шлунком чи, тим більше, ногами».
Як розповів Євген Бистрицький, «Виборча рада UA» також планує налагодити предметний діалог зі кандидатами, запропонувавши їм відповісти на окреслені виклики. «Є попереднє розуміння, що низка кандидатів готові долучитися», – повідомив Бистрицький.
ХТО ВОНИ – «ВИБОРЧА РАДА»?
Засновниками громадського об’єднання «Виборча рада UA» виступили:
Ольга Айвазовська, Зураб Аласанія, Ірина Бекешкіна, Ігор Бураковський, Євген Бистрицький, Андрій Вишневський, Тарас Возняк, Олексій Гарань, Михайло Гончар, Андрій Длігач, Ольга Духніч, Сергій Жадан, Ігор Коліушко, Олексій Кошель, Наталія Лігачова, Юрій Макаров, Андрій Мелешевич, Володимир Огризко, Валерій Пекар, Олександр Ройтбурд, Олександр Савченко, Олександр Скіпальський, Тарас Стецьків, Дмитро Тузов, Олександр Фільц, Тарас Шевченко, Павло Шеремета, Ярослав Юрчишин.
Член правління «Transparency International Україна» Ярослав Юрчишин переконаний: суспільство потребує щеплення від популізму. Політиків треба «повернути до реальності» і витягнути з «віртуальних замків своєї унікальності». Він обурений тим, що політики настільки безвідповідальні в своїх висловлюваннях, що навіть не намагаються бути правдоподібними. «Ми бачимо, наскільки кандидати у Президенти вважають свій народ за дурнів. Розповідаючи про «нові курси», будуючи великі кампанії, вони ж насправді не розповідають, а хто ж буде виконувати ці завдання», – обурюється Ярослав.
«Ключове завдання – повернутися до реальності. Жити не в своїх міфах, побудованих на минулому (віра, нація) чи сучасних (армія, небезпека), а насправді реалістично дивитися на країну і повернути в дискурс Президентів ті справи, на які вони дійсно мають дати відповідь: яким буде правосуддя, якою буде Конституція, якою буде наша стратегія стосовно Криму та окупованих територій», – наголошує Юрчишин.
ДУМКА
Олександр ФІЛЬЦ:
Принцип незалежності треба залишити
– Нашим завданням, звісно ж, не може бути фіксування теперішньої ситуації, ситуації in statu nascendi (лат. «у стані зародження», – Z). Ми мусимо дивитися на перспективу – і тоді буде результат.
Часто говорять про те, що Україна не є суб’єктом політики, а об’єктом. Суб’єктність визначається насправді одним простим критерієм: суб’єкт – це щось таке, що може формувати принципи функціонування. А несуб’єктом є те, що діє згідно з правилом.
Правила можуть змінюватися, але ці правила завжди підпорядковуються певним принципам. Наводжу приклад: щоб їздити вулицями на машині, треба керуватися одним-єдиним принципом – принципом безпеки руху. Цей принцип втілюється в цілу книжку, яка має назву «Правила дорожнього руху». Є інші принципи, наприклад, принцип комфорту – розміщення дороги, заправні станції, але вони вторинні… І ми прекрасно знаємо: правила можуть змінюватися, але принцип – принцип безпеки руху – залишається незмінним. Принцип завдає правила.
Якщо ми їздимо на машині, то ми не є суб’єктами дорожнього руху, а об’єктами – нас штрафують, зупиняють, все, як має бути. А суб’єктом є система, державна система.
Отож, Україна досі не є суб’єктом, тому що досі не має принципів, якими керувалася б в своїй політиці.
Ми з вами, якщо добре подумаємо і зазирнемо всередину себе, то побачимо, що ми досі живемо принципом незалежності України. Ми цю незалежність досі виборюємо від Росії, від Заходу і навіть всередині країни (незалежність медій, незалежність людини). Ідеологія незалежності мала свої засади, які закладалися у 90-х, і вони були втілені так чи інакше. Але для того, щоб рухатися далі, ми вже не можемо говорити про те, що хочемо бути незалежними. Треба говорити: хочемо бути самостійними! Хочемо самі вирішувати свої проблеми, самі давати собі раду – а це вже зовсім інші принципи.
Живучи старими принципами і намагаючись їх втілити у сучасну політику, ми дуже багато не досягнемо. Тому дуже класною метою для «Виборчої ради» було би не тільки говорити про вибори Президента, а про правила функціонування і про суб’єктність. Бо інакше, яким би не був Президент, навіть найінноваційнішим, якщо він матиме в голові старий принцип функціонування, то буде точно таким самим учасником системи, яка його й породила.
Ми дивмося на світову політику і кажемо: світ втратив цінності, світ втратив орієнтири… Але ми з вами рідко говоримо: ні, світ все одно не може функціонувати однаково весь час. Можлива така ситуація, що світ вже думає про нові принципи функціонування – про ті, яких ще не було в XX столітті, про ті, яких не було на межі XIX століття. Напевне, ті цінності можуть бути переплетені з технічним прогресом, може, ще з чимсь. Але, власне, визначають принципи саме ті країни, які ми називаємо суб’єктами політики. А це ті, які мають в основі своєї самостійності принципи. Ми ж чекаємо і дивимося: «А на які принципи нам орієнтуватися? Давайте ті, давайте ці, давайте НАТО…» Так, цінності змінилися. Принципи – змінилися точно. Але ми є ще й поза тим процесом з вами, який визначає принципи функціонування нинішнього світу.
Ми мусимо задекларувати свої принципи. Навіть якщо ми назвемо неправильно, навіть якщо помилимося з ними. І це не голий ідеалізм. Регулятивну функцію як у соціумі, так і на персональному рівні визначають не гроші, не принцип задоволення, пов’язаний із грошима, а ідеї. Ідеї мають основну регулятивну функцію. Одна ідея гідності зруйнувала всі грошові потоки, всі можливості фінансів, які існували в нашій українській системі.