У неділю вранці в Михайлівському соборі розпочалася особлива Божественна літургія – її очолює Епіфаній, уперше в ролі предстоятеля Православної Церкви України, митрополита Київського та всієї України.
Напередодні, 15 грудня, собор новоствореної Православної Церкви підтримав кандидатуру Епіфанія на главенство в українській автокефалії. У голосуванні він набрав більше голосів, ніж його співбрати – митрополит Луцький Михаїл (УПЦ КП) і митрополит Вінницький Симеон (УПЦ КП). Утім, як слушно підкреслив Президент України у своїй промові на Софійській площі, тепер уже не має значення, хто як голосував на Соборі – є молода українська Церква і є її молодий предстоятель.
«Українські патріоти віддавна прагнули мати свою незалежну Церкву. З’явився чудовий шанс. І ми його вже не випустимо з рук. Рано чи пізно, але народ України матиме свою помісну православну Церкву, як має державу, президента, уряд, військо, гімн, герб, прапор… Це неминуче»
митрополит Епіфаній,
жовтень 2013 року
Увечері після Собору Епіфаній зателефонував до Вселенського патріарха Варфломія в Константинополь і, як повідомили на Фанарі, отримав благословення на своє главенство. Хоч би що говорили про напругу в стосунках між Києвом і Константинополем в останні тижні з огляду на впертість УПЦ КП, Вселенський патріархат визнав леґітимність Собору, підсумувавши його успішне завершення "во славу Божу, з великою радістю і задоволенням".
Епіфаній отримує атрибути предстоятеля з рук митрополита Галльського Еммануїла в Софійському соборі
Епіфанія запросили у Константинополь для отримання Томосу. Церемонія відбудеться після спільного Богослужіння митрополита Київського зі Вселенським патріархом – на Богоявлення за новоюліанським календарем і на Святвечір – за нашою «староюліанською» традицією.
До речі, Богоявлення грецькою мовою – Епіфанія.
Я, недостойний
«З трепетом стою перед Вами нині цієї зворушливої миті – в день моєї П'ятидесятниці, усвідомлюючи своє недостоїнство, неміч людського єства та відповідальність за майбутнє служіння», – 30-річний архімандрит Епіфаній приймає обряд наречення на єпископа Вишгородського. У своїй промові він всіляко намагається підкреслити власну смиренність, турбується через здатність пронести тягар відповідальності.
«Нині в моїй душі поєдналися різні почуття, – зізнається Епіфаній, тодішній секретар патріарха Філарета. – З одного боку – відчуття радості. Але при цьому я завжди пам’ятаю, що радість здатна затьмарити почуття обов’язку і породжує самовпевненість, а єпископське служіння вимагає подвигу, готовності переносити труднощі, скорботи та випробування. З іншого боку – відчуття страху, бо що більше я заглиблювався в богонатхненні слова про єпископське служіння, то більше усвідомлював свою недостойність, і тільки втішні слова апостола Павла про "силу Божу, що в немочі звершується", допомагають мені перебороти страх до цього високого і відповідального служіння».
Мине не так багато часу – Епіфаній виявиться спроможним не лише пронести ввірену йому в 2009 році єпископську місію, а й спинатися далі: через півтора року після хіротонії він став єпископом Переяслав-Хмельницьким і Бориспільським та ректором Київської православної богословської академії, а ще через півтора – архієпископом. Влітку 2013 році Епіфаній набув статусу митрополита і – що прикметно – був оголошений місцеблюстителем патріарха.
Предстоятель УПЦ КП Філарет і митрополит Епіфаній перед початком Собору 15 грудня
Ставши фактичним наступником Філарета, Епіфаній залишався скромним і пояснював свій статус не особистими заслугами. «Чому саме мені випало стати патріаршим намісником? – виправдовувався він в одному з інтерв'ю. – Справа в тому, що, за статутом, місцеблюстителем є митрополит Переяслав-Хмельницький і Білоцерківський. Тобто архієрей, який посідає кафедру в Київській області. В той момент цю посаду обіймав я. На моє тверде переконання, святійший патріарх Філарет заклав таку основу, яка не дасть у майбутньому жодних шансів нашим недругам зруйнувати Київський патріархат», – казав митрополит.
Патріарший фаворит
Епіфаній став фаворитом патріарха досить скоро після свого оселення у Михайлівському золотоверхому монастирі.
У вересні 2007 року, після стажування в університеті Афін (Греція), його прийняли на посаду викладача Київської православної богословської академії, розташованій при Михайлівському соборі. Він очолив кафедру філології в академії. А за рік прийняв постриг у ченці. Владика тепло згадує про те, як його у монашестві підбадьорював патріарх Філарет. «Якщо це твій хрест і ти можеш його нести, то Господь допомагає», – часто повторює Епіфаній, коли його питають про рішення піти в ченці.
За короткий час після постригу (чернецтво, очевидно, є необхідною умовою для зростання в церковній ієрархії), у січні 2008-го, Епіфаній став секретарем патріарха, потім – намісником Видубицького монастиря, далі – керуючим справами Київської патріархії.
У статусі фаворита він входив і в браму Софійського собору перед собором 15 грудня в Києві. Митрополит раціонально оцінював свої шанси на обрання предстоятелем, бо – цікава деталь – вийшов до громади уже з заготованою на аркуші промовою.
Цікаво, що саме Епіфанію належить публічна заява від УПЦ КП про те, що єдино можливим кандидатом для главенства в помісній Церкві є Філарет. «Ми, архієреї Київського патріархату, всі єдині в думці, що від нашої Церкви єдиним кандидатом на вибори майбутнього предстоятеля буде святійший патріарх Філарет», – заявив він на прес-конференції 26 жовтня в Києві.
Епіфаній після наречення предстоятелем Православної Церкви України
На той момент Епіфаній уже мусів знати, що Константинополь бачить лідерство в Церкві інакшим: якщо вірити главі УАПЦ Макарію, то в середині жовтня предстоятелі двох «донорських» Церков уже отримали від Вселенського патріарха Варфоломія листа, в котрому їх попросили не виставляти власних кандидатур на Собор.
Кандидатура Епіфанія отримала офіційну підтримку на главенство в Православній Церкві України на синоді УПЦ КП 13 грудня: під час голосування митрополит Переяславський отримав ¾ голосів, а ще чверть проголосувала за митрополита Луцького Михаїла.
На Об’єднавчому соборі і Епіфаній, і Михаїл вийшли до другого туру голосування. Третім конкурентом був митрополит Вінницький і Барський Симеон (УПЦ МП). Завдяки тому, що Михаїл підтримав кандидатуру Епіфанія, місцеблюститель Філарета таки зійшов на трон. Але при живому своєму наставнику.
Епіфаній був проти митрополії
Після висвячення в єпископи Епіфанію неодноразово випадало виступати із вітальним словом до патріарха – на великі свята або з оказії урочистих для Церкви дат. Владика у публічних виступах майже завжди зичив Філаретові довголіття і сил дочекатися утвердження автокефалії.
У своєму слові до патріарха на Великдень 2011 року Епіфаній молив Господа про осяння кожного патріаршого кроку, «який веде нас до майбуття та утвердження помісної української православної Церкви». «Ви мали багатьох визначних попередників. Але не буде перебільшенням сказати, що Ви для утвердження і зміцнення українського православ’я зробили найбільше», – акцентував Філаретовий учень.
Драматичний момент Собору. Праворуч – Філарет
Утім, митрополитові автокефальна Церква бачилася, можливо, в інакший спосіб. Принаймні, п’ять років тому в інтерв’ю газеті «Буковина» Епіфаній говорив про те, що УПЦ КП не влаштовує перспектива стати митрополією Константинопольського патріархату – хоча зрештою це таки сталося.
Так, розмірковуючи про визнання Церкви, Епіфаній сказав: «Якщо відверто, від РПЦ нам надходять пропозиції щодо об’єднання. Та вони не підходять, бо ми не бажаємо бути під омофором Московської патріархії. Нас не задовольняє й те, щоб ми стали екзархатом чи митрополією Константинопольського патріархату. Бо тоді будуть дві визнані українські Церкви: українська православна церква Московського патріархату і українська православна церква Константинопольського патріархату. А де ж тоді буде справжня українська православна Церква? Тоді не буде української Церкви. А будуть Церкви різного підпорядкування. Тому ми мусимо створити свою помісну українську православну Церкву. У нас є для цього всі можливості, всі атрибути: архієреї, монастирі, навчальні заклади. Ми маємо повноцінну базу для того, щоби претендувати на визнання. Але, повторюся, це дуже болюче питання як для Москви, так і для Константинополя».
Втім, ця фраза сьогодні може подаватися поза коректним контекстом. Епіфанієві тоді, очевидно, йшлося про незгоду з форматом окремішньої легалізації УПЦ КП, без утвердження автокефальної та помісної Церкви в Україні. Формально ж, на соборі 15 грудня постала саме автокефальна та помісна Церква.
«Очиститись від кремлівських паразитів»
Митрополит Епіфаній не є аж надто публічною для світських кіл особою, втім, судячи з його нечисленних інтерв’ю, він був приязно налаштований до Московського патріархату, принаймні при главенстві Володимира (Сабодана).
«Ми повинні сіяти любов до наших співбратів, які перебувають у підпорядкуванні Московського патріархату. Ми не повинні ворогувати з ними, навпаки – маємо шукати взаємопорозуміння. Якщо ми його знайдемо, об’єднаємося, то станемо потужною православною Церквою», – казав у інтерв’ю 2013 року.
З його тодішніх слів, КП і МП постійно підтримували діалог – потай від Москви. «Ми маємо добрі стосунки з іншими православними Церквами. Спілкуємося з їхніми ієрархами. Але це здебільшого відбувається таємно. Чомусь всі бояться Москви. Бо як тільки зустрінемося з ієрархами інших православних Церков, то моментально відбувається реакція з боку керівництва РПЦ, і навіть на державному рівні. З Москви відразу шлють листи-погрози», – переповідав Епіфаній.
Вечірній вихід митрополита на Софійській площі
У своїх розмірковуваннях п’ятирічної давнини митрополит був достатньо оптимістичним – принаймні, він вголос озвучував варіанти подальшого збереження РПЦ в Україні у разі становлення автокефалії. «Ми не заперечуємо існування в Україні, до прикладу, екзархату, митрополії чи представництва російської православної Церкви. Бо на території нашої держави живуть чимало росіян, які мають право відвідувати свої храми. Українці повинні мати свою помісну православну Церкву, але при цьому не притісняти інших», – вважав він.
Однак після смерті патріарха Володимира стосунки між УПЦ КП і УПЦ МП сильно остудилися.
У своїй статті «Чи довго ще в українських душах буде нишпорити Москва?», опублікованій у грудні 2015 року, Епіфаній констатував, що провідники Московського патріархату «категорично не хочуть» діалогу, який визрів при покійному патріархові. «В останні роки керівництва покійного митрополита Володимира (Сабодана) українською гілкою Церкви Московського патріархату була цілком відчутною тенденція його самого та оточення відірватися від московського контролю, провадити більш збалансовану політику, орієнтовану на внутрішні, а не кремлівські інтереси. З приходом до влади в УПЦ МП нової команди виразною є тенденція до протилежного», – писав він.
У тій статті, написаній уже під час російської війни проти України, Епіфаній обурювався «спільними діями керівництва Церкви Московського патріархату, політичного керівництва Росії із залученням представників чільного духовенства Церкви Московського патріархату в Україні».
«Стає все більш очевидним, що російські політичні та церковні кола через свій структурний підрозділ УПЦ МП роблять все можливе, щоб використати її як інструмент проросійського впливу на державу, владу та суспільство в Україні», – писав Епіфаній.
Митрополит вважав, що в Московському патріархаті слід «викрити російську агентуру впливу», зокрема припинити поїздки церковних очільників до Москви «за інструкціями». «Тоді, очистившись від кремлівських паразитів, УПЦ МП стане здоровішою, діалог про церковну єдність – продуктивним, а єдина помісна українська Церква – реальністю», – зазначав митрополит.
Згідно з інформацією «BBC News Україна», цей матеріал Епіфанію могли допомогти написати, натомість його реальне ставлення до російської Церкви не таке категоричне.
У своєму виступі на Софійській площі 15 грудня митрополит закликав ієрархів і вірян приєднатися до нової Церкви.
«Я б хотів закликати всіх наших співбратів, архієреїв, всіх вірних до новоствореної єдиної української православної Церкви. Двері нашої Церкви відкриті для всіх», – звернувся Епіфаній.
«...де немає місця нічому старому»
У своєму слові на Софійській площі митрополит Епіфаній згадав три пріоритети для Православної Церкви України, серед котрих виокремив – мабуть, несподівано для більшості з нас, пересічних – освіту.
«Передусім ми повинні завершити цю справу єднання українського православ'я, плекати нашу українську богословську освіту і науку, молитись про припинення війни й запанування в Україні справедливого миру», – сказав новообраний предстоятель Церкви.
Ця його згадка про освіту, до речі, відгукнулася і главі Української Греко-Католицької Церкви Блаженнішому Святославу, котрий увечері в суботу привітав українських співбратів зі становленням Церкви й обранням предстоятеля. «Мені приємно почути, що у першій промові новообраний предстоятель говорив про розвиток богословської освіти», – зазначив Святослав, згадавши про те, що УГКЦ теж віддана освіті й пишається Українським католицьким університетом.
В Епіфанія, чинного ректора Київської православної богословської академії, – дійсно добра освіта. На відміну від більшості українських ієрархів старої школи, які навчались у Росії, майбутній предстоятель освіту здобував в Україні та у Греції. Митрополит є випускником Київської духовної академії, був слухачем Афінського національного університету (філософський факультет).
Ректор із 31 року. Доктор богословських наук із 33 років.
Яко ректор закликав слухачів академії до енергійного пастирства і високого прикладу в служінні.
«Вічне завжди твориться на землі в тимчасовому, а виховання духу немислиме в ізоляції від матерії. Добрі зміни (а ми саме їх маємо зараз на увазі, говорячи про швидкозмінний світ) повинні доповнити вас, майбутніх домобудівничих таїн Божих, оптимізмом, духовною енергією, благими пориваннями. Прискорені темпи творчих трудів, прискорений розвиток особистості нехай будуть для вас стимулом до виконання незмінного життєвого правила: завжди потрібно спішити творити добро. Активність, енергійність, цілеспрямованість – це важливі ознаки доброго пастиря, який звершує євангельський ідеал богоуподібнення, ідеал вищої жертовної любові. На шляху до такого ідеалу немає нічого надважкого. Ви – сповідники воскресіння, де немає місця нічому старому, тлінному, що несе в собі руйнацію і загибель, тому пасивно споглядати за тим, що відбувається в світі з боку, з висоти свого становища – це означало б розірвати з життям парафії, Церква, суспільства», – звертався Епіфаній до своїх випускників.
Митрополитові Епіфанію – 39 років. Він є наймолодшим серед предстоятелів українських Церков за роки Незалежності (Блаженнішому Святославу на момент інтронізації було 40 років).