Буде, пояснює Костянтин Ветошніков, доктор теології, доктор історії, науковий співробітник Візантійської бібліотеки Колеж де Франс в Парижі.

 

 

У зв'язку з тим, що почали поширюватися різноманітні провокаційні чутки про нібито надання православній Церкві в Україні не повної автокефалії, а якоїсь напівавтокефаліїї або навіть напівавтономії, необхідно дати деякі роз'яснення.

 

Розуміння критерів того, що в сучасній церковній термінології іменується автокефалією, Вселенським патріархатом і грецькими каноністами та богословами дещо відрізняється від розуміння їх Російською православною Церквою, а саме:

 

1. Абсолютно нові автокефалії, тобто надані не Вселенськими соборами, а Томосом Вселенського патріархату – першого Престолу в православній Церкві, потребують підтвердження на майбутньому Вселенському соборі, і це регулярно вказується у видаваних Томосах про надання автокефалії.

Натомість представники Російської православної Церкви вважають, що видання Томосу не потребує будь-якого підтвердження.

 

2. На відміну від представників Російської православної Церкви, ні грекомовні Церкви, ні грекомовні й близькі до них богослови не вважають, що автокефальні Церкви подібні на держави з непроникними кордонами, здатні бути самодостатніми без регулярних відносин між собою. Церква одна і єдина, вона розділена тільки адміністративно на многоту стародавніх Патріархатів і нових автокефальних Церков — як адміністративний поділ помісної Церкви на єпархії.

 

3. Готування Святого мира не є критерієм автокефалії. У стародавній Церкві Святе миро варили й освячували єпископи; поступово в православній Церкві ця прерогатива перейшла до Вселенського патріарха — найімовірніше, з причин практичного характеру, водночас у римо-католицькій Церкві миро освячують єпископи. Згодом мироваріння й освячення Святого мира Вселенським патріархом і його передача помісним Церквам стали одним із символів єдності Церкви. З суто практичних причин дозвіл на мироваріння надавали й іншим церковним центрам. Так, наприклад, у Київській митрополії до її анексії Московським патріархатом митрополити самі готували й освячували Святе миро, і при цьому були митрополією Вселенського патріархату. Про те, що автокефальні Церкви повинні отримувати Святе миро від Вселенського патріаршого престолу, систематично вказується в Томосах про надання автокефалії. Святе миро отримують із Константинополя більшість автокефальних Церков – як старих, так і нових.

 

4. Томос про автокефалію надається на конкретну географічну територію, виключаючи при цьому православну етнічну діаспору, яка проживає на території інших православних автокефальних Церков та за їхніми межами. Відповідно до 28-го канону Четвертого і 8-го Першого Вселенських соборів, Вселенський патріархат наполягає, що православна діаспора поза межами православних автокефальних Церков повинна перебувати в його юрисдикції, аби уникнути порушення канонічного принципу, що в одному місті може бути тільки один правлячий єпископ, а також щоб уникнути етнічної, а не географічній юрисдикції. Ця вимога стосується всіх православних фвтокефальних Церков, і багато з них її дотримуються.

 

5. Канонізацію святих для всеправославного шанування проводить Вселенський Патріархат як чільний Престол у православній Церкві. Канонізації, вчинені тією чи іншою помісною Церквою, визнаються тільки для місцевого шанування в межах цієї конкретної Церкви. Багато автокефальних Церков звертаються саме до Вселенського патріарха з проханням прославлення своїх святих.

 

6. Ставропігії Вселенського патріарха жодним чином не можуть вважатися якимось применшенням автокефального статусу і, тим більше, ознакою підпорядкування православної автокефальної Церкви Вселенському патріархату. На територіях нових автокефальних Церков збереглося багато ставропігій Вселенського престолу. У свою чергу, на території Вселенського патріархату діяло багато подвір'їв інших патріархатів, наприклад Єрусалимського, що, однак, не означало, що Вселенський патріархат через це підпорядкований Єрусалимському.

 

7. Право апеляції до Вселенського патріарха є привілеєм кліриків інших юрисдикцій, остаточно засуджених відповідними інстанціями власних автокефальних Церков. Це право відображено в святих канонах і багатовіковій практиці Церкви, й абсолютно не є якимось утиском прав автокефальної Церкви.

 

8. Титул предстоятеля (Патріарх, митрополит, архієпископ) автокефальної Церкви має цілком почесне і декоративне значення. На міжправославному рівні предстоятелі мають однакову достойність, і тільки місце при співслужінні або засіданні відрізняться. Природно, що перший із предстоятелів має певні прерогативи, але всі інші між собою мають рівні права. Багато нових автокефальних Церков отримали найменування Патріархат пізніше, ніж свою автокефалію, і, цілком ймовірно, що і Церква України отримає його в майбутньому.

 

9. Предстоятель автокефальної Церкви буде включений у священні Диптихи і буде поминатися всіма главами помісних Церков за літургією, нарівні з усіма іншими предстоятелями.

 

10. Глава автокефальної Церкви братиме участь у всіх міжправославних заходах, наприклад, у Всеправославних соборах, зустрічах Предстоятелів, співслужіннях, нарівні з іншими главами автокефальних Церков, і представлятиме власне свою автокефальну Церкву.

 

Головною ознакою автокефалії є право обирати предстоятеля Церкви на власному соборі, що не потребує ні затвердження, ні  благословення від іншої Церкви, а тільки повідомлення інших предстоятелів з додатком визнання віри. Другим з основних ознак автокефалії є те, що предстоятель поминає на богослужіннях священні диптихи, тобто список предстоятелів автокефальних Церков, за порядком, затвердженим святими канонами щодо стародавніх Патріархатів, і в хронологічному за датою надання статусу Патріархату або за датою надання автокефалії в іншому статусі конкретної Церкви. Також варто додати, що постанови соборів і синодів Церкви України не потребуватимуть будь-якого затвердження.

 

Природно, православній Церкві України будуть надані всі права автокефалії. Таким чином, православна Церква України отримає канонічний статус, аналогічний до статусу всіх нових автокефальних Церков, ні в чому не применшений і не утиснений.

 

Також необхідно відзначити і те, що в даний час чути заяви, наче автокефалія розірве єдність Церкви. Це абсолютна брехня, оскільки всі Церкви, які отримали свій автокефальний статус на Вселенських соборах або пізніше від Вселенського патріархату, є невід'ємною частиною Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви. Надання автокефального статусу ніколи не відривало жодну з Церков від вселенського православ'я, а в деяких випадках – як, наприклад, з елладською і болгарською Церквами, що перебували в розколі, саме завдяки наданню автокефалії відновилося їхнє спілкування з усіма іншими автокефальними Церквами.

 

Cerkvarium, 11.12.2018

13.12.2018