Презентація альбому Галини Гронської та Романа Яціва  «Роман Турин. Під європейським капелюхом» у Національному музеї у Львові  ім. Андрея Шептицького 

 

 

Роман Турин чимало  в чому був одним із перших – першим фотохудожником в Галичині, який робив фотомонтаж, одним з перших, хто брався за документальні стрічки, першим, хто побачив митця у Никифорі Дровняку…  Був неймовірно інтеліґентною людиною, мудрим наставником, добрим другом, дуже далекоглядною особистістю із широкими поглядами на мистецтво і життя.

 

Вочевидь мав ще одну чесноту – відвагу. Про неї шепочуть всі факти з його біографії і шепіт нестримно гучний. Хтось заперечить, бо ж Турин ніколи не виступав проти абсурдів влади, спроб втручання в художнє життя і навіть не відстоював національне в мистецтві, більше того – став головою обласної організації Спілки художників УРСР. Але відвага буває різною. Можна з палкими гаслами і гнівом в очах йти наперекір, а можна всім своїм буттям утверджувати цінності, які стануть орієнтиром для поколінь. 

 

 

І замолоду, і  вже в літах Турин притягував людей спокійною вдачею, почуттям гумору, непересічною ерудицією. Не в одній статті читала і не від одного чула, що він завжди збирав навколо себе численне товариство: друзів та знайомих, учнів, колег, а, мабуть, і незнайомих, яких приводили знайомі. І нічого не змінилося: у наші дні в Національному музеї імені Андрея Шептицького поряд з корпусом в якому Турин працював, презентували альбом художника, хоча за його життя не відбулося жодної виставки. Тих, хто прийшов на цю значущу для інтелектуального середовища подію, як і століття тому притягує харизматична і загадкова постать Турина.

 

Першим на презентацію з’явився пан Микола Андрущенко. За годину  (!) до початку. Так завчасно, як тільки близький і милий друг може прийти в гості до того, за ким скучив. Для таких ранніх гостей на екран проектували зображення. Пан Андрущенко дивився на фото і репродукції, що минали, і довіряв свої спогади. З усмішкою згадав, що до того, як поступити в академію мистецтв з третього разу, він працював у школах та вів креслення. Серед його друзів був Роман Сельський, який одного разу і познайомив із Турином. Той поділився своїми навчальними програмами з різних предметів, зокрема, композиції. Із захопленням пан Андрущенко відзначив, наскільки продуманими вони були, наскільки придатними навчання учнів…

 

 

 

Музейна зустріч зібрала чимало знайомих між собою людей, зокрема й тих, які пам’ятають Турина, таким чином презентація  видання розпочалася неформально з обміну спогадами. Альбом представляли автори Галина Гронська і Роман Яців. Модерувала захід заступниця генерального директора з наукової роботи НМЛ Оксана Біла. Вона повідомила, що презентація альбома завершує цикл заходів, присвячених Роману Турину: «Видання є значущою подією і своєрідним підсумком етапу актуалізації творчості митця. Інтерес до виставки і презентації засвідчує, що ця постать входить в простір публічного мистецького життя і посідає закономірне місце».

 

Насправді йшлося не просто про альбом, адже видання, окрім великої кількості репродукцій живопису і графіки, містить наукову розвідку про митця, його кореспонденцію, відтак є цінним джерелом для дослідників. І навряд чи праця про Турина могла бути іншою. Масштаб його особистості не зрозуміти без зауваг про ту площину діяльності, яку полотна і картони не презентують.

 

  

 

Завдяки дослідженням Романа Яціва знаємо тепер про Турина значно більше. Мистецтвознавець поділився особистим досвідом наближення до життя художника: «З підготовкою цієї книжки, а перед тим виставки, я зростав. І що цікаво, навіть після її виходу продовжують розвиватися мої запити, тому що Роман Турин дає платформу для роздумів над багатьма сутнісними питаннями культури».

 

Характеризуючи різносторонню діяльність і продуктивність митця, дослідник ствердив, що її таємниця полягає у поєднанні інтуїції та ерудиції, які проявлялися і в творчій, і в організаційній праці. Мету свого дослідження Роман Яців означив як спробу зрозуміти шляхи трансформації характеру Турина, вибудувати лінію осмислення цього феномена. І справді, представлена праця – не сухий виклад маловідомих фактів, навіть не просто аналіз, а радше своєрідний психоаналіз. Відчувається, що Роман Яців, заглиблюючись у біографію і творчу спадщину, намагався через них розгледіти душу Турина: «Він непростий. Йому притаманна стишена розмова в собі».

 

  

 

На жаль,  здобутки Турина не уникнули певного розпорошення ані за його життя, ані в подальшому. Тому те, що увійшло до альбому, дослідники ретельно збирали буквально крихтами. Оцінюючи їхню працю, Ростислав Шмагало зауважив, що коли мав робити для Львівського телебачення програму про історію естетичного фото і кіно Галичини, йому забракло матеріалів, що власне репрезентовані у виданні. «Альбом став для мене святом…, він – вихідна точка для молодих дослідників», - сказав Ростислав Шмагало, зауваживши, що без Турина неможливим було б становлення цілого покоління художників.

 

Любомир Медвідь згадував, що Турин жив у важкі часи, але при цьому «мав українську поставу». Представляв світ інтелігентський і гідний, на противагу світу гнітючому та абсурдному. Говорив про Турина як про тиху і неактивну, в звичному розумінні слова, людину. На його думку, альбом показує, наскільки необхідне для розвитку прагнення вивчати власне минуле: «Пам'ять властива нам, а це означає, що в нас є плани».

 

 

 

На презентації були й ті, хто мав приємність працювати з Турином як з педагогом і керівником. Спогади Марії Савки-Качмар, яка викладала під його керівництвом, мали дуже особистісний характер і свідчили про високі моральні якості художника, любов до учнів і колег.

 

Дизайнер видання Андрій Кісь окрім того, що поділився нюансами художніх пошуків над образом видання, зауважив нагальну потребу перекласти тягар актуалізації спадщини майстрів із плечей їхніх сімей, як це часто є в Україні, на відповідні інституції.

 

 

 

Підсумувала зроблене Галина Гронська – ініціаторка та упорядниця альбому. Поставивши питання, чи могла би вона не зробити книжки про таку делікатну, скромну і духовно багату людину, відповіла, що ні.  Із нею можна погодитися щодо того, що відчуття присутності художника зберігається і гусне. Він дивиться очима своїх портретів з репродукцій, він звучить у спогадах. Альбом дає змогу мандрувати життям Турина, дає відповіді на численні запитання, але водночас породжує й нові, відповіді на які, слід сподіватися, можуть будуть у наступних працях про художника.

 

 

Фото:  Анастасії Холявки та із сайту Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького

12.12.2018