Вже всьоме у Львові відбувся Міжнародний фестиваль «Відкриваємо Падеревського», який тривав упродовж 16-25 листопада. Його програму склали чотири події, участь у яких взяли знані виконавці, колективи та композитори з України, Польщі та США.

Цьогорічний Фестиваль був надзвичайно знаковим, адже він відбувався в рік святкування сторіччя Незалежності Польщі та сторіччя Української державності. До репертуару концертів увійшли твори українських та польських композиторів, у тому числі й сучасних. Зокрема, 16 листопада на концерті-відкритті у виконанні артистичної директорки Фестивалю Маріанни Гумецької (фортепіано),  Академічного симфонічного оркестру Львівської філармонії під батутою Хобарта Ерла прозвучали композиції Ігоря Стравінського, Кароля Шимановського та Бориса Лятошинського, які з повним правом можна назвати візитівками творчості цих митців.

18 листопада на слухачів очікував цікавий тандем із композицій В.А.Моцарта, І.Я. Падеревського, В. Кіляра, Г. Гурецького та М. Скорика. Почути їх слухачі мали змогу завдяки Назарію Пилатюку (скрипка) та молодіжному оркестру «PADEREWSKI» під батутою Ігоря Пилатюка (художній керівник оркестру – Мирослав Скорик, керівник і концертмейстер – Артур Микитка).

Завершила Фестиваль оригінальна концертна програма під назвою «Від Львова до Голлівуду», де завдяки виконанню Марека Жебровського (фортепіано), Анни Юркштовіч (вокал) та камерного оркестру «Віртуози Львова» (диригент – Кшесімір Дембський) можна було познайомитися із творчістю Генрика Варса – польського композитора, джазового скрипаля, диригента та музичного продюсера.

17 листопада в межах фестивалю відбувся авторський концерт сучасної української композиторки Любави Сидоренко.  Під орудою Анджея Бауера та «Chain Ensemble» прозвучали композиції мисткині, створені в різні періоди її творчості: «Дощ» для електроніки (2013), «Жменя піску» для сопрано та камерного ансамблю за поезіями Ісікави Такубоку та Віхти Сад (2003), «Білий ангел» для комп'ютерної стрічки, читця та сопрано на тексти Ігоря Калинця (2006), «Маріонетки» для камерного ансамблю (2011-12) та «Соляріс» для сопрано, дудука та електроніки (2018). Про цю програму докладніше – у інтерв’ю із композиторкою Любавою Сидоренко, яка живе і працює у Львові.

– У межах Фестивалю «Відкриваємо Падеревського» відбувся Ваш перший авторський концерт. Цікаво було б дізнатися, як виник задум його проведення та що підштовхнуло до формування саме такого репертуару?

 – Пропозиція проведення такого концерту надійшла від керівництва Фестивалю: генерального директора Адама Бали та артистичної директорки Маріанни Гумецької.  Щодо формування репертуару, то варто насамперед зазначити, що усі твори, які звучали, об’єднані спільною естетикою вічності, космосу, любові, почуттями світлого та піднесеного…  Вони уклалися якось самі собою, хоча й обирав їх мистецький директор фестивалю Анджей Бауер. Він і диригував ними на концерті. На мою думку, усі композиції доволі логічно поєдналися та сформували своєрідну «дорогу до Соляріса».

Останній твір із програми, «Соляріс» – це невеликий уривок із моєї однойменної камерної опери, прем’єра якої планується влітку наступного року. Над цим проектом я працюю вже більше року. Це доволі тривалий процес, адже він охоплює не лише момент написання, а й процес виникнення, формування ідеї та шлях до її технічного втілення у музиці. У концерті ми лише привідкрили завісу, яким буде цей твір, хоча дещо іншим буде виконавський склад та сценічна складова.

 – Наскільки пригадую, окремі композиції, які звучали на концерті, виконувались також на фестивалі LvivMozArt влітку 2017 року…

 – Так, справді. На концерті, який відбувався у Трамвайному депо та мав назву «Втеча», звучали три моїх твори – «Desire» для скрипки соло та електроніки, «Rain» для електроніки і «Білий Ангел» для голосу та електроніки. Тоді подія об’єднувала твори В.А. Моцарта та його сина Ф.К. Моцарта, Концерт для саксофона Євгена Оркіна та «П’єро мертвопетлює» О. Козаренка. Диригував Віталій Алексейонок. Там теж була інсталяція та сценічна складова, тому ми вирішили продовжити таку тенденцію і в концерті 17 листопада.

 – Фестиваль «Відкриваємо Падеревського» щороку організовується передусім за ініціативи Фундації ім. І.Я. Падеревського. Відомо, що Ви співпрацюєте із нею з 2015 року. Розкажіть, будь ласка, які події чи твори народилися внаслідок цих творчих контактів.

– Насамперед результатом співпраці буде камерна опера «Соляріс», а першою композицією, яка прозвучала в межах фестивалю стала моя симфонія «Ab initio». Також через рік виконували Віолончельний концерт, «Chamber music» для симфонічного оркестру та «Octagon» для струнного орекстру.  Торік мене запросили в Пултуськ узяти участь в  «Європейській Академії Молодих Віртуозів» у рамках проекту польсько-українського обміну. В кінці цього фестивалю ми організували творчу зустріч, де влаштували невеличкий майстер-клас для молодіжного оркестру. Також у межах цієї події звучав «Octagon» для струнного оркестру учасниками Європейської Академії у фінальному концерті.

І лише після усіх цих подій народилася ідея для створення камерної опери. Це не буде повністю електронна опера, також будуть використовуватися й акустичні інструменти, вокал, сценографія, тобто це буде цілковито  театралізоване дійство.

– Чи фабула опери буде збігатися із популярним романом Станіслава Лема?

– «Дорога до Соляріса» пишеться за мотивами роману Лема… Точного відтворення, на мою думку, не потрібно. Це скоріше ідея. Там багато символів, і кожен вбачає у них щось своє. Хтось хоче побачити океан, інший – два Сонця як символ вічного кохання чи космічну станцію, або ще щось потойбічне, незвідане. У моїй музиці, у звуках, текстах, кожен зможе віднайти для себе символіку та потрактувати її по-своєму.

З самим текстом Станіслава Лема я працюю вже більше року. Як на мене, він є доволі складним та філософським. По суті сюжет розірваний по частинах, епізодах. Спершу в мене виникала думка зобразити сюжет першотвору лише символічно, лише певні його елементи. У кожному разі, вважаю, що повинен залишатися простір для фантазії.

От наприклад, у композиції «Rain» («Дощ»), яку я написала у 2013 році, у певному сенсі панує конкретика. Ця ініціатива йшла від замовника, Богдана Батруха. Він хотів, аби композитори зобразили природу та її явища. Хтось обрав звуки лісу, інший «Сонце», а я – «Дощ». І коли я вже завершила свій твір, відеоряд, який мені запропонували, мені зовсім не сподобався, адже я не прагнула до натуралістичного відображення.

– Упродовж концерту Ваші композиції супроводжувала візуальна складова. Наскільки точно вона відображала основні ідеї чи настрої творів?

– Так, її автором є Сергій Горобець. Він зробив абстрактну відеоінсталяцію, яка, як на мене, дуже вдало доповнювала композиції, що звучали, та передавала загальний настрій концертної версії «Соляріса». Вона транслювалася на фоні білого паперу, який був протягнутий крізь сцену. Посередині було коло, яке уособлювало Сонце (Соляріс), а саме полотно слугувало своєрідною дорогою. Впродовж концерту наше Сонце змінювало кольори: було то червоним, то оранжевим, і навіть синім. Воно було самостійним мислячим «організмом», який «реагував» на музику.

– Чи одразу виникла ідея виконувати композиції при вимкненому світлі?

– Це спало на гадку одразу і мені, і в Сергію Горобцю. Усе для того, аби кожен слухач міг зануритись у власний внутрішній світ, розслабитись, аби ніщо не відволікало від музики. Ми зійшлися на тому, що на сцені повинно бути мінімум ефектів.

В окремих номерах на білому полотні можна було лише бачити силует вокалістки, а в останньому – ще й силует дудука та виконавця на ньому. Для цього ми створили таку інтерактивну зону, у яку вони входили під час виконання, щоби їхній силует був чітко всередині нашої «дороги до Соляріса».

– Нарівні з вокалом та інструментальним супроводом в останньому номері концерту солював дудук. Чому Ви вирішили обрати саме цей інструмент?

– Дудук у моєму розумінні – це праінструмент. Коли я звернулася до сюжету Станіслава Лема, саме він був першим елементом, який я вирішила застосувати у своїй майбутній опері. У «Солярісі» можна зустріти тексти різними мовами: українською, польською, німецькою, угорською, грекою, латиною і т.д. Це були тексти Старого Заповіту, тобто тексти із Біблії. Вони є вічними, а дудук для мене і став її символом.

Мене навіть питали, чи я маю вірменське коріння. – Ні! (сміється – ред.). Я просто так відчуваю!

– Як Ви ставитесь до того, що часто твори митців отримують безліч трактувань, які іноді не зовсім збігаються із початковим задумом композитора?

– Насправді, ставлюся доволі позитивно, адже вважаю, що музика не створюється для того, аби хтось її читав, як меню в ресторані. Завжди має залишатися простір для уяви. Якщо в когось це викликає інші образи – навпаки чудово! Музика має спонукати задумуватися, мислити, вникати в її суть, а не просто бути побутовим фоном.

– Завжди цікаво дізнатися, що того чи іншого митця інспірує до творчості. Як відбувається у Вас?

– Для мене це, насамперед, потреба… Потреба писати. Внутрішня необхідність. Найголовніше для мене – це спокій. У моєму випадку потрібно залишитися із собою тет-а-тет, щоби зануритися у свої емоції, переживання. Головне, аби мене ніхто не відволікав.

Іноді моя музика навіть дивує, а знайомі мені люди після її прослуховування кажуть, що мій зовнішній веселий образ мало асоціюється з тою асоціативною та символічною музикою, яку вони почули. Але це так, адже часто я змушена одягати маску, тому що не завжди хочу показувати свої емоції назовні. Але в музиці я є собою, це – мій світ.

Як такого особливого моменту натхнення в мене нема. Життя – це натхнення. Чесно кажучи, я теж задумувалась над тим, що кого надихає, і зробила висновок, що це може бути що завгодно: картина, книга, фільм, запах, колір, світло і т.д. Головне – потрапити у певне емоційне відчуття, встигнути відтворити свій внутрішній стан.

– Якими сферами діяльності Ви займаєтесь у позаробочий час та у період, вільний від творчості? Якою музикою ще цікавитесь?

– На мою думку, чим більше різних напрямків реалізації, тим краще. В мене подібне ще з дитинства: танці, музика, вірші, навчання… Я все встигала, тому що звикла в такому темпі працювати ще з трьох років. Навіть досі, коли з’являється вільна хвилинка, то починаю нудьгувати. Мені цікавіше відпочивати, змінюючи один вид діяльності на інший.

Я полюбляю різну музику. Вважаю себе «всеїдною», бо можу слухати і рок-музику, і поп-музику, і транс, і «нью-ейдж». Ясна річ, що обожнюю класичну музику, сучасну академічну музику, знаю багато партитур напам’ять. Швидше це все під настрій. Мені дуже складно перебувати в одній площині, потрібен контраст для балансу.

Розмову провадила Наталя Мендюк

Фото: Сергій Горобець