Світлій пам'яті о. Романа Степана Луканя ЧСВВ
Посеред тисячей незабутніх могил виросла ще одна, що схоронила в собі ненадійно помершу молоду людину, повну любови до Католицької Церкви і свого народу, повну запалу до праці, молодого надійного вченого, що заледви встиг нагромадити велике знання і саме збирався передати його другим та використати його для добра свого народу.
Бл. п. Степан Лукань народився в селі Старуні, надвірнянського повіту, 17. IX. 1907. Закінчивши шість гімназійних кляс в українській державній гімназії у Станиславові, вступив він до монашого чина ОО. Василіян і прибрав там чернече ім'я Роман. У манастирі закінчив Він гімназію, філософію та богословію і в 1933 р. був висвячений на священика. Від тоді, аж до дня своєї смерти, Покійний постійно працював у Львові.
Бл. п. о. Лукань був одним з найкращих істориків української Церкви, зокрема, як ніхто, знав він історію василіянського Чина. З цієї ділянки залишив Він кілька основних праць. Попри це живо цікавився історичним та культурним минулим українського народу, а зокрема його західної вітки. Найбільшим приятелем Його була книжка і саме прослідженню минулого української книжки присвятив Він найбільше свого труду. Про перших українських друкарів мав Покійний уже підготовані Праці та не встиг їх на жаль докінчити. Ледве чи хто знав краще історію української преси в Галичині, як бл. п. о. Роман. Недавно у Львові була уладжена вистава преси, що її залюбки оглядали тисячі не тільки своїх, але й чужих гостей. Підготовив її та влаштував саме головно Покійний. Як визначний бібліотекар та архівар брав Він участь у численних міжнародних з’їздах і там виголошував свої реферати. Маючи вроджений письменницький хист, змалку дописував Він до багатьох передвоєнних часописів. А теж і в останньому часі, займаючися науковою роботою та редаґуючи журнал "Записки Чина св. Василія Великого", знаходив Він ще стільки часу, щоб дописувати до теперішньої української преси. Навіть і в сам день Його ненадійної смерти появилася в "Львівських Вістях" стаття Його пера. Наш тижневик теж втратив у Його особі невіджалуваного співробітника.
При своїх наукових заняттях не занедбував Покійний своїх душпастирських обов'язків. Був прекрасним сповідником і організатором Марійських Дружин. Своєю поведінкою та своєю ангельською добротою приєднав Він до Католицької Церкви не одну людину. Зокрема великим довір'ям і любов'ю тішився Він посеред братів нез'єдинених. Змалку почитав Він з окремою набожністю св. Йосафата. Це почитання старався поширити серед нашого народу. У своїх наукових працях старався показати нашій суспільности, яке велике значіння для нашого народу має цей наш рідний Святий. Одночасно на основі історії нашої Церкви доказував Він, як визначні провідники нашої Церкви черпали свою духову силу саме в культі св. Йосафата. Про св. Йосафата написав Покійний статтю напередодні своєї смерти і сталося так, що саме в день цього Святого трапився нещасний випадок, що закінчився смертю незабутнього о. Романа: переходячи вулицю Він попався під авто.
Висповідавшися та принявши Найсв. Тайни, Покійний відійшов, щоб певно прийняти з рук Творця вінець нагороди за свій щирий труд. Але Його втрата довго ятритиме незагоєною раною на нашому народному організмі. Довго теж стоятиме незаповненою прогалина серед наших нечисленних учених. Потіхою в нашому горю є тільки свідомість, що Покійний і після смерти тямитиме про свій улюблений Нарід та вимолить йому у Всевишнього кращу долю. За це й за труд Його життя ми задержимо Його вічно в своїй вдячній пам'яті!
Тлінні останки Покійного о. Романа Луканя зложено в церкві ОО. Василіян при вул. Жовківській 36. В понеділок пополудні ВисокопреосвЯщений Кир Йосиф відправив торжественну Панахиду в сослуженні ОО. Професорів Богословської Академії та при співучасті усіх питомців та хору.
Монаші похорони відправлено того ж дня вечером. У відправі взяло участь 20 священиків під преводом Преосв. Никити і Николая.
У вівторок рано, відправлено при вщерть заповненій народом церкві Заупокійну Службу Божу і Панахиду.
Опісля перевезено тіло Покійного до церкви св. Петра і Павла.
В год. 2-ій пополудні зібралося численно українське громадянство, щоб віддати Покійному останню прислугу. Прибули Представники УЦК з Провідником проф. д-ром В. Кубійовичем та його заступникам д-ром К. Паньківським на чолі, представник міської Управи в особі д-ра Біляка, представники Спілок Праці Українських Журналістів, Письменників, Науковців та Літературно-мистецького Клюбу, представники Редакцій "Львівських Вістей" і "Рідної Землі" та багато інших. До похоронної відправи стануло 42-ох священиків під проводом Преосв. Никити. Не зважаючи на непогоду, сформувався величавий похід на Личаківський цвинтар. Над відкритою могилою промовляли: о. проф. Клюс та ред. Є. Яворівський, що пращав Покійного від Спілок Праці. Співав хор студентів Ветеринарії під дириґентурою проф. Панасюка. На обличчях багатьох учасників похорону були сльози, а не одному виривалося голосне ридання, це було доказом великої популярности та любови, якою втішався Покійний.
Коло могили незабутого о. Теофіля Коструби ЧСВВ, виросла нова свіжа — Його співбрата по Чину та також багатонадійного історика і вченого.
Вічна Йому Пам'ять!
Рідна земля
05.12.1943