Очікуємо і прагнемо змін на краще, а вони можуть статися лише внаслідок виборів. Тому противники змін впливають на виборця, на його емоції, спосіб мислення, на спроможність думати і адекватно діяти.

 

 

Хто ми – сучасні українські виборці? Які уявлення і емоції нами керують, які фантоми і психологічні травми впливають на наші реакції та поведінку?

 

Виборець сповнений тотальної недовіри до влади – і центральної, і своєї місцевої.

 

Найбільше ця недовіра зумовлена генетичною пам'яттю про організований владою Голодомор. А також століттями окупації, бо чужинецька влада ніколи не дбала про українців. Тривога і страх виживання глибоко засіли у нашій підсвідомості.

 

Недовіра до власної, української влади також має багато підстав. Від помилок владних патріотів та саботажу націонал-комуністів – і до розстрілу Майдану та здачі Криму. Весь період незалежності маємо кризи і непевність у завтрашньому дні. Це підживлює патерналізм – сподівання на опіку та подачки від влади. Влади, якій одночасно ми зовсім не довіряємо. Ось така у нас шизофренія.

 

Марно сподіватися, що вже скоро завершаться «біблійні 40 років блукання пустелею» і все стане добре. Це би спрацювало, якби всі ці роки народ мав духовного лідера – Вчителя і Наставника. А в нас його нема, люди дезорієнтовані, нема кого слухати чи, тим більше, – кому довіряти.

 

На жаль, Церква, хоча є багато випадків мудрого і відданого служіння, ще не змогла стати вчителем і моральним лідером нації, створити середовище, яке було би прикладом для суспільства.

 

Група «1-го Грудня» мовчить або зрідка прорікає щось дуже загальне, філософське. Після смерті кардинала Гузара та інших достойників це об’єднання моральних авторитетів втрачає свою вагу.

 

За роки незалежності проявився сумний феномен втрати колишнього авторитету. Багато незламних борців, які протистояли нелюдському радянському режимові, в часи незалежності спокусилися на владу і «мамону». Протистояти жорстокому Злу виявилося легше, ніж власній гордині та житейським спокусам.

 

Українська влада успішно використовує радянську технологію – тримати народ бідним і наляканим. Бо такими людьми легко маніпулювати. Оливи у вогонь підливають, навмисне чи з дурного розуму, більшість ЗМІ, «корисні ідіоти» і багато громадських активістів – пропагуючи недовіру та «зраду». Тому люди впевнені: реформи не діють, а всі у владі крадуть і брешуть.

 

Навіть якщо ситуація видається доброю, а дії правильними – то всі переконані, що десь обов’язково має бути прихована зрада і корупція. І що в Україні ніякого поступу і добра ніхто ніколи не дочекається. «Олігархи, жиди і масони» нічого не дадуть зробити.

 

Нам все ще бракує людей нової еліти – відповідальної, національно свідомої і досвідченої. Вони виростають із добрих локальних лідерів, яким можна довіряти. І таких людей є багато. Але як тільки набирають публічного авторитету – відразу стають об’єктом дискредитації. Мета – щоби не було кого слухати і кому вірити, а лише сподіватися на розрекламованих через телебачення «рятівників простого народу».

 

Для просвіти людей і щоб мати змогу перевіряти новини на правдивість, треба мати хоч один незалежний ЗМІ – суспільний. Власне тому проект суспільного мовлення блокують різними можливими способами.

 

Як нам в цих обставинах сподіватися на прогрес, на реформи, на покращення життя? Зрештою – на перемогу у війні?

 

Як ми, маючи такі уявлення та ментальність, зможемо вибрати нормального президента, кращу Верховну Раду, зрештою – добрий уряд у власних громадах?

 

Робимо висновок, що порятувати нас може лише зміна ментальності. Зараз найбільше потрібна взаємна довіра і тверда віра у власні сили та власну державу.

 

Довіра базується на репутації. Це означає пам’ятати і критично оцінювати вчинки особи, а не керуватися чутками і плітками. І не зачаровуватися її гарним виглядом чи риторикою.

 

Віра у власні сили вимагає відмовитися від патерналізму і песимізму, натомість пропагувати пошану до людини праці, яка платить податки. Мріяти не про розваги і неробство, а робити інвестиції у гідне забезпечене життя, продовжене у нащадках.

 

А щоби вірити у власну державу, треба вміти контролювати і ефективно впливати на всі органи державної та місцевої влади.

 

Це так просто – і так складно.

 

З цього видно, що процес позитивних змін буде довгим і важким – надто він є не комфортним для нашої розслабленої та замріяної народної душі.

 

Однак лише відповідальні громадяни зможуть побудувати успішну, гідну Україну.

 

Бо недолугим людям Господь успіху ніколи не дасть – вони просто не здатні будуть ним скористатися.

 

05.12.2018