Просимо Світлу Редакцію о поміщенє в "Дѣлї" описаної понизше пригоди, котра глубоко розворушила всїх Русинів міста Тернополя і готова викликати за собою ваговиті наслїдки.
Се справа обсади парохії рускої в містї Тернополи.
Як звістно, у нас в Тернополи, в наслїдок великих здібностей адміністраційних бурмістра п. Леона Козьминьского, заведено в липни 1892 р. господарку правительственно-комісарску і на чолї міста поставлено комісаря староства п. Бол. Студзиньского, котрого тут називають "wielkorządcą".
В часї ceгo "wielkorządztwa" помер тутешний парох рускій о. Фортуна. Скоренько по єго смерти розписала Консисторія конкурс [і то не на три місяцї але на шість неділь] а в чотири тижднї по упливі конкурсу прислала пропозицію — не через деканат, але просто "Світлій Презідії Заряду магистратского".
Тепер починає ся цїла — praca organiczna. Провінціял Єзуїтів патер Папст бере в Тернополи цїлу акцію обсади парохії рускої в свої руки і розвиває завзяту аґітацію за о. Джулиньским з Лапшина. По-за Тернополем Є. Е. п. намістник взиває до себе комісаря п. Студзиньского і поручає єму перефорсувати в т. зв. "байратї" о. Джулиньского, бо на тім дуже залежить Впреосв. митрополитови. Кромі того дістав в такім дусї зі Львова порученє тернопільскій староста п. Завадскій. П. Студзиньскій, вернувшись зі Львова, заявив партії єзуїтскій, що скличе "байрат" для справи наданя презенти тогдї, "jak będziecie mieli trzech, pewnych za ks. Dżalińskim" — бо в "байратї" засїдає шістьох христіян.
І що-ж дїє ся? Двох — Козьминьского і Живицкого оброблюють Єзуїти [говорять, що через их жени], отже йшло ще о третього, а то була річ трудна, бо два Русини, д-р Лошаївь і д-р Свистун честно і кріпко стояли за волею міщаньства і интеліґенції, не лиш Русинів, але й Поляків. До волї загалу прилучились рішучо і два латинники пп. Погорецкій і Караїс. Отже трудна справа! Але на грубий сук ужито грубого клина. Дня 28 с. м. удали ся пп. староста Завадскій, комісар Студзиньскій і два Єзуїти до міщанина Караїся — і тут повагою урядовою з одної сторони а облестними словами з другої — вимогли на темняку, що він прирік голосувати з тамтими двома, а для певности Єзуїти казали єму заприсягнутись! Потім зараз на другій день т. є. на 29-ого листопада комісар скликав на полудне "байрат". Караїс, роздумавши собі, що виступає против волї народу, задумав був сховати ся і не пійти на засїданє, але Єзуїти тому запобігли, бо Єзуїт кс. Цозель ще до дня виволїк єго з ліжка і держав в своїй келії так, що жінка єго не могла дістатись до него, і спровадив єго аж о 12-ій годинї до салї маґістрату. В сали явили ся всї шість членів. Русини разом з п. Погорецким запротестували против компетенції "байрату" презентувати парохів, бо він має лиш тимчасовий заряд міста а полагоджує лише справи наглі, а презентованє пароха не є справою наглою і служить лише радї міскій. По сїм заявленю до протоколу Русини вийшли, зістав ся лиш п. Погорецкій, але на запитанє комісаря, чи хоче голосувати, заявив, що нї, а тілько хоче "przypatrzeć się waszej komedyi". Так три Поляки пп. Козьминьскій, Живецкій і зневолений Караїс заименували для Русинів тернопільских парохом о. Джулиньского.
Цїла ся пригода тяжко зворушила і огірчила не лиш Русинів тернопільских, але й справедливих Поляків. Межи міщаньством руским запанувало таке огірченє, що вислали до Львова депутацію до Впреосв. митрополита, а кромі того обдумують і всякі инші способи для оборони права і справедливости...
[Прим. Ред. Як довідуємо ся, нинї була у Впреосв. митрополита депутація з Тернополя, зложена з чотирох осіб.]
Дѣло
01.12.1893