Чи мудро є давати людям поради

Даючи пораду, ми нагадуємо собі свої знання, що вселяє довіру, яка мотивує дію

 

 

Ось моя порада з чистого золота: будьте обережні з тими, хто пропонує вам поради з чистого золота. Коліжанка, яка радить вам, скажімо, не поривати ваші стосунки або змінити роботу, може виглядати доброю до вас; але вона неминуче думає і про себе, усвідомлює вона це чи ні. Цілком можливо, вона вважає, що у її шлюбі саме так все налагодилося, і хоче, щоб і ви приєдналися до цього клубу. А можливо, вона так сильно обожнює вашу компанію, що ніколи не зможе рекомендувати зробити кар'єрний крок, який передбачає ваш виїзд із міста.

 

Більше того, дослідження показують, що коли нема спеціальних мотивів, люди зазвичай радять вам діяти обережніше, ніж вони самі би діяли в подібній ситуації: можливо, тому, що не хочуть (якщо ви зробите сміливий стрибок і промахнетеся), щоб це лежало на їхній совісті.

 

На щастя, однак, в цієї медалі є зворотній бік для батьків, учителів, менеджерів і всіх, хто мусить мотивувати інших – замість давати комусь поради, набагато краще дати їм можливість давати поради. Такий висновок нового дослідження психологів в університетах Чикаго і Пенсільванії, які виявили, що американські учні середньої школи були значно більше захоплені виконанням домашніх завдань після того, як дали поради з цієї теми молодшим дітям, а не коли самі отримали поради від учителів. Цей мотиваційний ефект тривав тижнями, і так само спостерігався серед дорослих, які намагалися схуднути, заощадити гроші, контролювати свій темперамент чи знайти роботу. Навчи людину ловити рибу – і вона буде знати, як ловити рибу; але попроси її навчити ловити рибу – і тоді вона дійсно зможе дати собі раду з тією клятою риболовлею.

 

Вам лестить, коли вас просять дати пораду – і не думаю, що цей результат є аж так дивним (щиро кажучи, це лиш трохи більше підвищення самооцінки, ніж коли ви даєте пораду без окремого про це прохання). Зіткнувшись із проблемою, ми схильні вважати, що нам треба звернутися за порадою, щоб отримати більше знань про те, як діяти; але правда дуже часто полягає в тому, що ми точно знаємо, що нам треба робити – просто нам не вистачає впевненості, щоби це зробити. Коли ж ми даємо комусь пораду, то нагадуємо собі власні знання, це вселяє впевненість, спонукає до дії.

 

Це, до речі, ще одна вагома причина вести щоденник: з його допомогою ви можете собі радити. Вашим друзям може бракувати терпіння на вашу звичку читати їм лекції про їхнє життя, щоби краще відчувати своє власне (я знаю, що так і є!), але шкіряний нотатник ніколи не скаржиться.

 

Це, нарешті, нагадує про кілька важливих люб'язностей, якими ви наперед можете віддячитись іншій людині, перш ніж попросити (бажано щиро) їхньої поради. Бенджамін Франклін якось знаменито зауважив, що для того, щоби здобути чиюсь прихильність, краще попросити про поміч, ніж цю поміч надати: той, хто помагає, буде думати про вас як про гідну і симпатичну людину, якій він помагає.

 

Те саме стосується і порад: замість того, щоб давати їх, просіть їх. Хоча мушу додати, що коли у вас – такої мудрої і чуйної людини, з таким багатим життєвим досвідом – є якісь власні ідеї з цього приводу, то я вже нашорошив вуха.

 


Oliver Burkeman
Why it’s wise to give people advice

The Guardian, 23.11.2018
Зреферував О.Д.

 

 

29.11.2018