Ваше Святосте!
Преосвященні владики! Всечесні отці!
Достойний пане Голово Верховної Ради!
Представники Української держави!
Дороге наше світове українство, яке тут присутнє!
Достойні представники дипломатичного корпусу!
Шановні гості!
Слава Ісусу Христу!
Ми із болем і сумом згадуємо в цих днях жертв великої трагедії, злочину проти людства. Рана, яка нанесена не тільки в тіло українського народу, але всього людства, знана під словом Голодомор. Ми сьогодні хочемо перед нашим Господом і Спасителем пом'янути усіх жертв, бо не ми, але Він знає ім'я кожного, ім'я, яке записано у нього на небесних скрижалях. Але, згадуючи цю трагедію, я би хотів сьогодні згадати теж і героїчні сторінки цих роковин. Усіх тих, які намагалися бути голосом тих, у кого голос відібрали; тих, які рятували жертв цієї величезної трагедії.
Я би хотів сьогодні згадати свого великого попередника праведного митрополита Андрея Шептицького, який перший серед усіх лідерів світової думки, і, мабуть, перший серед церковних лідерів, разом із своїм Галицьким Єпископатом підняв голос на захист вмираючих українців на Великій, як тоді говорили, Україні.
24 липня 33-го року наші владики скерували до світової громадськості історичного листа під назвою "Україна в передсмертних судорогах". В тому листі є такі слова: "Кров робітників, що в голоді орали чорнозем України, кличе до пімсти до неба! Усіх християн цілого світу, усіх віруючих у Бога, а особливо всіх робітників і селян, передусім усіх наших земляків, просимо прилучитися до цього голосу протесту та болю і розповсюдити його у якнайдальші країни світу".
Саме з ініціативи Андрея Шептицького у Львові був створений Комітет національного порятунку, який потім був підтриманий православним духовенством Польщі, а відтак розповсюджений по всіх країнах Європи і світу: в Канаді і в Північній Америці. Наші владики не лише були першими, які наважились говорити правду. На цілий світ вони почали в діяльний спосіб рятувати від голоду братів і сестер за Збручем. У всіх наших парафіях, у всіх наших громадах почали збирати кошти, а відтак – харчі. Це є дивно, але кошти і харчі доходили до тих, хто їх потребував. Ми не знаємо, скільки вдалось зібрати, але в тодішніх польських злотих це були десятки тисяч. Причому, що українці самі не були дуже багатими на той час людьми, у післявоєнних роках. Завдяки праці української громади у цілому світі голос вмираючого наддніпрянця був почутий у світі і до нас приєдналися інші представники інших Церков, інших народів.
Я би хотів, щоби нині кожен, хто живе на благодатній українській землі почув голос крові, який волає сьогодні до неба. Я би хотів, щоби кожен, хто приїжджає на цю благодатну землю, і кожна чесна людина у цілому світі у цих днях прислухалася до цього голосу. Ми сьогодні молимося за усіх жертв Голодомору і просимо у Господа, щоби Він прийняв дітей української землі у свої обійми. Але ми сьогодні хочемо теж із вдячністю згадати усіх, хто рятував тих жертв.
Вічна пам'ять нашим братам і сестрам, які були штучно вбиті голодом в Україні. Але вічна слава і вдяка усім тим, хто врятував хоча би одну українську душу. Бо, як каже древня мудрість: "Хто врятував хоча б одну людину, той урятував цілий світ".
Слава Ісусу Христу!
Слава Україні!
Виступ 23 листопада 2018 року у Верховній Раді України
на засіданні, присвяченому вшануванню пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні.