Новим президентом Інтерполу став кореєць Кім Чен Янґ. Він переміг у жорсткій боротьбі ставленика Кремля й уродженця України генерала Алєксандра Прокопчука. Це при тому, що саме останнього вважали фаворитом, а Володимир Путін вже потирав руки в передчутті перемоги.
Зазвичай вибори президента Інтерполу не стають тією подією, що опиняється в центрі медійної уваги. Керівники міжнародної правоохоронної організації змінюються що чотири роки, й у світі складно було б знайти не причетну до відомства людину, котра б назвала ім’я її керівника. От, наприклад: чи багатьом щось скаже ім’я Мірей Баллестразі? А ця французка ж була однією з найславніших президенток Інтерполу. Уже хоча б тому, що вперше цю організацію очолила жінка (хоча не тільки тому, але не розвиватимемо теми, бо не про неї мова). Причому працювала на цій посаді вона ще зовсім недавно – якихось два з половиною роки тому.
Утім цієї осені медійна ситуація з Інтерполом і його керівництвом радикально змінилася. Почалося все зі загадкового зникнення попереднього президента 64-річного китайця Мена Хунвея. Наприкінці вересня він вирушив на батьківщину, де безслідно зник. Востаннє Хунвей вийшов на зв'язок зі своєю дружиною 25 вересня. Складно собі придумати анекдотичнішу ситуацію: шеф світового полійційного відомства пропадає безвісти на своїй батьківщині. Суцільна тобі голівудщина.
Інтерпол запросив за офіційними правоохоронними каналами роз'яснень від китайської влади про статус президента організації. Щойно за тиждень з’ясувалося, що Хунвея заарештувала китайська поліція, коли він вийшов з літака в Пекіні.
Національна спостережна комісія Китаю повідомила, що проти тодішнього керівника Інтерполу, котрий також обіймав посаду заступника міністра громадської безпеки Китаю, проводять розслідування. Його підозрюють в корупційних діях.
Сьомого жовтня Генеральний секретаріат Інтерполу в Ліоні опублікував, офіційне повідомлення, в якому зазначено, що президент цієї організації Мен Хунвей звернувся зі заявою про негайну демісію. Тимчасовим виконувачем обов'язків керівника Інтерполу став вже згаданий старший віце-президент Кім Чен Янґ.
Тож ситуація з Інтерполом вже тоді склалася безпрецедентна: шефа міжнародної поліційної організації арештовує поліція країни-члена. Зрозуміло, що подія потрапила на перші шпальти світових медій. Трохи дивно, що ні сама організація, ні впливові країни-члени не обурилися таким самоуправством Пекіна, котрий так собі запросто обезголовлює Інтерпол. Це, звісно, підточує авторитет відомства, але, можливо, китаєць на чолі відомства багатьом муляв око. Адже Пекін через нього міг впливати на Інтерпол. Хоча дивно, що Китай вирішив позбутися такого поважного важеля впливу. Можливо, Хунвей не надто поспішав виконувати циркуляри Пекіна? Можливо, були й інші причини, утім зараз не про це.
Ще цікавішим розвиток ситуації став тоді, коли з’ясувалося, що головним претендентом на посаду нового президента став російський генерал-майор Алєксандр Прокопчук. Логічно виникає запитання: а чи не завдяки кремлівській спецоперації було усунено китайця Хунвея з такого привабливого для Москви крісла? Оцінюючи весь попередній масив інформації про спецоперації російських спецслужб, волею-неволею схиляєшся до позитивної відповіді.
Кілька слів про самого російського претендента. З відкритих джерел відомо, що Алєксандр Прокопчук народився 18 листопада 1961 року в Україні, у місті Коростені на Житомирщині. За першою освітою він філолог: 1983 року абзольвував Київський університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «романо-германські мови та література». Відтак досконало володіє п'ятьма європейськими мовами: англійською, німецькою, французькою, італійською та ще на додачу польською.
Ще студентом Прокопчук влаштовував собі кар'єру, так би мовити, «по комсомольській лінії». Пробивався функціонером у керівні органи ЛКСМУ. Спершу працював у Житомирському обкомі комсомолу, а 1986 року перебрався до Москви разом з призначеним першим (і, за іронією долі, останнім) секретарем Центрального комітету ВЛКСМ Віктором Мироненком. Таким чином він потрапив у так звану комсомольсько-партійну номенклатуру. Відтак працював у найрізноманітніших керівних партійних, профспілкових, господарських органах.
1996 року його призначили керівником департаменту кадрової політики Управління внутрішньої безпеки та захисту інформації Міністерства РФ з податків і зборів. 2000 року Прокопчук закінчив Всеросійську державну податкову академію за фахом «юриспруденція».
В органах внутрішніх справ Прокопчук служить з 2003 року. Обіймав посади: начальника Федеральної служби з економічних і податкових злочинів МВС Росії; начальника управління правового регулювання і організації міжнародної взаємодії Департаменту економічної безпеки МВС Росії. 28 серпня 2003 року отримав звання «генерал-майор міліції».
З Інтерполом доля звела Прокопчука у травні 2006 року, коли його призначили заступником начальника Бюро Інтерполу при МВС Росії. А за п’ять років він вже сам очолив російське Бюро. 10 листопада 2016 року на 85-й Генеральній Асамблеї Інтерполу Алєксандра Прокопчука було обрано на посаду віце-президента Інтерполу.
Загалом у президента Інтерполу є чотири заступники – віце-президенти. Але якраз на момент зникнення і наступної демісії Хунвея саме Прокопчук виявився серед всіх чотирьох найімовірнішим претендентом, аби очолити відомство.
Кілька слів про Інтерпол. Це, як ми знаємо, впливова правоохоронна організація, яка займається масою важливих проблем: зниклими людьми, боротьбою з торгівлею людьми, торгівлею наркотиками, незаконним продажем предметів мистецтва, злочинами у сфері інтелектуальної власності, розповсюдженням дитячої порнографії, відмиванням грошей, боротьбою з тероризмом, торгівлею зброєю, організованою злочинністю і тощо, тощо, тощо. Річний бюджет організації відносно невеликий – приблизно 113 мільйонів доларів. Утім більше організації ніби й не потрібно, бо головний її козир – угоди з національними поліціями. У межах цих угод правоохоронці на місцях виконують свої зобов’язання, дотримуються певних обумовлених норм і правил у рамках цієї співпраці. А членами Інтерполу є віднедавна небагато-немало 194 країни. Основним завданням відомства є координація зусиль всіх цих країн і проведення єдиної політики в царині боротьби зі злочинністю.
І от цю організацію міг очолити російський міліцейський генерал, котрий пройшов комсомольсько-партійно-номенклатурну школу, тобто є «плоттю від плоті» кремлівської системи.
Чи великим є вплив президента на роботу Інтерполу? Експерти стверджують, що не надто. Керівник відомства є радше представницькою, церемоніальною фігурою. Роль президента більше пов'язана з підтвердженням статусу держав-членів, ніж з повсякденною діяльністю організації. Він лише раз на рік (за нагальної потреби частіше) скликає виконавчий комітет, який складається з нього, чотирьох віце-президентів і дев’яти делегатів, і головує на його засіданні. Лише так окреслені його повноваження в статуті.
Звісно, президент користується певним впливом, але справжньою владою в організації володіє генеральний секретар. Саме він керує рутинною поточною роботою організації. А посаду цю обіймає нині Юрґен Шток з Німеччини.
Окрім того, завдяки функціонуючій в Інтерполі системі управління, президент суттєво обмежений у відстоюванні інтересів своїх чи своєї країни. Як стверджують експерти, Інтерпол – добре структурована організація, і там діє система численних стримувань і противаг, яка не дає навіть дуже впливовій людині проштовхувати неузгоджені рішення від імені організації.
То, здавалося б, навіть з обранням росіянина на президента нічого страшного не мало б статися. Утім, це власне «здавалося б». У спецслужб західних країн існують обґрунтовані підозри, що Прокопчук не просто російський генерал МВД, він, окрім того, чинний аґент ГРУ, тож займається відповідною діяльністю, використовуючи свою посаду. Окрім того, ми вже добре знаємо, як Росія вміє ефективно корумпувати функціонерів міжнародних ґреміумів, шантажувати їх для ухвалення потрібних їй рішень. Тому посада президента Інтерполу стала б для Кремля просто неоціненною.
До Росії вже неодноразово висловлювали претензії, що вона зловживає своїм членством в Інтерполі. Мова йде передовсім про так звані «червоні циркуляри». Це фактично міжнародний ордер на арешт. І вже неодноразово виявлялося, що Кремль використовує цей інструмент для нейтралізації своїх політичних опонентів. Так Москва намагалася здобути міжнародний ордер на затримання американського фінансиста і критика президента Путіна Білла Браудера. Саме він домігся від заходу ухвалення знаменитого «Списку Магніцького». Також через Інтерпол Кремль намагався звести порахунки з колишнім лідером чеченських повстанців Ахмедом Закаєвим, з російським журналістом та громадським активістом Петром Силаєвим, соратником Олексія Навального Микитою Кулаченковим тощо.
Окрім того, обрання ставленика Москви президентом Інтерполу зміцнило б авторитет Росії у світі. Продемонструвало б відсутність міжнародної ізоляції, можливість входження російських можновладців у найвищі кабінети міжнародних ґреміумів.
Вільний світ не міг цього допустити, тому на Заході почалася активна кампанія з протидії обранню Прокопчука на посаду президента. Група сенаторів США виступила зі зверненням до президента Дональда Трампа і Генеральної асамблеї Інтерполу перешкодити росіянину зайняти цю посаду. Вони мотивували це тим, що Росія порушує правила Інтерполу, використовуючи організацію «для зведення порахунків і переслідування політичних опонентів, дисидентів і журналістів».
Проти Прокопчука й на користь Кіма Чена Янґа виступив державний секретар США Майк Помпео. «Ми рішуче підтримуємо Кіма Чена Янґа, котрий зараз виконує обов'язки президента. Ми вважаємо, що він – найкращий кандидат на цю роль», – заявив Помпео на прес-конференції в Державному департаменті США. Він додав, що Сполучені Штати закликають всі країни і організації, які входять в Інтерпол, «відповідально підійти до виборів лідера організації» і проголосувати за «чистого керівника». Очевидно, вважаючи російського ставленика не надто «чистим».
Проти обрання Прокочука виступили з відкритим листом окремі депутати Європейського Парламенту. Одна з підписанток, євродепутатка від німецьких «зелених» Ребекка Гармс, заявила: «Якщо російський кандидат очолить керівництво Інтерполу, держави ЄУ повинні полишити Інтерпол».
Вийти з міжнародної поліційної організації пригрозив і Вільнюс. «Якщо Алєксандра Прокопчука буде обрано головою Інтерполу, то Литва разом з іншими демократичними країнами має негайно розглянути можливість виходу з цієї організації», – йдеться у заяві литовського парламенту. За неї проголосували 88 депутатів, семеро утримались і жоден не проголосував проти.
Якщо й не припинити, то принаймні призупинити своє членство в Інтерполі погрожувала й Україна. Що, власне, було б логічно.
Отже, хвиля обурення напередодні чергової, 87-ї, сесії Генеральної Асамблеї Інтерполу піднялася чималенька. Засідання проходило 18-21 листопада в Дубаї. Боротьба між корейцем і росіянином була запекла. І вільний світ переміг.
Зі 162 делегатів, котрі взяли участь у голосуванні за кандидатуру президента, 101 проголосував за Кіма Чена Янґа. Алєксандра Прокопчука підтримав 61 делегат. Хоча кандидатуру останнього було переобрано на посаді віце-президента, де він, як це не смішно звучить, репрезентуватиме Європу. Але добре, що все ж не президентом.
А президентом став 57-літній Кім Чен Янґ з Південної Кореї. Він служив начальником поліцейського управління провінції Кенги з 2014 до 2015 року. Три роки тому він був обраний віце-президентом Інтерполу, котрий репрезентує Азію у виконавчому комітеті Інтерполу на період 2015-18 років. А з жовтня цього року, після вже згаданої вимушеної демісії Мена Хунвея, Кім Чен Янґ виконував обов’язки президента. Побажаємо йому успіху на цій відповідальній посаді.
Але історія з кремлівською претензією на президентство у Інтерполі не минула дарма, принаймні для України. Ми, наприклад, дізналися, що в нас на відповідальній посаді перебуває рідний молодший брат російського генерала – Ігор Прокопчук. Він є не просто кадровим українським дипломатом, а постійним представником України при ОБСЄ. На цій посаді йому постійно доводиться протистояти російському натиску, домагатися санкцій для Москви, доводити злочини Кремля в Криму й на Донбасі.
Чи не шкодив йому на цій посаді такий дискредитуючий родинний зв'язок? Міністерство закордонних справ України й колеги Ігоря Прокопчука стверджують, що ні. «Класно, що в нас у дипломатичній службі є такі патріоти, як Ігор Прокопчук. Я ніколи не розумів закидів на предмет того, що родинні зв'язки є якимось чином мірилом порядності. Важлива особиста позиція та внесок, відданість Україні та патріотизм. Ігор саме такий, ви це зрозумієте – написав у Facebook міністр закордонних справ України Павло Клімкін.
Принаймні поки що щодо молодшого брата не виявлено фактів, які б вказували на якісь негативні пов’язання з Росією. Хоча є певні натяки, що не все так чисто і з Ігорем. Наприклад, його дружина є не просто парфіянкою Російської православної церкви, вона співає у церковному хорі Московського патріархату. І це ще не все: діти «дипломата-патріота» чомусь закінчили школу при російському посольстві. Так що треба ще буде ретельніше пригледітися до молодшого брата російського генерала.