ДОПОВІДЬ КОМІСІЇ МІНІСТЕРСТВА ЗАКОРДОННИХ СПРАВ РП У СПРАВІ АНТИЄВРЕЙСЬКИХ ВИСТУПІВ У ЛЬВОВІ
[Львів, 17 грудня 1918]
Через величезну кількість зібраного нами матеріалу докладний звіт, з копіями і оригіналами найважливіших документів, ми зможемо скласти лише у Варшаві. Нижче даємо короткий нарис перебігу випадків, характеристику загального фону та висновки, ґрунтовані на строго перевірених даних.
I. ПЕРЕД ПОГРОМОМ
Вже впродовж цілого листопада, тобто під час польсько-української боротьби в місті, траплялися численні грабежі в помешканнях і магазинах єврейського населення в так званій польській частині Львова, де не було жодних органів безпеки, жодної міліції. У так званій руській частині Львова грабежі також були на порядку денному. Однак, там діяла озброєна (200 карабінів) єврейська міліція, яка майже щоденно відловлювала українських і польських бандитів.
Єврейська міліція, що виникла відразу же в перших днях листопада, була визнана Польським Комітетом (пізніше Комітет управління) та командуванням обох воюючих сторін як нейтральна сила, що має на меті захист майна та безпеки єврейського населення. Ця міліція надавала також певні послуги всьому населенню (ховала полеглих під час боротьби на вулицях і в помешканнях, стерегла міську газовню, водопроводи і т.п.). У магазинах під наглядом єврейської міліції продавалися продукти харчування за цінами, встановленими однаково як для християн, так як і для євреїв.
Вся політика єврейської нейтралітету була встановлена насамперед сіоністами, а потім визнана всіма єврейськими партіями (за винятком так званої крайньої асиміляції) і признана абсолютно необхідною в цій ситуації. Оголошення підтримки євреями одній стороні чи хоч би виразне висловлювання симпатій — на думку їхніх керівників — мусило б накликати на єврейське населення в цілій східній Галичині сумні наслідки у вигляді помсти однієї або другої сторони.
Єврейська міліція у своїх деклараціях і діяльності нейтралітету дотримувалася. Як ми констатували, вона також не мала нічого спільного з часописом "Neue Lemberger Zeitung", власністю єврея Вальдмана і чеха Оплатка. Цей часопис, виразно антипольський, стояв на позиції української державності. Раніше це був офіційний орган австрійського війська. Сіоністи видавали "Tageblatt", зміст якого не суперечить встановленому принципу нейтралітету.
В переконанні всього населення Львова і всього війська єврейська міліція нейтралітету не зберігала. Щоб зрозуміти чому виникло це переконання, треба вникнути в тодішню ситуацію, а перш за все констатувати характер і склад військ, що обороняло місто.
Після героїчної ініціативи жменьки шкільної молоді в перших днях оборони, до боротьби почали зголошуватися більші загони людей. Зброю давали всім, хто зголошувався. Впродовж кількох днів було роздано вже близько 2500 карабінів. Як стверджує військова влада, більшість тих, хто зголосився по зброю, були кримінальними злочинцями, а у багатьох випадках навіть відомими бандитами. Варто також зважити, що вже у жовтні, тобто ще за австрійської влади, за наказом військового коменданта з тюрем випущено всіх заарештованих, крім кількох десятків найтяжчих злочинців. Ті останні пізніше також були випущені українцями. 3 листопада з тюрми втекли 294 особи. За зброєю зголошувалися як всі ці в'язні, так і бандити, що вже були на волі до того, і ті, що стягувалися до Львова з цілої околиці. Деякі відділи (напр., так звані бемати) складалися у своїй більшості з якнайгірших елементів. Польські офіцери були тоді безмежно важкій в ситуації: відмовитися від цієї сили, значило просто відмовитися боротьби за Львів. До оборони брали кожного, хто зголосився. Єдиною тоді ціллю було звільнити Львів за будь-яку ціну. Злочинні елементи давали суттєву підмогу. Нам багато разів стверджували, що бандити в певних моментах боротьби виявилися надзвичайно позитивною силою, безумовно хороброю і сповненою ініціативи. Це була, можна сказати, трагедія польського офіцера, який не мав до диспозиції достатньо добросовісних людей, і користав силами, що зголошувалися, знав з яких елементів складається його відділ, але якщо хотів Львів звільнити, то не міг ці елементи виключити.
Таким чином, велика частина тих, хто воював з русинами, були злочинці різних категорії. Цей солдат при кожній можливості грабував, що і де міг.
Єврейська міліція з цими елементами воювала, в цих людей стріляла. Нераз до бандита і солдата в одній особі. Оскільки ж таких людей були цілі загони, то в цілому війську такого тоді значною частиною складу виникло обурення цією міліцію за те, що стріляє в польських солдатів. Це було трагічне і порочне коло. Не один бандит чудово обороняв Львів і рівно ж "чудово" грабував. Стріляють в нього, значить, стріляють в оборонця Львова.
На цьому фоні впродовж листопада виникали також непорозуміння (стрілянина на вулиці Джерельній 17-го листопада, де під час виправи на бандитів стріляли в польський патруль, міліціонери відразу ж вивісили білий прапор). Не мало би бути жодних сумнівів, що і в єврейській міліції (200 озброєних людей, крім санітарної, адміністративної і т.д. служб, всього 300) було все ж кілька безвідповідальних одиниць. Маємо кілька вірогідних свідчень, що було кілька випадків порушення принципу нейтралітету з боку кількох єврейських міліціонерів, всупереч чітким вказівкам і наказам командування цієї міліції. Саме існування третьої збройної нейтральної сили на полі бою мусило, на нашу думку, такі випадки викликати. Тут ми мимохідь зауважимо, що визнання нейтралітету цієї збройної сили цивільною польською владою і польським військовим командуванням (укладено офіційну угоду) вважаємо помилкою. Цей крок з військової точки зору виглядає таким, що не витримує критики.
Під час цілої тоді боротьби в самому Львові (від 1 до 22 листопада ц.р.) тривали з одного боку грабежі і насильства, скоєні (рівно ж і українськими бандитами, яких хапала єврейська міліція) єврейському населенню, а з іншого боку стрільба і хапання "бандита-солдата".
На польській стороні Львова повсюдно говорили про єврейсько-українську умову, незважаючи на заперечення і пояснення єврейської сторони. Опінія не вникала в те, у якого солдата стріляють євреї; досить того, що стріляють у того, який дійсно захищав Львів. Фіксації цього переконання про єврейсько-українську угоду в значній мірі посприяла " Pobudka", напівофіційний орган (польського) командування. Стаття під заголовком "Нейтральні" (число 12 від 17 листопада) звинувачувала єврейське населення у стрільбі в польські патрулі. 17 листопада також і в українському "Ділі" з'явився воєнне звідомлення такого змісту: "В районі Клепарівської вулиці ворожі сили наступали ціле пополудне, головно на вулицю Газову і Під Дубом, стрічаючись з завзятом опором жидівської міліції". Командування цієї міліції вмістила в "Ділі", в "Lemberger Zeitung" і в "Tageblatt" 19 листопада спростування і пояснення випадку (виправа на бандитів). Польська аудиторія того спростування не читала, бо його не опублікували польські часописи.
Ось джерела нечуваного збурення, яке протягом всього часу боротьба у Львові панувало в польській опінії.
II. ПЕРЕБІГ ПОГРОМУ
Українські війська відійшли зі Львова о 4-й годині ранку 22 листопада ц.р. Погром розпочався о 9 годині зранку того ж дня. Військо дихало прагненням відплати, будучи цілковито переконане, що євреї йшли рука в руку з українцями, а крім того в переконанні, що їм просто наказано відплатити. Ясна річ, що жодного подібного розпорядження не було. Однак, панувало переконання, що існує формальний наказ на каральну експедицію. Наприклад, ми маємо кілька квитанцій, які офіційно виписано за забрані гроші. Виписуючий їх був переконаний, що виконує обов'язок. Це, природно, стосується частини військ, бандитські ж елементи грабували і вбивали з власних поривань.
Зранку 22 листопада розпочалися оргії, воістино пекельні, і тривали понад 48 годин. Опис випадків ми подамо в докладній доповіді, тут всього лиш зазначимо, що відбувалися страшні речі. Це було безумство, справжнє середньовіччя. З болем констатуємо, що знайшлася певна кількість офіцерів, які брали участь в вбивствах і грабежах.
Кількість жертв точно ще неможливо визначити (певну кількість останків може ще не видобуто ще з пожарища, в списку похоронених у спільній могилі можуть бути декілька небіжчиків, що померли під час українсько-польських боїв, від ран вмирають до сих пір і т.д.).
Отож, нижче ми подаємо мінімальні цифри:
1. Вбитих і обвуглених всього щонайменше 150.
2. Спалених 3-х і 4-х поверхових будинків понад 50.
3. Повністю пограбованих магазинів в єврейській дільниці понад 500.
4. Бездомних, поміщених в різних приміщеннях єврейським комітетом порятунку на сьогодні 400. Всього бездомних комітет числить як близько 2000.
5. Сиріт, які втратили батька, матір під час погрому, зголосилося донині до комітету близько 70.
6. Випадків зґвалтувань жінок заявлено батьками кільканадцять. Певна ще кількість таких випадків єврейськими сім'ями з сорому затаєна.
7. Постраждалих взагалі — мордування, грабежі і крадіжки — зголосилося до комітету до 13 грудня близько 7000 сімей.
III. ВЛАДА
На наше переконання, яке ми ретельно мотивуємо в докладному звіті, влада не виконала в дні погрому свого обов'язку.
1. Відразу ж першого дня громадянські делегації, складені з представників християн і євреїв, не були серйозно сприйняті.
2. Командування в перший день погрому повторювало неправдиві відомості про організовану збройну боротьбу з боку євреїв, якої, як констатовано, не було.
3. Негайні суди проголошені лише 23 листопада увечері, після 48 годин від моменту вибуху погрому (оголошення носить дату 22 листопада).
4. Відозва командування до єврейського населення, розповсюдження якої було припинено з наказу Роя, була, однак, повсюдно відомою. Ця відозва, вже надрукована, містить твердження стосовно всіх циркулюючих звинувачень проти євреїв.
5. Представник найвищої влади говорив до делегації про висилання "каральної експедиції".
6. Протягом перших 2 днів нічим не розвіяно переконання частини солдат, що грабувати можна.
7. Після провадження негайних судів грабежі відбувалися далі при пошуку зброї. На обшуки посилали безвідповідальні елементи і через це цілий перший тиждень після погрому єврейське населення залишалося в постійному страху — незважаючи на те, що ніде жодної зброї не було знайдено (єврейська міліція була роззброєна негайно після опанування Львова польськими військами).
Мусимо тут особливо підкреслити, що опанувати пануючу стихію було незвичайно трудною справою. Не було жодних органів безпеки. Ситуація Львова не була ще певною. Панував хаос. Однак, жалю гідна відсутність ясного доказу реального бажання негайно придушити погром.
В даний момент ані польові суди, ані цивільні суди жодних вироків ще не оголосили, що пояснюється тим, що:
1. Судді польового суду дали присягу лише 13 ц. м., тому не могли до того виносити вироки.
2. При цивільних судах суди присяжних лише створюються.
3. У в'язниці перебуває в даний час близько 40 солдатів, звинувачених у вбивствах і грабежах, що теж підлягає польовому суду. Осіб же, не визнаних солдатами, польовий суд віддає у розпорядження цивільних судів. Заарештованих злочинців цієї категорії є понад 1000 і їхнє число зростає з кожним днем.
4. Ми вважаємо, що в польських інтересах лежить приспішити судове розслідування і безумовно покарати винуватих всіх категорій.
5. Що більш явно і суворіше буде відбуватися правосуддя, тим сильніше в опінії світу буде зазначено відмежування цілого польського суспільства від злочинних елементів, і одночасно тим швидше буде досягнуто пом'якшення жахливих внутрішніх відносин.
Оригінал.: Archiwum Akt Nowych, Komitet Narodowy Polski, nr 159, k. 103—108.
[Jerzy Tomaszewski «Lwów, 22 listopada 1918», Przegląd Historyczny 1984, 75/2, 279-285]