Вчитися ніколи не запізно
Кожний день приносить нам так багато різного, що нікому з нас про це й не снилося. Багато в тому є для нас незрозумілого. І саме довгі зимові вечори ми повинні використати на те, щоб навчитися розуміти, що, як і до чого йде в світі.
Така праця над поглибленням свого знання при помочі читання книжок, часописів, слухання відчитів чи голосного читання — називається самоосвітою. Історія народів знає багато випадків, де люди, що не мали змоги закінчити шкіл, шляхом самоосвіти добували собі велике знання, яко вони потім спожитковували з користю для себе та свойого народу.
Для людини, що хоче добути собі самоосвітою знання, його власна хата — це школа, а його вчителі — книжка, часопис, журнал й головне добра воля. Штука писати — це нічого великого. За місяць праці по дві-три години що вечора можна вповні навчитися читати й писати.
За цю осінь і зиму не повинен ні один українець остатися неграмотним. Треба нам пізнати самих себе: хто ми, чиїх батьків діти, за що змагались та гинули, чого хотіли наші прадіди, діди та батьки наші. Треба нам вивчати рідну історію. Пізнати географію нашої землі, цілого світа, а передовсім Европи та Азії; які народи наші сусіди, тощо.
Саме знання без уміння самому дещо робити це маловартісне. І тому нам теж треба основно вивчати, як інші народи доходять до могутности та багатства. Нам треба доконче навчитись цієї штуки.
Самоосвіта це ніяка жертва, ніякий добровільний даток чи милостиня. Самоосвіта це зброя, потрібна зокрема кожному з нас на його власному шляху. Ми всі разом — це й нарід. Усі знаємо приповідку, що краще з мудрим згубити, ніж з нерозумним найти.
Вистане тільки дрібку доброї волі та книжка, часопис чи журнал поможуть нам позбутися нашої темряви, затурканості — глянути ширшим оком у світ.
Вчитися ніколи не запізно.
Рідна земля
16.11.1941