У відносинах між Віднем і Москвою неочікувано вибухнув шпигунський скандал. В Австрії викрили двох російських шпигунів. Скандал цей є знаковим із кількох точок зору.

 

 

Нагадаємо, як розвивалися події протягом минулих кількох днів. У п’ятницю, дев’ятого листопада, зі самого рання федеральний канцлер Австрійської Республіки Себастьян Курц у парі з міністром оборони Маріо Кунасеком виступили зі спеціальною заявою. У ній сказано, що служба військової контррозвідки розкрила випадок шпигунства. Мова йде про 70-літнього австрійського полковника у відставці, котрий, як підозрюють, понад два десятки років працював на Кремль. Курц заявив, що такі дії Росії є «неприпустимими» щодо нейтральної держави і що вони «аж ніяк не сприятимуть покращенню відносин між двома країнами».

 

Ім’я затриманого досі офіційно не названо. Хоча австрійській пресі стало відомо принаймні, що ім’я підозрюваного Мартін М. Відомий також позивний російського куратора, з котрим той контактував, – «Юрій». Місцеві видання вже встигли назвати затриманого полковника у відставці «сучасним Альфрером Редлем». Що ж, тема таким чином стає нам ще ближчою, адже Редль був львів’янином і, як стверджують дослідники його життя, вивчив українську (галицьку) мову, щоби розмовляти на досить пристойному рівні.

 

А «сучасниий Редль», як з’ясувалося, працював на Росію ще з далекого 1992 року. Він обіймав відносно скромну посаду в штабі австрійської армії. Та все ж це дозволяло йому передавати російській військовій розвідці інформацію про австрійську військову авіацію, артилерійські системи й дислокації військових об’єктів. Він також детально описав для Кремля персональні профілі багатьох високорангових австрійських офіцерів. Що два тижні полковник зустрічався зі своїм російським куратором «Юрієм» і отримував від нього завдання. Здобуті відомості передавав за допомогою зашифрованих листів або супутникового зв'язку. Відомо, що за свої послуги шпигун отримав близько 300 тисяч євро.

 

П’ять років тому полковник-аґент вийшов у відставку. Проте російські куратори попросили (змусили?) його не припиняти роботи. Відтак їх цікавила тема міґрації, сприйняття біженців австрійцями, евентуальні впливи імміґраційних хвиль на переформування політичного ландшафту тощо. І саме на цей момент у діяльності Мартіна М. варто звернути найбільшу увагу. До нього ми ще повернемося.  

 

Майже зразу ж після першого шпигунського скандалу між Віднем і Москвою спалахнув другий. Австрійські спецслужби затримали ще одного шпигуна. Цього разу аґент був не з армійського середовища, а з контррозвідки – Федерального відомства захисту конституції і боротьби з тероризмом (Bundesamt für Verfassungsschutz und Terrorismusbekämpfung – BVT). З його імені австрійські видання поки що дізналися лише одну літеру «О».

 

Відомо, що компетентні органи вели «крота» ще з листопада минулого року. Австрійці отримали наведення на російського аґента, як повідомила тамтешня преса, «від колег з дружньої держави». До речі, таким самим чином австрійські спецслужби вийшли на слід і першого шпигуна. Цей момент про допомогу з-за кордону попрошу читачів теж запам’ятати.

 

У центральному апараті BVT і за двома адресами проживання О. пройшли обшуки. Досі не з’являлося повідомлень про те, документи якого саме характеру він міг передавати Москві. Відомо лишень, що співробітника австрійської контррозвідки підозрюють у розголошенні державної таємниці. Згідно з австрійським законодавством, покаранням за це може стати позбавлення волі терміном до десяти років.

 

Ці два затримання і скандали навколо них цікаві кількома моментами, про які ми поведемо розповідь далі. Моменти, зрештою, не просто цікаві, а важливі для геополітики, для подальшого розвитку політики Відня й Брюсселя щодо Москви.

 

Почнемо зі заяви австрійського канцлера і міністра оборони щодо шпигунського скандалу, про яку ми згадували на початку тексту. Заява доволі різка, як для Себастьяна Курца, котрий ще в часи роботи міністром закордонних справ неодноразово висловлювався про налагодження стосунків з Росією, про необхідність зняття санкцій, про корисність газогонів на кшталт «Північного потоку» і «Південного потоку». Тобто він мав всі шанси стати типовим «путінферштеєром».

 

Ще дивнішими виглядають антиросійські філіппіки глави австрійського військового відомства Маріо Кунасека. Адже він є представником тієї самої правопопулістської Партії свободи, котра настільки зблизилася з Володимиром Путіним, що навіть підтримала анексію Криму. Її представники їздили як спостерігачі на кримський референдум, відвідували на запрошення керівництва «ЛНР» і «ДНР» окуповані території Донбасу, їх регулярно запрошували на найрізноманітніші заходи Кремля – від «Валдайського клубу» до «Петербурзького діалогу».

 

Причому ще різкіший антросійський демарш продемонструвала міністерка зовнішніх справ Австрії Карін Кнайсль (Karin Kneissl) – та сама, на весіллі котрої витанцьовував Володимир Путін. Вона скасувала заплановану на друге грудня поїздку до Росії. Кнайсль мала взяти участь у традиційних «Сочинських діалогах», де планували обговорити тему співпраці громадянських суспільств Австрії та Росії.

 

Чому ж така різка реакція Відня на, здавалося б, звичну інформацію про російських шпигунів? Для кого таємниця, що аґенти Кремля засіли всюди в Європі? Останнім часом їх почали викривати одного за одним. Утім, скільки ще не викрито, скільки законсервовано – важко навіть уявити.

 

Тим часом Відень завжди лояльно ставився до Москви. Австрія залишилася однією з небагатьох західних країн, які не вигнали хоча б одного російського дипломата після отруєння Скрипалів речовиною «Новичок». І тут таке обурення. Можна припустити, що російське керівництво й сам Путін особисто запевняв австрійську владу, що проти неї не ведеться жоднісінької шпигунської діяльності, що австрійці можуть спати спокійно. Ті ж, наївні, повірили росіянам. Тож тепер таке шалене розчарування, яке ще може мати поважні наслідки для подальшого формування Віднем своєї позиції щодо Кремля.

 

Це перший засадничий момент у цій історії. Другий – пов'язаний з реакцією Москви на реакцію Відня на шпигунський скандал. Москва вирішила (зрештою, як завжди), що найкращий захист – це напад. Кремль не став виправдовуватися, навпаки, звинуватив австрійську владу.

 

Зокрема, міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров почав повчати Відень, що той мав не галасувати, а тихенько безпосередньо адресувати Росії свої заклопотаності й підозри з цього приводу. «Останнім часом, на жаль, наші західні партнери взяли за правило вдаватися не до традиційної дипломатії, з дотриманням всіх правил пристойності, а до мікрофонної, мегафонної дипломатії. Звинувачуючи нас публічно, вимагаючи публічно пояснень з питання, про яке нам нічого не відомо. Необхідно дотримуватися тих норм, які були вироблені в ході формування практики міжнародного спілкування», – нахабно заявив він у телевізійному коментарі.

 

Що більше, Лавров викликав до МЗС амбасадора Австрії Йоганеса Айнґера. У міністерстві йому вказали, що публічні звинувачення від австрійської сторони «викликають здивування». «Ми звернули увагу амбасадора на заяву федерального міністра європейських, інтеграційних і закордонних справ Австрійської Республіки К.Кнайсль про те, що в разі підтвердження підозр у шпигунстві російсько-австрійські відносини будуть серйозно обтяжені. Ми підкреслили, що вжиті Віднем кроки, які ґрунтуються на підозрах без будь-яких доказів, вже призвели до ускладнення наших відносин, які до останнього часу вирізнялися позитивною динамікою», – йдеться в заяві, опублікованій на сайті російського дипломатичного відомства.

 

Важко зрозуміти, що собі думали російські «мідівці», вдаючись до таких кроків. Прогнозую, що вони погіршать російсько-австрійські взаємини ще дошкульніше, ніж самі шпигунські скандали. І це при тому, що Москва мала зовсім недавно аналогічний прецедент з Атенами.

 

Коротко нагадаємо. У липні цього року Греція вигнала двох російських дипломатів. Атени звинуватили їх у спробах збору і поширення інформації та підкупі державних чиновників. Існує, зокрема, інформація, що росіяни намагалися завадити укладанню угоди між Грецією і колишньою югославською республікою Македонією щодо назви цієї держави.

 

Це ж ще на початку цього року Атени були чи не найбільшими друзями Москви в Європейській Унії. Тож можна собі уявити, наскільки нахабно діяли російські резиденти, як вони допекли грецькій владі, що в тої нарешті ввірвався терпець. Але Атени обурила навіть не стільки шпигунська діяльність російських дипломатів, скільки реакція російського МЗС на цілком справедливу депортацію.

 

Перша заява російського зовнішньополітичного відомства гласила: «Ми розглядаємо цю операцію як абсолютно необґрунтовану, не підтверджену фактами з грецького боку, що йде врозріз із характером наших двосторонніх відносин, здатну завдати їм серйозної шкоди. Очевидно, що за антиросійським рішенням уряду Греції, приуроченим до відкриття саміту НАТО, стоїть Вашинґтон, який відкрито підтримав дані дії в заяві Держдепу». Тобто Москва фактично закинула Атенам несамостійність – мовляв, греки, висилаючи російських дипломатів, діяли за наказом «вашинґтонського обкому».

 

Далі була заяви славнозвісної речниці російського МЗС Марії Захарової. Вона стверджувала, що Атени дали себе втягнути в «брудні ігри» проти Росії, які ведуть Вашинґтон і Лондон.

 

Обурення Атент вилилося в заяву МЗС Греції, у якій Росії закидали «неповагу до країни і нерозуміння цінностей грецької політики». «Заява прес-секретарки МЗС Росії є характерним прикладом неповаги до третьої країни і нерозуміння сучасного світу, в якому держави, незважаючи на їхні розміри, можуть проводити незалежну, багатопланову і демократичну зовнішню політику», – зазначено в заяві, опублікованій на сайті грецького зовнішньополітичного відомства.

 

Таким чином Москва втратила двох прихильників. А ще зовсім недавно щоразу, коли у Брюсселі вирішували питання пролонґації антиросійських санкцій, то саме від Відня й Атен очікували фрондерських демаршів. Сподіваємося, цьогорічні події змусили австрійців та греків радикально змінити своє ставлення до росіян.

 

Тепер перейдемо до третього моменту. Він пов'язаний з тим, що Кремль замовляв своїм аґентам збирати інформацію про міґраційну ситуацію в широкому сенсі. Цей момент дозволяє в цілком іншому світі поглянути загалом на міґраційну кризу в Європі. Адже це замовлення з Москви надійшло, наприклад, аґентові Мартінові М. ще задовго до початку великої хвилі біженців з Центральної Азії та Північної Африки. Таким чином Росія вивчала можливості використати міґраційну проблему як політичний інструмент.

 

Причому інструмент надзвичайно потужний. Зростання в європейських країнах впливів ультраправих партій, котрі прихильні до Москви, зміна уряду в Італії на де-факто лояльний до Путіна, постійні сварки між країнами – членами ЄУ щодо питання притулку для біженців, зрештою, Brexit тощо – все це прямо або опосередковано пов’язане з міґраційною кризою. То чи не використала Москва цей інструмент, аби змінити політичний ландшафт у Європі на свою користь? Австрійський шпигунський скандал дає зайві арґументи для того, щоби відповісти на це запитання позитивно.

 

І на завершення – четвертий момент. Він пов'язаний з тією «дружньою державою», яка «заклала» Австрії обох шпигунів. Спершу австрійські газети зробили припущення, що це Німеччина, її BND (Bundesnachrichtendienst). Утім, згодом з’ясувалося, що йдеться про Велику Британію, тобто про розвідку МІ-6 і контррозвідку МІ-5.

 

Здавалося б, яка різниця – Німеччина чи Велика Британія? А різниця дуже суттєва, враховуючи розвідувальні потужності британців, до яких бундесові ще далеко. Це по-перше. А по-друге, стає очевидним, що Лондон допомагає європейським країнам не просто так, по-дружньому, а зі своїм умислом. І причина все та ж – солсберське отруєння Скрипалів.  

 

Об’єднане Королівство з весни намагається схилити Європейську Унію до запровадження жорстких санкцій проти Росії за використання хімічної зброї на території країни – члена ЄУ. Досі ці намагання не мали великого успіху. Можна припустити, що Лондон вирішив піти іншим шляхом: подати на таці всім країнам-відмовникам голови російських шпигунів, котрі в тих державах діяли. Тому не виключено, що зловлені шпигуни в Нідерландах, Швейцарії, а тепер і Австрії є справою рук реальних Джеймсів Бондів. І вони не зупиняться, допоки не доб’ються свого. Так що чекаємо на нові викриття й нові шпигунські скандали.

15.11.2018