Про само значінє того вибору сказали ми вже своє слово зараз по виборі. Ми констатували, що вибором Поляка ц. к. старости п. Ляникевича нарушено Русинам галицким их стан посїданя, і так дуже малий, а до того нарушено в спосіб підступний. На тій основі ми сконстатували дальше, що з одної сторони польскій шовінізм супротив Русинів не знає вже границь, а з другої сторони, що правительство не може чи не хоче — для нас се на одно виходить — чинити того русиноїдного шовінізму, ба що більше, в сїм випадку оно само зробило шовіністам польским прислугу таку, якої вони мабуть і не сподївали ся. Отже се зараз перші — не кажемо, щоби якісь нові — науки для Русинів.
Наука для Русинів, що польскій rząd narodowy не перебирає в нїяких средствах против Русинів — не перебирає, як не перебирали ті, що в минувшім столїтю укладали "projekty na zniszczenie Rusi". Центральний комітет польскій поступив собі в сїм випадку крайно перфідно: з одної сторони нїби-то не нарушає засади, що округ виборчій належить ся Русинови, але з другої сторони заявляє ся против єдиних двох руских кандидатів, між котрими Русини могли вибирати — і веде через польских шовіністів по повітах підземну интриґу в сїм дусї, щоби взагалї не вийшов на посла Русин. Видко, що против Русинів шовінізм польскій в средствах нинї не перебирає.
Друга наука та, що правительство супротив шовінізму польского проти Русинів єсть що-найменше — безсильне. Се-ж факт, що правительство узнало було засаду, що опорожнений мандат по Русинї повинен перейти знов на Русина — після оклику "ненарушимість стану посїданя". Опісля-ж, по ухвалї польского центрального комітету, правительство немов идентіфікує ся з тим комітетом — не допускає до вибору Русина, а чого польскій комітет не був би в силї перебити, — оно перебиває само, кладучи кандидатом ц. к. старосту і форсуючи єго вибір пресією. Річ певна, що правительство не потребувало робити того, бо, єсли мало в плянї не нарушати стану посїданя Русинів, не було небезпечности, щоби на посла вийшов Поляк. Отже правительство тут просто пійшло на руку центральному комітетови і — при даних обставинах велику пакість і тяжку кривду зробило справі рускій — і собі, бо до такого правительства, котре так з Русинами поступає, Русини довірія мати не можуть — а осли єго ще бодай трохи мали, то до решти мусять стратити — і такого правительства они підпирати не можуть. Від всякого правительства Русини мають право домагати ся бодай обєктивности — а тут показало ся, що правительство обєктивним не схотїло бути. А спосіб кандидованя ц. к. старости п. Ляникевича і єго баламученє руских виборцїв, що він — risum teneatis — вступить до руского клюбу [як о тім доносять з Жовкви до одного дневника], дальше факт, що урядову кандидатуру ц. к. старости жовківского оповіщував телєґрамами ц к. начальник жовківского суду п. Гавзер, — такі річи годї вже й критикувати, а приходить ся хиба здвигнути плечима, що взагалї щось такого є можливе... хоч-би і в Галичинї. Такі річи треба хиба на рівнї поставити з походом з факлями та илюмінацією польских та жидівских вікон у Жовкві по виборі ц. к. старости п. Ляникевича... Вкінци з сего вибору виходить наука і для самих Русинів, бо й Русини тут не без вини. Хто винен? — кождому обєктивному чоловікови зовсїм ясно.
Головний комітет рускій поручив і ми підпирали кандидатуру проф. Вахнянина, бо і патріотизм єго, і визначні спосібности до парляментарної дїяльности, і вік — усе кваліфікувало єго дуже добре на посла до ради державної для скріпленя сил руского клюбу, а що п. Вахнянин убігав ся о мандат яко кандидат независимий рускій, о тім чей-же найлучше свідчить усе, що опісля стало ся. Не можна також закинути, щоби кандидатура п. Вахнянина не мала рації в тім окрузї, бо-ж він там провадив уже баталію виборчу і вийшов з неї побідоносно. Що-ж отже було розумнїйшого, як щоби всї Русини в окрузї згодились на сю кандидатуру і єї щиро підперли? Та сталось инакше. Кружок з жовківскої "Рускої Ради", не розібравши докладно річи, не порадивши ся з патріотами Сокальщини, — за-для самої опозиції висуває кандидатуру о. Роздїльського, 72-лїтного старика, чоловіка — не в обиду єму сказавши — не маючого таких условій на посла. Був в тім розум? Ми кажемо, що нї. Але в дальшій акції ми побачили щось більше, як лиш нерозум. Збори передвиборчі в Жовкві і в Раві показали і нельояльність піднятої акції за о. Роздїльским. Нельояльне було то, що о. Роздїльскій, кандидат кружка членів жовківскої Ради, в своїх промовах не підносив нїчого більше, як лиш те, що він жив і жиє в згодї з Поляками... Нельояльне було несправедливе засуджуванє руского клюбу ради державної... Нельояльне було і цїле аранжма брутального поступованя супротив особи проф. Вахнянина на зборах в Раві і Жовкві, між тим, як на зборі в Сокали, де більшість була за п. Вахнянином, особа о. Роздїльского була вповнї пошанована. Нинї, по 6-ім падолиста, констатувати се можемо з повним спокоєм.
І що-ж виграли ті, що закаламутили чисту воду кандидатурою о. Роздїльского? Попри загальну шкоду для всїх Русинів, они — нїгде правди дїти — ще спеціяльно скомпромітували ся. В Сокальщинї загал духовеньства віддав голоси на проф. Вахнянина, а в Жовкві о. Роздїльскій дістав найменше голосів і именно Жовків рішила побіду п. Ляникевича... І показало ся, що таки лучше було — "оглянутись на Львів", — підпорядкувавши всякі часткові амбіції интересови загальному.
Дай Боже, щоби і ся третя для нас наука не проминула марно...
Дѣло
11.11.1893