Ліцеміри.

 

Від чacy до часу устроюють Поляки якусь маніфестацію народну, чи то з нагоди якоїсь rocznic-и чи орґанізації своїх сил. Досить згадати про "сокільскі" маніфестації з минувшого року а святкованє сегорічне ювілею "пророка Єремії" (К. Уєйского). Безперечно, що ті маніфестації не хибляють своєї цїли: они причиняють ся до розбудженя духа народного серед широких мас суспільности польскої, до сконсолідованя сил і до втягненя до спільної рrас-и organiczn-ої таких чинників, котрі доси рівнодушно відносять ся до змагань і роботи проводирів. Замітне же при тім, що центр, з котрого виходять ті маніфестації, находить ся у Львові а на терен операційний вибирає ся головно всхідну Галичину з населенєм руским і засягаєсь нераз ще дальше, бо аж по-за межі зеленої Буковини.

 

Маніфестації аранжують ся величаво; попри внїшний блеск, якій дуже легко осягнути не лиш при помочи всїх институцій автономічних але часом навіть і урядів цїсарских, головну вагу кладуть аранжери ще на другу річ, а то на слова і промови, які кидають ся при тій нагодї до загалу суспільности польскої, і котрими заохочуєсь єї до поступу в перед. Ті слова переступають вже границю правдивого, чистого патріотизму, і зводять вже на другій плян давні оклики за "вітчину", бо се мабуть не лицює з ролею, яку відограєсь в складї австро-угорскої монархії. Але що треба доконче кинути масам щось такого, що єсли би вже их не одушевило, то бодай запоморочило — винайдено дуже зручно кілька фразесів, котрими доси з великим успіхом оперуєсь. Бо чи-ж не зробить се ефекту, єсли кинесь фразесом: zagrozone kresy, obrona przed wspólnym wrogiem, ucisk narodowości і т. и., чи не розпалить се умів до заслїпленої акції шовіністичної, до відгадуваня интенцій головних провідників? Успіх тих слів вже даєсь відчути в прасї польскій, а плоди тої акції вже тепер слїдно на провінції, де знов зачинаєсь зривати буря, викликувана вже нарочно самими Поляками.

 

Оклик, кинений "пророком Єремією", що... ludowi polskiemu grozi istotne niebezpieczeństwo zruszczenia, повторений згідно цїлою прасою польскою, зачинає прибирати реальний вид. Деякі орґани старають ся умотивувати сей оклик, бо мабуть самим стало встидно в першій хвили, — і наводять мнимі факти, котрі мають непохитно доказати правдивість сих слів. Тим фактам надаєсь заголовки того рода, як ucisk Polaków, ucisk polskiej ludności — і для більшої части населеня польского вистане сей заголовок за сам факт. Придивім ся тим фактам.

 

З Черхави коло Самбора містить Przegląd таку допись: "Часто читаємо о гнетї Поляків під Москалем і нарушеню недїль і свят, тимчасом і тут дїють ся подібні річи. Тутешне село заселене Русинами, тож і єсть церков руска та рускій виклад в школї. Однак єсть тут нас чотирох Поляків. Коли одному з наших умерла дитина, о. парох велїв за місце на кладовищи заплатити 3 зр. Мій синок, числячій 8 лїт, ходить до школи в місци і учить ся язика руского. О. парох удїляє науки реліґії два рази на тиждень, але на жаль, мому синови не вільно учити ся реліґії, бо о. парох не позваляє єму слухати викладів і проганяє зі школи. Бідний хлопчина по-над годину стоїть під школою, аж священик покінчить науку реліґії. Чи се не гнет Поляків, чи може невільно руским священикам подавати науки реліґії польским дїтям? Факт сей повтаряє ся два рази на тиждень, почавши від вересня. — Що-до нарушеня свят, лучив ся тут иншій случай. Ото 1. падолиста припадає торжественне свято польске в цїлій Галичинї святковане; на жаль в Черхаві се свято було нарушене, бо учителька Русинка велїла трем польским дїтям, щоби 1. падолиста до школи прийшли, бо, як сказала, не переучать ся. Зробила се длятого, щоби Полякам доскулити. Питаю ся, длячого Русини так з нами поступають?"

 

Цїла повисша допись се брехня і клевета і ми мусїли би жалїти над Przegląd-ом, що містить дописи, не розглянувши жерела, з-відки походять, єсли би не добачали певної систематики в міщеню того рода дописей. Три родини мазурскі поселились в Черхаві на ґрунтах Русинів і єсли би в тім селї віяв дух противний Полякам, то певно була би громада не дала им поселитись. Ті Мазури ходять до церкви на всї богослуженя і беруть участь у всїх обрядах церковних, тож певно дуже радо принесли 3 зр. в жертву на церков руску а навіть певно з власної иніціятиви. Инша річ той четвертий Поляк, що поселив ся в Черхаві. До Черхави, можна би сказати, вітер єго принїс, а коли почув грунт під ногами, то так глубоко запустив корінє, що тепер цїла громада хотїла би увільнитись від такого члена громади. Се того рода людина, про котру говорять, що се найбільша язва сїльского народу і над вигубленєм котрої призадумують ся всї люде, люблячи свій нарід. Чи-ж се диво, що парох місцевий вилучає хлопця з науки реліґії, знаючи, що міг би стрітитись з доносом до консисторії на перетяганє дїтей на обряд рускій? А впрочім єсли не бачить ся в церкві через цїлий рік вітця дитини, то можна заключати, що реліґія для такої людини байдужна річ. А щодо другого факту, незвільненя дїтей польских від науки в день польского свята, то годї учительцї ломити закон, котрий велить святкувати свята лиш після обряду більшости дїтей шкільних. А чей же для трох польских дїтей не можна нарушати порядку шкільного, хоч би навіть можна було догадуватись, що відтак посиплють ся клевети в польскій ґазетї.

 

Повисша допись свідчить, що такі индівідуа, як дописуватель, знають дуже добре орієнтуватись в ситуації. Они пронюхують, як дух віє; они знають, що тепер дуже добре реабілітувати свою несвітлу минувшість і теперішність, підносячи крик на гнет Поляків. Они бачать, що праса польска радо дає місце их дописям, що грати в таку дудку тепер поплачує, та що тепер на часї порівнати ucisk Pоlaków pod Moskalem з відносинами в Галичинї.

 

А вже допись, поміщена в Przegląd-ї в два днї пізнїйше, се просто провокація Русинів і вказанє для интеліґенції польскої, якою дорогою им поступати, яких средств мають хапати ся, щоби лиш ратувати zagrożone kresy. З дописи видно не лиш, хто дав импульс до того рода клевет, але заразом і зазив, щоби на тій дорозї дальше поступати.

 

Гнет Поляків від Русинів — пише ся в дописи — єсть в Галичинї всхідній на порядку дневнім. Дуже мудро зробила редакція, поміщаючи допись про Тростянець, де Полякам не хотять дозволити самостійної парохії. Єсли би о кождім фактї гнету і несправедливости зараз писали в ґазетах, подібно як се роблять Русини, скорше добули би ми якої справедливости. Не хочемо привілеїв, хочемо лиш справедливости від наших властей, а добути єї не можемо. Наші уряди політичні і автономічні отверто се говорять, що Русини зараз про все пишуть до ґазет, тож скорше дістають много річей, котрі им не належать ся навіть по справедливости. Пишім і ми. Може в той спосіб оборонимо нашу народність на Руси.

 

Корнило Уєйскій піднїс гадку товариства опіки народу польского на Руси. Назвав ту справу найважнїйшою тепер, і справедливо. Єсли интеліґенція польска не буде мати підстави у люду, тогдї мусить собі зєднувати Русинів в кождій справі уступками, щоби виплисти на верх. А по що сего? Коли опираючи ся на своїм людї, можемо бути независимі. Ба, але той люд треба просвітити, треба нам заопікувати ся, дати єму читальнї і костел!

 

В повітї скалатскім єсть 36.000 Русинів а 31.000 Поляків. Різниця чейже мала; а однак Русини мають 28 парохій а Поляки лиш 7. Де справедливість? Як же-ж ті Поляки заховають обряд і народність, єсли мають далеко костел а під боком церков. А тут Русини манять их всїлякими способами до незаконних супружеств, до хрещеня дїтей в церкви, до святкованя руских свят. Припустїм, приходять вибори, Русини идуть за своїми священиками, бо щоденні справи их тїсно лучать, а Поляки сидять дома, свого священика мало знають, рідко бачать.

 

Наші урядники по містах поставили собі ту засаду, щоби протеґувати Русинів і зєднати собі за се похвали руских крикунів. Коли-ж до них зголосить ся Поляк і кличе о справедливість, о правну охорону, кидають поданє ad acta. Староство нїчого не зробить, єсли Поляк жалує ся на яку беззаконність, видїл повітовий нїчого, так що сей хлоп видячи байдужність своїх Поляків, каже вкінци: не варта признавати ся до народности тих панів Поляків.

 

Справедливо пишете у вашій ґазетї, що Русини поступають з візантійским лицемірством, а Поляки суть легкодушні супротив того поведеня. А єсли найде ся якійсь честний чоловік, котрий бере в оборону гнетеного рускими війтами селянина, тогдї говорить ся про него, що "на польскім кони їде", а єсли говорить ся про каплицю, парохію, тогдї здвигають раменами: "що там реліґія!" Мабуть на університетах втратили наші урядники привязанє до свого обряду, скоро він их цїлком не обходить."

 

І чи може бути більша перфідія, як в повисшій дописи? Чи можна зручнїйше вплести в допись гнет польскої народности, печаливість о добро селянина і клевету на урядників? Якого то крутарства треба, щоби витолкувати появу, що польскій селянин не хоче ити разом з тою интеліґенцією, котра накидаєсь єму за провідника і котра би хотїла накормити єго идеями, котрих він анї не розуміє анї розуміти не може. Гляньте на західну Галичину, де нема урядників, котрі би хотїли приподобатись Русинам, а побачите там, як там селянин відносить ся до интеліґенції. Він бачить, що нїхто не дбає про єго интереси, що польска интеліґенція робить висшу політику для своєї користи, і для того протестує против того, засновуючи окреме, відрубне сторонництво політичне.

 

І чи не бере пустий сміх, коли в однім числї ґазети читає ся про величаня zgody obu bratnich narodów, коли проливаєсь сльози крокодилеві над тоастом якого poczciwego Rusina, котрий говорив про згоду, а зараз в другім числї говорить ся перфідно про гнет Поляків зі сторони Русинів і накликуєсь до оборони загрожених интересів? і чи не єсть се простим туманенєм опінії публичної, обчисленим на ті чинники суспільности, котрі не знають розпізнати факту а лиш слїпо идуть за окликами, виданими з головного центра. Не диво, що виринають такі индівідуа, котрі сміють клеветати публично на найчестнїйшнх Русинів та критикувати их патріотизм. Якій засїв, такі і плоди.

 

І треба аж, щоби виступали Дашиньскі та прямо у очи суспільности польскій казали, що Поляки лицемірять, горлаючи на централізм нїмецкій, бо своїм поведенєм супротив Русинів они гірше поступають як централісти. "Скажім собі правду в очи — говорив Дашиньскій, соціяліст-робітник, на справозданю посла Леваковского — і признаймо ся, що душимо тих Русинів гірше централістів, що давимо всякі змаганя Русинів до вибореня своїх прав і що не хочемо им нї крихти відступити з неправно захоплених прав!" Нїхто не запротестував против того голосу, бо кождий чув правду тих слів, — але помимо того се не вадить научати опінію публичну, що кривда дієсь Полякам і треба тих Русинів до крайности придавити. Добре, учіть ви свою суспільність, починаючи з гори, а ми будемо робити від долу...

 

Дѣло

09.11.1893