Світлані

вночі з’явився койот – і запахло звіром

бурштином аметистом сапфіром
линяли ліси – я перечитував Пабло
тримав твою руку
й життя пересипане цукром
тривало

 

у вірші з розгону – в вогонь! – метелик
назустріч своїй смерті – як ми в мотелях
в авто – поїздах – переходах
на ліжку або в траві
дороги вузькі й криві
вода на сходах

 

ніч у цих горах належить койоту
навіть не звіздам яким колоти
світлом – твоє зап’ястя й моє
лишати смужку шлюбного персня
і починати осінь із вересня
якщо осінь взагалі є?

 

якщо наше житло – і нашу тойоту
обступили вночі койоти
скавчали – просили годувати їх з рук
я хотів дізнатися звідки
вони приходять? – чути але не видко
їх запах – і псячий звук

 

зранку сніжило – ми сиділи на кухні
твої губи зночі припухлі
«Рання зима – і хтось з них поранив
лапу» – «Схоже – кажу – брунатний слід»
авто своє заводить сусід
«Дивно – кажу – що так рано?»

 

знову вночі койоти – їх псячий запах
тихо ступають – подушки на лапах
скавчать – розносять свій сморід
схоже беруть нас в облогу
сходять до нас – бо пагорб пологий
поруч

 

10.11.2018