Варто плакати над розбитим глеком

Алєксандра Постола

Цікаво, що було би, якби. Якби ти не пішов в той день в клуб і не зустрів дівчини, яка нині є твоєю дружиною. Якби ти поїхав в той день іншим шляхом і уникнув би тяжкої аварії. Якби ти, стоячи на роздоріжжі, вибрав інший варіант. Якбикання — це дуже людське і, як виявляється, зовсім не марне.

Це нормально, що ми шкодуємо про те, що сталося, і ми роздумуємо, як могло би піти на краще. Цей процес в психології називається контрфактичним мисленням. Ми придумуємо інші сценарії, бо хочемо, щоб вони були правдою. Хоча, буває, що ми якбикаємо і тоді, коли нам вдалося досягти бажаного.

Для чого служить це якбикання? Чи не краще би було перестати зациклюватися, жалкувати, побиватися, лиш спробувати забути і йти далі? Часу же не повернеш. Так, але ми можемо спробувати зробити висновки, не припуститися такої ж помилки вдруге, наступним разом вчинити інакше. Іншими словами, ми можемо спробувати зрозуміти важливість цієї події і надати їй сенс у ширшій перспективі нашого життя.

Так би мало бути

Психологи Лора Крей і Філіп Тетлок з Каліфорнійського університету в Берклі у своїх дослідженнях показують, що всі якбикання і спроби побачити інші сценарії можуть, всупереч розхожій думці, збільшити нашу впевненість у тому, що так і мало бути, що цю подія, з таким результатом і такими її наслідками нам було призначено долею. З'ясовуючи, як наші знання, стосунки з іншими і події нашого минулого переплітаються, ми надаємо сенс своєму життю. Думати, що було би якби, є природною тенденцією, коли ми намагаємося зрозуміти, чому ці речі сталися так, а не інакше.

Не кожна ситуація, подія чи рішення викликає в нас контрфактичне мислення. Як пояснює Нель Резе, професор маркетингу з Kellogg School of Management, для того, щоб щось провокувало нас якбикати, має статися щось, що викликає сильні негативні емоції, тобто за чим дуже шкодуємо — або ж позитивні емоції, тобто коли ми відчуваємо велике полегшення. Ситуація, що викликає ці емоції, є, найчастіше, важливою, надзвичайною подією, поворотним для нас пунктом. Якщо з якоїсь причини стається нещасний наслідок, то на ці обставин починаємо звертати ще більшу увагу. Ми починаємо приписувати цій події надзвичайну вагу. Крім того, важливою є твоя безпосередня роль у цій події або роль конкретної людини. Думаєш: завжди я йду спати рано. Чому ж тої ночі я вирішив їхати? Якби ж я не тоді сів у авто, то нещастя би не сталося..

В якбиканню показовим є те, що ми думками повертаємося до цієї поворотної події, не аналізуючи радше ціле життя і весь ланцюг рішень протягом року. Ми повертаємося до точки, в якій чітко бачимо конкретне рішення та його – найчастіше катастрофічні – наслідки, і знаємо, що альтернатива була.

Тому, наприклад, про глобальне потепління чи про збройні конфлікти, ми контрфактично не думаємо. Як правило, в таких випадках важко знайти визначальний момент.

Лора Крей і Філіп Тетлок в кількох дослідженнях зробили спробу з'ясувати: чи роздумувати, що було би, якби, помагає краще зрозуміти важливість конкретної події в нашому житті, ніж просто роздумувати, яке значення це для нас має. В одному з експериментів вони просили учасників (38 студентів) описати, як вони познайомилися зі своїм найближчим другом. Потім половина групи мала написати: що було би, якби ти не зустрів цієї людини, якби все могло скластися інакше? Решта мали написати якомога більше подробиць про історію знайомства і того, як так сталося, що тепер вони є друзями.

Потенційна втрата збільшує задоволення

Виявилося, що міркування про те, що би було, якби ви не зустріли свого друга, спричинилося до того, що студенти надавали дружбі більше значення, ніж у ситуації, коли вони мали просто описати факти. Крей і Тетлока ці результати не здивували. Думка про те, що у вашому житті могло би бракувати важливої і близької людини, природно, викликає рефлексію про те, наскільки велике значення вона для вас має. Результати цих досліджень узгоджуються із спостереженнями Мінкюнґ Коо, яка показала, що, уявивши собі ситуацію, що ми втрачаємо у своєму житті нинішнього партнера, ми підвищуємо задоволення від стосунків.

Кожен з нас пережив якийсь поворотний момент у своєму житті. Це, може, стосувалося вибору кар'єрного шляху, виїзду за кордон, вибору супутника життя, втрати близької людини або здоров'я. Такі визначальні точки – це моменти, які викликають контрфактичне мислення. Дослідники Крей і Тетлок вирішили з'ясувати: коли уявити собі альтернативний сценарій, то чи спричинить це, що не тільки наше нинішнє життя набуде для нас більшого значення, а і те, що ми почнемо думати, що так і мало бути?

Коли психологи запитали про це учасників дослідження, то з'ясувалося, що вони дійсно почали сприймати своє нинішнє життя як призначене долею. Альтернативний шлях може здатися просто дивним, таким, що для нас, для нашого життя і ситуації зовсім не пасує.

Що відбувається, коли наше якбикання стосується найболючіших подій, таких як втрата або смерть близької людини? Коли альтернативний сценарій звучить: якби ж вона не померла?

Як показують дослідження, навіть у найгірших обставинах ми намагаємося знайти глибокий сенс, а альтернативні сценарії є ще гіршими від того, що сталося.

Це явище добре документоване на прикладі жінок, хворих на рак молочної залози. Ті з них, що уникли мастектомії, уявляють собі, що вони могли би мати видалені перса. Ті, що втратили одну грудь, будуть думати, що було би, якби втратила обидві. Ті, що втратили обидві, думають, що попри це все ще живуть.

Контрфактичне мислення дозволяє нам задуматися, як ми могли би поводитися в майбутньому, якщо подібна ситуація трапиться ще раз. Це особливо корисно у стосунках між людьми. Скільки разів ми жалкували, що втратили контроль над собою, що прозвучали слова, які ніколи не мали пролунати? Або навпаки, що не вистачило мужності сказати те, що нас гнітить? Повертатися у минуле і думати, що би могло статися, але не сталося, може бути боляче.

Повернення негативних емоцій

Проте є ситуації, коли ми безперервно думаємо про якесь фатальне рішення або трагічну у своїх наслідках подію. Коли замість побачити в цій ситуації глибший сенс, перемелюємо ці нав'язливі думки "якби ж тільки...". Нель Резе зауважив, що зв'язок між жалкуванням за якимись рішеннями та депресією був особливо сильним в людей, які борикаються з нав'язливими думками. Хоча власне те, що ми шкодуємо, може бути двигуном змін, воно може викликати також і домінування негативних емоцій. Постійно знову і знову жалкувати за тим, що трапилося. Це може стосуватися ситуації, яку просто не можна змінити, тому постійно знову і знову шкодуємо за тим, що сталося.

Однією з причин може бути надто короткий час, що минув від події. Наші пов'язані з цією ситуацією емоції є надто свіжими, ми ще не дистанціювалися від них. Однак, коли минуло достатньо часу, наше життя якось налагодилось, ми в змозі побачити позитивні аспекти в тому, що відбувається тепер. Створення альтернативного сценарію вже не має бути аж так болісним.

Те, як ми реагуємо на якбикання, є тестом на відкритість нашої свідомості стосовно проблеми. Дослідження Філіпа Тетлока показали, що більша уява і вміння бачити різні можливості стосовно минулих подій дозволяє краще передбачити реалістичні сценарії стосовно того, що має статися.