Слово 2018 року за версією редакції словників Collins — одноразовий (single-use); з 2013-го року частота його вживання зросла вчетверо. З цієї нагоди варто пригадати текст письменника та телеведучого Пітера Фанта з того нині далекого 2013 року про феномен одноразовості сучасної культури.

 

 

Шістдесят мільйонів фото у сервісі Snapchat швидко видаляють – і у цьому полягає його привабливість

 

Багато вже написано про те, що користувачі соціальних медіа часто зациклюються на поточному моменті. Тексти і твіти пролітають над вулицями, кімнатами, коридорами, передаючи думки з періодом напіврозпаду, що вимірюється у секундах. Але жити у теперішньому часі – це одна річ. Натомість, ставитися до теперішнього часу як до чогось одноразового та зайвого – так, як ми, власне, поступово чинимо з нашим минулим, викидаючи його з пам'яті, – це зовсім інше.

 

Завдяки мобільному додатку, відомому як Snapchat, користувачі тепер обмінюються понад 60 мільйонами фото щодня. Основна перевага сервісу для його затятих фанів, яким зазвичай 17-19 років, полягає у тому, що фото ніколи не зберігаються. Тупі пози, дурні жарти, навіть пристрасні погляди – усі вони зникають протягом декількох секунд. Життя, принаймні, як його бачать через Snapchat, є цілком одноразовим.

 

Facebook швидко запропонував схожу послугу, яку він називає Poke ("Штурхнути"). Здається, вона призначена для тих, хто занепокоєний тим, що звичайний Facebook, сам по собі недосконала заміна сімейного альбому, якому можна довіряти, є занадто постійним, занадто значущим сховищем для наших думок та фото.

 

Одне з гасел Snapchat – "Ефемерність теж є цінністю". У грубому перекладі це означає: немає ніякого сенсу робити добрі фото або хвилюватися через власний вигляд чи непокоїтися через власну погану поведінку, тому що все це швидко зникне, йому на зміну прийде чергова мить. Життя є розмитим зображенням та не залишає по собі слідів.

 

Не дивно, що Snapchat і Poke стали також популярними для секстінґу, одного з видів спілкування, у якому тривалі спогади можуть принести більше шкоди, ніж користі.

 

Тим не менше, здається, що минуле знецінили не лише підлітки. Нещодавно на шоу Today на телеканалі NBC Барбара Рейх, самопроголошений експерт зі знищення мотлоху, практично довела свого інтерв'юера, Віллі Ґейста, до сліз, коли він запитав у Рейх про те, чи варто зберегти творчість його доньки. "А що робити, якщо вона зробить щось особливе, і я захочу повісити це на стіну?" – спитав Ґейст. "Не таке вже й це особливе", – сказала вона. Забудьте про це.

 

Пані Рейх, як виявляється, так само зацікавлена в очищенні наших банків пам'яті від мотлоху, як і в очищенні наших шаф. Вона запевнила Ґейста, що у найближчі роки він ніколи не пошкодує, що викинув твір своєї доньки.

 

Мене ця думка дратує, тому що я ціную речі, які мої діти зробили у школі, так само, як і фото з ними, на яких видно, як вони виростали. Ми іноді чуємо про людей, які були змушені залишити власний дім через пожежу або повінь, і єдиною річчю, яку вони хапають, поспішаючи до дверей, є сімейний альбом.

 

Велика суперечність епохи цифрових технологій полягає у тому, що, хоча й певні речі, як кажуть, матимуть нескінченний термін зберігання, їхні нематеріальні властивості можуть насправді зробити їх менш постійними у нашому житті. Коли, наприклад, листи писали від руки, деякі з них зберігали та ставилися до них, як до цінності. Чи є зараз багато шансів на те, що чиї-небудь листи електронної пошти будуть збережені для нащадків? Важко уявити, що фото та навіть сімейне відео коли-небудь передаватимуть наступним поколінням у цифровому вигляді, так як колись передавали їх матеріальних попередників. Завдяки популярним онлайн-сервісам, таким як Pandora, музика може бути довільною та тимчасовою: вона приходить та йде, але не зберігається.

 

Нове покоління ставиться до речей інакше, навіть до матеріальних предметів, таких як одяг. У мене досі є кілька добрих речей у гардеробі, що належали ще моєму батькові, а моя дружина Емі пишається тим, що створює гарні речі, які можна зберегти та передати дітям. Проте нині у моді такі крамниці, як Forever 21 та H&M, тому що вони пропонують так званий одноразовий одяг. Одяг пошитий настільки погано і настільки дешевий, що його часто викидають після кількох вдягань.

 

Те, що оцінюють люди лише у контексті цього моменту – фото, малюнок дитини, річ з гардеробу, – ніколи не зможе бути настільки значущим або повчальним, як те, що оцінюють з плином часу у контексті історії та свого досвіду.

 

Здається, що ми вже навіть не цінуємо правди так, як раніше – і в уряді, і у новинних медіа та у відносинах з іншими людьми. Це все таке швидкоплинне. Велика картина, здається, була розбита на незліченну кількість малих фото, які так легко видалити.

 


Peter Funt
Snapshots of a Disposable Culture
The Wall Street Journal Europe, 7.03.2013
Зреферував Омелян Радимський

 

 

 

 

 

07.11.2018