Цього року в Україні стартувала чи не наймасштабніша освітня реформа часів незалежності. Нова українська школа має якісно змінити зміст шкільної освіти, а головне – підходи у навчанні учнів. Однак у перші місяці публічні дискусії довкола НУШ стосувались не лише виклику з впровадженням нових підходів, а провалу із технічним забезпеченням нової школи та браку підручників у перші тижні. Попри величезну субвенцію на закупівлю меблів та обладнання, чимало міст не змогли зробити цього вчасно. Про рекордні інвестиції в освіту, проблемні моменти, а також заради чого усе робиться, розповіла під час зустрічі у Львові очільниця Міністерства освіти і науки Лілія Гриневич.
«Одна річ – концептуально приваблива нова українська школа з її новими ідеями, і зовсім інша – безпосереднє впровадження реформи. Впровадження – це зміни, а зміни часто викликають опір», – почала свою промову пані Гриневич.
Про суспільство освіченого загалу
Ми повинні кожній дитині, незважаючи на місце народження та школу, дати шанс. Цього року ми виділили рекордну субвенцію на освіту – понад мільярд гривень. Це дуже багато, але цього недостатньо навіть на усі перші класи. З органами місцевого самоврядування ми обговорювали критерії, за якими вирішувати, кому гроші виділяти пріоритетно. Критерій був такий: передусім тим, у кого найгірша ситуація.
В Україні є шалена різниця в умовах навчання. Ви можете прийти в школу, де є мультимедійні дошки, парти купують кожні три роки. Особливо якщо там вчаться діти депутатів та заможних батьків. Водночас я недавно була в школі в одному із сіл Івано-Франківської області, де діти навчаються за партами з діркою для чорнильниці, які прикручені до підлоги. Це наче два світи в одній країні. Ідеологія реформи була у тому, аби допомогти слабшим. Якщо ти не маєш мети, до якої хочеш прийти, важко робити навіть буденні речі. Ми окреслили цю мету як суспільство освіченого загалу. Кожна людина, і цим характерні найпросунутіші, з добробутом та інноваційним розвитком суспільства, повинна вміти застосувати свій талант і отримати адекватну освіту. Якщо взяти більшість населення, там люди мають кращий рівень освіти. В Україні чудова елітарна освіта, але більшість тяжіє до гіршого рівня освіти. Виходить так: ті, хто мають елітарну освіту, не знаходять ґрунту у своїй країні, не бачать, як можна реалізувати свої ідеї та проекти, тому виїжджають в інші країни. Країну залишається розбудовувати більшість. І тому рецепт – це суспільство освіченого загалу, що позначається в цілому у ставленні до свого здоров’я, до рівня злочинності і віддзеркалюється на усьому: на прийнятті рішень різними професіоналами. Якщо ви маєте у фокусі цю ідею, то розумієте, як ми хочемо проводити реформу. Передусім допомогти там, де є проблема.
Про проблеми з фінансуванням НУШ
Ми вперше зробили безпрецедентні інвестиції у нову українську школу – більш як мільярд гривень. Реформ без інвестицій не буває. Але що далі відбувається з грошима? Вісім місяців тому частина субвенції пішла на місця. Друга частина – п’ять місяців тому. Але різні органи місцевого самоврядування по-різному спрацювали. Наприклад, в середньому по Україні використали субвенції трохи більш як 50%. Та сама історія у Львівській області. Є, наприклад, Городоцький район, який використав усю субвенцію, але є й ті, хто ще не починали, і ті, хто зробили це частково. Це питання управлінської спроможності освітньої інфраструктури. Наприклад, виробники шкільних меблів виявились неготовими зробити за один сезон таку кількість нових меблів.
Це реформа трансформаційна. Вона на десятиліття. Не вдасться зробити все в один клік. Це реформа, у якій зав’язано дуже багато людей та рівнів відповідальності. Засновниками шкіл є об’єднані територіальні громади, районні адміністрації чи міста. Від об’єднання наших зусиль багато залежить. Батьки приходять з дітьми у школу і розчаровані, бо в них висока планка очікувань. Їм не цікаво, хто винен. Важливо пояснювати ситуацію.
На жаль, справжні трансформаційні зміни не бувають швидкими. Швидко можна помалювати клумбу. Але якщо ви хочете змінити підходи вчителів, методики навчання, якщо ви змінюєте стандарт та зміст освіти, якщо ви робите такі масштабні інвестиції, у вас міняються виклики. Якщо колись викликом був брак грошей, то зараз є гроші – і це знову виклик, тому що ними треба вміти користуватись.
Ми не можемо впливати на місцеву владу і притягнути її до відповідальності. Громади, батьки, які привели дітей у школи, повинні самі подивитись, як їхнє місцеве самоврядування впроваджує реформу. Якщо щось не так, має ставити запитання: чому там є, а в нас немає? А органи місцевого самоврядування повинні пояснити, чому так сталось. Реформа освіти не обійдеться без колективної відповідальност, і відповідальним повинен бути кожен рівень. Наразі у нас багато з того, що робиться, зводиться до колективної безвідповідальності.
Про підручники
Цього року ми як ніколи друкуємо багато підручників – 18,5 млн примірників. Наша поліграфія не здатна надрукувати таку кількість книжок одномоментно, тож ми змушені були розділити замовлення на шматочки. 10-ті класи були спершу забезпечені електронними підручниками і змушені певний час ними користуватись.
Електронний підручник – це поки що лише альтернатива. Ми друкуємо для усіх паперові підручники. Але в сучасній педагогіці підручник – не єдине джерело, з якого ми навчаємо дітей. Підручник – лише додатковий матеріал, з яким можна працювати.
До речі, про електронні підручники. Наш ринок зовсім не наповнений справжніми електронними підручниками. Адже електронний підручник – це не ПДФка друкованого, які ми зараз здебільшого маємо. Справжній електронний підручник повинен містити інтегровані інструменти оцінювання у вигляді ігор, інтегровані візуальні матеріали, тривимірні моделі, які не можна передати книжкою. Коли ми спробували знайти такі підручники, нарахували лише три. Все решта – сурогат, коли беруть ПДФ і вставляють лише якісь фрагменти відео чи якоїсь гри. Це величезне поле роботи.
Про реформу та децентралізацію
Нам дуже важливо, щоб при децентралізації не була порушена вертикаль державної політики. Наприклад, якщо є мовна політика в освіті, її мають наскрізно дотримуватись аж до рівня школи у кожному регіоні.
У деяких регіонах зараз розпочались конкурси на директорів шкіл. На місцях ними керують політичні партії. І це конкурс не на професійність майбутнього директора, а на лояльність до політичної сили. Це найстрашніше, бо цим самим ми запускаємо непрофесіоналізм у сферу освіти. Нам потрібно впорядкувати правила гри. Наприклад, вивести з конкурсних комісій представників політичних сил. Або якщо орган місцевого самоврядування здійснює політику, що йде у розріз з державною політикою, він повинен нести відповідальність за порушення. У цьому сенсі система децентралізації поки що розбалансована.
Ми віддали гроші на місця, і це правильно, бо гроші мають бути якнайближче до споживача. У Києві не видно, що зараз і кому більше треба. Але проблема у тому, що у нас немає наскрізної вертикалі з впровадження державної політики. Децентралізацію ще треба збалансувати у частині відповідальності.
Зараз є соціальні мережі і дуже багато засобів донесення інформації до людей. Головне – не мовчати. Зараз безкарно займатись неправильними і незаконними речами набагато складніше, аніж в інформаційно закритому суспільстві.
Підготувала Мирослава ІВАНИК