Українські Вояки!

 

Вам, що своїм геройським подвигом обняли старинний престольний город Льва у власть Української Держави та своїми грудьми і кровю своєю отсе вже пятий день обороняєте його,

 

Ми, Українська Національна Рада, волею Українського Народу бувшої австро-угорської монархії найвисша державна власть Його Держави,

 

висловляємо найбільший подив, найглибшу подяку і найвисшу похвалу.

 

Весь український нарід клонить перед Вами голову і дивить ся на Вас як на свою Гордість і Надію.

 

Ваше імя запише історія державного визволення українського народу золотими буквами, а грядущі покоління вільних горожан Вільної України будуть во віки і віки величати Вас як освободителів з вікового поневолення.

 

Щоб увіковічнити Ваш історичний подвиг, Ми, Українська Національна Рада, установляємо отсим для кождого з Вас найвисшу війскову відзнаку: "За обняття Львова у власть Української Держави".

 

Родини поляглих у боротьбі дістануть повне забезпечення зі скарбу Української Держави.

 

Слава Вам!

 

Вперед аж до повного укріплення Української Держави!

 

Львів, 5. падолиста 1918.

 

Українська Національна Рада.

 

***

 

Під оружя!

 

Український Народе!

 

В сій хвили важиться доля Твоя, доля Твоїх дітей, Твоїх внуків і правнуків!

 

Велика світова війна, в котрій поплило стілько крови і сліз, в котрій пропало стілько Твого добра — скінчилася тим, що вона зруйновала старий несправедливий порядок і заставила всі народи будувати новий.

 

"Кождий нарід має бути вільний і рівний, паном на своїй власній земли! Оден нарід не сміє вже більше панувати над другим!" — проголосив американський президент Вільзон, тому що теперішнє велике нещастє пішло не з чого иншого як тілько з того, що одні народи панували і богатіли, другі служили і ниділи.

 

Австрійський цісар у своїм маніфесті з дня 16-го жовтня пристав на сі домагання Вільзона і візвав усі поневолені в Австрії народи, щоби кождий на своїй земли утворив власну національну державу й обіймив свою частину спадку по Австро-Угорщині.

 

Всі австрійські народности кинулися будувати свої політичні хати. Не остався позаду й український нарід від Перемишля по Чернівці. Устами многотисячного збору мужів довіря проголосив він у Львові дня 19. жовтня свою державну незалежність і самостійність та покликав Українську Національну Раду будувати безпроволочно сю державність.

 

Австрійське правительство признало Українську Національної Раду і заявило дня 31. жовтня, що до панування на землі замешкалій Українцями ніхто не має права, тілько сам український нарід.

 

На основі того права, признаного і Вільзоном і Австрією, займило українське війско дня 1. падолиста Львів. Українська Національна Рада перейняла від австрійських властей найвисшу управу українськими землями і приступила до будови української держави, в якій не булоби кривди і неволі.

 

Та вже в перших хвилях нової держави підняв голову лютий і завзятий противник українського народу. — Перед лицем цілого світа не повстидалися Поляки заявити, що український нарід не може бути вільний і рівний иншим, тілько мусить дальше бути вічним наймитом Польщі. Таким способом горстка чужинців заперечує нам право до самоозначення, хоч Українська Національна Рада признала Полякам та українській земли повну рівноправність і свободу, а з Поляками за Сяном і коло Варшави хоче жити в добрій сусідській згоді. Та наші Поляки заявляють, що не хочуть з нами жити по братерськи, тілько хочуть бути й дальше нашими панами, а що ми мусимо їм служити.

 

Наш ворог нечисельний що правда, та він сильний, бо мав доси всю власть у своїх руках. Він доти не покине своїх претенсій, доки ми не покажемо йому до очей, що у нас сила, що у нас єдність, порядок і право.

 

До того мусимо мати передівсім своє військо, національну армію! Сих хоробрих і безсмертною славою укритих відділів, які в сій хвилі має під рукою Українська Національна Рада, за мало! Тілько велика національна армія в цілім краю, зорґанізована і готова, може переконати всіх противників, що даремна їх злість і жадоба панувати над нами! Коли світ побачить, що український нарід став збитою лавою як оден муж і тримає в руках зброю, то загальний мировий конґрес, який збереться в найблищім часі для перебудови політичного ладу на світі, признасть самостійність українського народу і відкине забаганки його ворогів.

 

Український народе!

 

Ми не кличемо Тебе на нову війну! Ми взиваємо Тебе тілько, щоб Ти зрозумів небезпеку хвилі, станув із зброєю в руці на сторожі Твого права, Твого майна, долі теперішного і будучого покоління! Стілько проляв Ти найліпшої крови за чужу справу, був вірний і хоробрий; постійже ще короткий момент за найсвятійші власні права, за найціннійше власне добро, за землю і волю!

 

Коли вороги тільки побачать, що ми готові, сильні, єдні душею і тілом; що у нас десятки тисяч таких, які не допустять до панування чужинців на нашій землі, то ті вороги не зачіплять нас і закинуть свої божевільні думки панувати над нами.

 

Коли у нас буде велика національна армія, то трудна справа упорядкування нової держави зробиться скоро і легко; без великого війська запанувавби нелад, а з нього скористали-би тільки противники.

 

Тому кождий, хто тільки здоровий, нехай записується до української армії! Молодші від 19 до 30 років нехай ідуть як найскорше до Львова для краєвої служби, 17- і 18-літні та від 31 до 36 року життя нехай запишуться у повітового комісаря для повітової служби, а найстарші нехай зголошуються у громадськім комітеті для служби в громаді.

 

Кому тільки доля Рідного Краю лежить на серці, кому не байдуже щастя дітей і внуків, хто не хоче панщини, хто натомість бажає собі справедливого ладу без хлопа і пана, хто не хоче більше жити в неволі, темноті і убожестві, бути визискуваним і поштуркуваним, той зараз як стій пристане до українського війська.

 

До українського війська! До зброї!

 

У Львові дня 5. падолиста 1918.

 

Українська Національна Рада. Українська Ґенеральна Команда.

 

***

 

До Робітників м. Львова.

 

Українська Національна Рада перебрала у Східній Галичині у свої руки.

 

Українське військо заняло столицю краю, місто Львів.

 

Заняло його спокійно, без знущань та насилля.

 

Одначе невідповідальні елєменти польського населення м. Львова розпочали страшну, дику, братовбийчу боротьбу та кличуть до того робітничі маси.

 

Робітники і робітниці!

 

Український нарід актом дня 1. падолиста с. р. утворив свою державу.

 

В сій державі завданнєм робітничих мас сотворити зараз сильні орґанізації в ціли забезпечення собі своїх прав.

 

Завданнєм українських, польських та жидівських робітників нашого краю є тепер ввести в життє свої найбільші життєві пролєтарські домагання.

 

Завданнєм свідомого робітництва в теперішній хвилині є законно забезпечене робітничій клясі повне покористування горожанськими правами, a не викликувати братовбийчі вуличні борби та мapнo класти своє життя за "польськости" м. Львова.

 

Релятивна польська більшість м. Львова не може накидати своєї волі і рішати про будучність подавляючої більшости українського населення цілого краю.

 

Українська демократична держава, оперта на широких народних масах, коли в ній будуть сильні робітничі орґанізації, дасть повну запоруку свобідного національного і культурного розвитку всім своїм народам.

 

Тому спокою, до праці, до орґанізації!

 

Нехай живе воля і братерство всіх народів!

 

Нехай живе вільна, з'єдиненна самостійна українська република!

 

Нехай живе міжнародна революційна соціяльна демократія!

 

Львів, дня 5 падолиста 1918.

 

За екзекутивний комітет української соціяльно-демократичної партії Галичини і Буковини:

 

Осип Крупа, голова. Антін Чернецький, секретар. Семен Вітик, б. посол до парляменту.

 

[Діло, 06.11.1918]

 

06.11.1918