Коли в теперішній дебатї, може найважнїйшій, яка від 20 лїт веде ся в сїй вис. палатї, вже два посли того краю, котрий я маю честь заступати, однак до иншого клюбу і иншої народности належачи, забрали слово, то зволїть панове, після засади audiatur et altera pars, і моїм виводам дати прихильний послух. Я рівно-ж буду говорити не тілько зі становища одного сторонництва і одного народу, але і зі становиска загальних интересів краю і держави.

 

Вже кілька разів піднесено в сїй дебатї, що правительство внесенєм проєкту реформи виборчої спроневірилось своїй первістній, в троновій бесїдї торжественно проголошеній проґрамі усуваня політичних і національних питань від парляментарного трактованя. Ті сторонництва, котрі яко beati possidentes раді були тому намірови правительства, роблять єму отже тепер докори за єго теперішний поступок. Я не маю чести чи щастя належати до котрого з сих сторонництв. Я висказав тут перед не сповна 11 місяцями, що ухваленє реформи виборчої і закона о народностях єсть невідложимою конечностію і також услівєм до спокійної реформаторскої дїяльности на поли економічнім, культурнім і соціяльнім. Я витаю отже з задоволенєм, що правительство, відступивши в части від свого наміру вже в своїй лютовій проґрамі, в котрій помимо попередного противного заявленя прирекло певне співдїланє до уложеня закона язикового, тепер той намір цїлком залишило. Се тілько новий доказ на то, що потреби часу, постуляти рації державної суть могучійші як всякі добрі чи лихі наміри правительств або сторонництв, хоть би они й як торжественно, навіть троновими бесїдами, були проголошені.

 

Потребу зміни нашої ординації виборчої признають тепер, після зробленої правительством иніціятиви, вже і такі, котрі перше ту ординацію в цїлости або в найважнїйших єї постановах уважали за ненарушиму. Инші, правда, вже давно пізнали і висказали, що тота ординація супротив потреб народу не може удержатись, що она навіть в интересї держави мусить бути змінена і то в тім напрямі, щоби розширити право виборче і щоби нашому заступництву надати бодай в приближеню характер заступництва народного. Не лише в таких державах, де парляментаризм єсть давною формою правительства, як в Анґлії, або в державах з републиканьскою установою як у Франції і в Швайцарії, але також в державах з консервативними правительствами, як в Нїмеччинї, ба навіть в молодих державах з розмірно низьким ступенем просвіти народу, як в Сербії або Болгарії, або, як ґр. Вурмбранд справедливо замітив, навіть в Гайті і в Гонолюлю єсть право виборче значно ширше і свобіднїйше як в Австрії. А що народи Австрії не лише потрібують розширеня права виборчого, але також стремлять до того, про се свідчать многі і импозантні збори робітничі і народні та прочі маніфестації, котрі відбували ся не лише сего року, але й перед тим, не лише у Відни, але й в цїлій монархії аж до найдальшої границї Галичини, як також множество петицій, котрих пр. з самої Галичини вплинуло вже до 500 по части за загальним голосованєм по части за безпосередними виборами.

 

Отже правительство внесло проєкт реформи виборчої, котрого провідною гадкою єсть се, щоби всїм тим, котрі виповняють свої горожаньскі обовязки в законно приписаний спосіб, дати участь в політичнім житю через виконуванє права виборчого. Сей проєкт опирає ся, як каже правительство, на основах истнуючої конституції. І дїйстно, теперішна система курій задержує ся; в клясї виборцїв з більшої посїлости і палат торговельних не зміняє ся нїчого; в містах і громадах сїльских збільшає ся вправдї число виборцїв значно, але не заводить ся навіть безпосередних виборів в громадах сїльских. Правительство обовязало ся ще до того готовим, шанувати истнуючі політичні відносини посїданя при задержаню провідної і основної гадки.

 

Против того проєкту закона заявились три найбільші сторонництва тої палати: сторонництво нїмецкої буржоазії, заступлене в клюбі сполученої лївицї нїмецкої, сторонництво польскої шляхти, репрезентоване колом польским і міжнародне сторонництво февдально-клєрикальне, репрезентоване клюбом консервативних. Всї три сторонництва заявляють одноголосно, що правительственного проєкту не можна нї приняти нї поправити, хоч се послїдне не виходить цїлком ясно з их заявлень. Але в мотивах розходять ся далеко від себе ті три партії. Сполучена лївиця нїмецка відкидає правительственний проєкт, бо він шкодить політичному станови посїданя міщаньства і національному станови посїданя Нїмцїв та вводить демократичний федералізм з славяньско-радикально-аґрарною тенденцією; — коло польске не годить ся з проєктом з огляду на національні интереси і автономічні засади, уважаючи єго смертельним ударом для автономії країв а предтечею найскрайнїйшого централізму; — клюб консервативних орік, що проєкту не можна приняти, бо він мусїв би потягнути безпосередно за собою велике пониженє політичного становиска селян і міщан а політичну точку тяжкости переносить з кляс посїдаючих на людей без посїданя. Се-ж, мої панове, не лиш різниця поглядів, але цїлковита противність, єсли д-р Плєнер відкидає проєкт правительственний длятого, що вводить найскрайнїйшій централізм.

 

Думаю, що се було би вийшло в хосен трех великих партій, єсли би они, що так довго жахали ся спільного поступованя, тепер бодай були получили ся, війшли в тїснїйшу звязь і порозуміли ся що-до мотивованя своїх заявлень. Бо так як тепер ті заявленя зложені, то помимо великого авторітету их провідників ті заявленя таки не можуть пересвідчити.

 

Високо цїню досвід і політичну прозорливість Є. Е. ґр. Гогенварта, як також Є. Е. п. Яворского і п. Плєнера, але єсли они собі просто противорічать, то менї лишає ся се просте і природне заключенє, що в тім случаю они всї можуть минати ся з правдою та що ті лихі і страшні наслїдки проєкту правительственного, яки они передвиджують, не сповнять ся. I дїйстно досвід показує, що в тих краях, де истнує ординація виборча не після того нового проєкту правительственного, але яко загальне, рівне і безпосередне право голосованя, — як н. пр. в Нїмеччинї, де винявши три міліони Поляків, Альзатцїв уважаючих себе Французами і Данцїв, суть не тілько як у нас королївства і краї лиш з самого титулу і характеру, а тим менше ґрафства, департаменти і комітати, але дїйстні королївства з правдивими королями, що в Нїмеччинї, кажу, де соціял-демократичне сторонництво, котре у нас залюбки представляють таким страшилищем, без порівнаня сильнїйше і лїпше як у нас єсть зорґанізоване, помимо того не єсть знищений нї стан міщаньскій нї селяньскій, анї взагалї не наступила депоссидиція посїдаючої кляси анї не грозить, щоби так скоро наступила.

 

Всї три сторонництва, нїмецко-ліберальне не менше як оба прочі, виходять з цїлком консервативного становища і побоюють ся втрати в теперішнім політичнім і національнім станї посїданя. На жаль нїодно з них не уважало вартним труду розслїдити, чи той стан посїданя єсть також справедливий або оправданий та чи втрата єго не була би вирівнанєм истнуючої несправедливости. Хочу лиш на одно вказати.

 

Пос. Фандерлик навів передвчера числа з 1883 р. що-до політичного заступництва поодиноких народів. Я можу подати теперішні числа, які я вже перед тим вирахував і які кождий легко може провірити.

 

Нїмцї мають в теперішній палатї послів 177 заступників, се значить більше анїж половину всїх послів, і о 50 більше анїж би им припадало після числа населеня, так що один нїмецкій посол припадає на 48.000 нїмецких мешканцїв. Чехи мають замість 80 лиш 67 послів, се єсть одного на 81.000 душ (Слухайте!), а Русини заміст 45 лиш 8 послів (Слухайте!), се значить одного на 388.000 душ. (Слухайте!) Тож питаю вас: Чи се справедливо, щоби такій стан посїданя задержував ся без зміни та чи се — ужию дуже лагідного слова — не дивоглядне, жалувати ся серед таких відносин на втрату стану посїданя?

 

А що проти вставлять ті три великі партії правительственному проєктови? Найяснїйше заявила ся нїмецко-ліберальна партія. Она дає сейчас робітникам 20 мандатів і заявляє готовість, виготовити дальшу реформу виборчу, в котрій було би розширене право виборче майже до границь проєкту правительственного але і витворений подїл на ґрупи.

 

Думаю, що над тим можна би на кождий случай розправляти, бо проєкт не єсть вже так цїлком несхідний з основною идеєю проєкту правительственного, але він приходить таки за пізно. Робітники не хотять тут сидїти лиш яко експерти і мати виїмкове становище, они хотять в кождім взглядї, отже також з огляду на політичне заступництво, бути рівноуправненими горожанами. А відтак принятє такої провізоричної реформи виборчої з 20 мандатами робітничими велить побоюватись, що виготовленє нової постійної ординації виборчої не пійде наперед, лиш що ся провізорія після нашого австрійского звичаю лишить ся стало.

 

Коло польске не натякнуло навіть в загальних начерках на нїяке противне внесенє, лиш обмежило ся на се, щоби висказати жаль що-до заведеня перед 20 роками безпосередних виборів та жадати предложеня проєкту правительственного соймови краєвому до опінії і одобреня, при чім додало в заявленю переповненім надзвичайно застереженями і вказуючім на неґацію, що принціпіяльно не хоче бути неприступним розширеню права виборчого в дорозї, відповідаючій єго автономістичним засадам.

 

Коло польске добре зробило, що не домагало ся реституції права соймів краєвих в справі висиланя послів до ради державної, бо поминувши, що се було би зміною конституції на котру ледви чи міг би згодити ся в интересї державнім парлямент або правительство, таке домаганє викликало би в краю у найбільшої части населеня велике занепокоєнє, а спеціяльно зі сторони Русинів найсильнїйшу опозицію. Бо лиш при безпосередних виборах мають всї сторонництва і всї народности можність вибрати собі парляментарних заступників.

 

Та-ж сам галицкій сойм не лиш не запротестував свого часу против введеня безпосередних виборів, але навіть дотичний протест, внесений кн. Юрієм Чарторийским дня 13 грудня 1873 р., відкинув вже при першім читаню значною більшостію голосів. Але також против жаданя опінії і одобреня зі сторони соймів краєвих мушу висказати ся, а то вже з тої принціпіяльної причини. Як сойми краєві справедливо мають претенсію, щоби рада державна не забирала з-перед них справ входячих в их компетенцію, так само і сойми краєві не повинні тим занимати ся, що належать до ради державної. Відтак дуже сумнїваю ся, чи спеціяльно галицкій сойм заявив би ся за значним розширенєм права виборчого. Вже тричи ставляли рускі посли в соймі внесенє на заведенє безпосередних виборів з малим розширенєм права виборчого в громадах сїльских. Вправдї й першій раз придїлено се внесенє комісії, але в тій комісії не прийшло до наради. Другій і третій раз відкинено єго вже при першім читаню. Впрочім можна заключати з промови ґр. Стадницкого, котра чейже була виголошена за згодою кола польского, де як звістно панує як найострійша дисціпліна клюбова — які погляди верховодять в галицкім соймі. Не буду близше розбирати тої промови, котра переступає границї найскрайнїйшого консерватизму, бо найперше деякі бесїдники достаточно вже єї пояснили, а друге, що она не опирає ся на нїяких нових поглядах, а може навіть не на основі згаданої бесїдником конституції з 1791 р. — а я не занимаю ся старинностями.

 

Мушу жалувати, що Є. Е. ґр. Гогенварт не зробив бодай загального натяку, як собі представляє дальше викінченє будови нашої конституції іm puncto ординації виборчої. Мушу, правда признати справедливість єго твердженю, що, як показала єго минувшість, він прикладав руку до справедливого виобразуваня права виборчого; але в теперішній хвили таке загальне заявленє не може вдоволити.

 

В тій високій палатї підношено часто жалї на упадок парляментаризму. Дїйстно, мої панове, єсли парлямент не заступає справ народу, лиш интереси поодиноких партій, котрі старають ся переперти під фірмою интересів державних, єсли робить трудности популярній реформі податковій, єсли не хоче узнати політичних прав тих людей, що доси позбавлені тих прав, єсли дає ся перевисшити правительством в увзглядненю прав і интересів народу, анїж щоби радше боронити ті права народу против правительства: ну то нема чого дивувати ся, що нарід відвертає ся від такого парляменту а той в наслїдок того тратить свою головну підпору. Відтак нема чого дивувати ся, що може виринути сумнїв, чи взагалї парляментаризм єсть у нас конче потрібною формою державною. Се не говорю я яко прихильник правительства, котрому я радше мушу многократно опонувати з національних і політичних причин, котрого проєкт реформи виборчої уважаю невистарчаючим, з котрим я не годжу ся що-до трактованя одної з найважнїйших квестій, ческої — я говорю се яко приятель, яко печаливий приятель парляментарної конституції.

 

Я маю, як се власне піднїс, також богато закинути предложеню правительства. В кождім случаю не то, що правительство не порозуміло ся перед тим з сторонництвами палати, а взглядно з их провідниками. Закид, якій піднесли провідники великих сторонництв з тої причини против правительства, може впрочім бути оправданий, однак з становища личного, або становища партійного, але не з становища парляменту. Длятого він добрий на місци при личнім поясненю презідентови міністрів, або на засїданю клюбу, але не в повній палатї. Парлямент, яко такій, ся справа зовсїм не обходить.

 

Але я маю важкі меріторичні замітки против правительственного предложеня, котрі впрочім висказали по-части також инші бесїдники. По перше: Оно дотикає не завсїгди болячої точки теперішної ординації виборчої, оно реформує там, де ся реформа менше гнїтить, однак лишає то, що потребує зміни в тій хвили. На примір: Удїленє виборчого права в сїльских громадах паробкам і сїльским робітникам єсть дїйстно на-скрізь справедливою мірою, але она не була би так пекучою як заведенє безпосередних виборів. По друге: Правительственний проєкт накладає цїлу масу нових виборцїв лиш двох курій а лишає другі дві курії ненарушені, замість щоби з значного приросту управнених до голосованя всї чотири курії втягнути до спільної звязи. По трете: Він полишає дотеперішні заступництва интересів, однак оживотворює різнородні интереси разом. Як приміром проходять сїльскі громади до того, щоби приватні урядники і служба великої посїлости збільшали число их виборцїв? По четверте: Число послів повинно бути побільшене або инакше роздїлене і то не так за-для значного приросту нових виборцїв, як радше за-для тепер истнуючого дуже нерівномірного подїлу. Бо коли пересїчно в цїлій державі один посол припадає на 68 тисяч мешканцїв, приходить в Сольногородї один посол на 35 тисяч, в Форарльберзї на 38 тисяч, в инших краях на 40, 42, 45 тисяч, противно в долїшній Австрії на 72 тисяч а в Галичинї навіть на 105 тисяч. Ба навіть, коли возьме ся в рахубу тягар податковий і єго порівняєсь з числом голов (або з податком крови), то припадає на Галичину, з огляду на самі безпосередні податки, замість дотеперішних 63 послів 68, а з оглядом також на посередні податки що найменше 74.

 

Але мимо тих всїх недостач, на котрих усуненє мусимо напирати, дає предложенє правительства субстрат до реформи виборчої за-для того, що провідна основна думка, на котрій опирає ся само правительство, єсть на-скрізь справедлива.

 

Між всїма прочими внесенями, котрі тут поставлено, єсть внесенє посла д-ра Славика на заведенє загального, рівного і безпосередного права виборчого найсправедливійше, найбільше консеквентне і для нас Русинів, що ми вже відповідно до теперішних відносин нашого народа і єго историчної традиції мусимо бути демократами, єсть найбільше симпатичне і найкористнїйше. [Оплески.] І се гаразд, що то внесенє поставлено вже тепер, що єго поставлено ще перед проєктом правительства. Але я добачую в нїм радше цїль, котру треба все мати на оцї і в будучности стреміти до неї, як щось такого, що далось би зараз тепер здїйстнити. Се також лежить в интересї користного розвитку, навіть в интересї поступу бажати, щоби поступ вправдї непереривно, але постепенно ишов наперед, щоби не робити надто далеких скоків, щоби новість, котра має бути заведена, була збудована на приготовленій вже до того почві.

 

То суть, панове, погляди, котрі я позволив собі представити в имени і на порученє моїх однодумцїв. А тепер, панове, хотїв би я піднести деякі спростованя, освітити деякі висказані твердженя і погляди.

 

Ґраф Стадницкій, в котрого дальші виводи, як я сказав, не хочу входити, побоює ся теперішного предложеня правительственного, именно що Галичина була би виставлена за-для него впливам Россії, котра дуже добре розуміє впливати на маси. Се особлива річ з тим страхом перед россійскими впливами. Я думаю, що се в певній мірі єсть соромом, єсли в державі, в котрій находить ся конституційне законодавство, в котрій находить ся національне, політичне і реліґійне рівноуправненє, або бодай повинно находити ся після законів основних [Дуже справедливо], виявляє ся страх перед впливом чужої держави, в котрій того всего нема. А єсли той страх основний, то причина єго та, що великі маси народу не прийшли до зрозуміня тих великих дібр, що ті маси не бачуть нїякого хісна з тих дібр. Про-те конечно треба, щоби научити их о тій користи і о тім зрозуміню; тогдї они приляжуть до тих дібр і не легко дадуть ся яким-небудь впливам змилити. Тепер єсть конституційне законодавство, право виборче, державні закони основні для маси галицкого народа пустою назвою, самою формою; тій назві треба дати єство, тій формі зміст, а до того веде між иншим також розширенє і скріпленє виборчого права.

 

Консервативно-ліберальний або ліберально-консервативний намістник Стирії доказував, що в Австрії при єї теперішній ординації виборчій лучає ся найменше підкупств при виборах, а Є. Е. Яворскій висказав погляд, що на случай заведеня загального права виборчого або новелї правительственної розкрило би ся як найширше поле для пресії правительства і нечестних аґітацій. Не знаю, як там в Стирії, але в Галичинї коштують тепер вибори, після загального притакненя також польских ґазет ліберальних, так много гроша, що лиш богаті люте можуть старати ся о мандат. Але в штуцї впливати на вибори досягли орґани правительственні такої зручности, що один політичний урядник смів хвалити ся, що він може кожді правибори — а на правиборах, як звістно, найбільше залежить — перевести після своєї волї. (Слухайте! Слухайте! Се дїйстно так!) Як-раз значне побільшенє виборцїв і заведенє безпосередних виборів мусить до того довести, що підкупство і впливанє буде утруднене. Правда, до того треба ще трете долучити: тайне голосованє, якого у нас в сїльских громадах нема, а нa котрого заведенє ми доконче мусимо напирати.

 

А ще друге заявленє того бесїдника. Ґр. Вурмбранд думав, що селяне нїколи і нїгде не домагали ся загального права виборчого. Се рівнож неправда. Тут внесено по-над 100 петицій від селян з Галичини, котрі домагають ся загального (і безпосередного) права виборчого. Именно в Галичинї в многих околицях селяне так зубожіли, що стали майже лиш зарібниками, і длятого домагають ся загального права голосованя ще й з тої причини, бо надїють ся, що в наслїдок того права могло би полїпшити ся також матеріяльне их положенє.

 

Маю ще дуже много на серци, і я мав би ще много говорити в тій справі, котра интересує нас тепер в так високій степени. Але бою ся, що мої виводи, котрі природно не мають за собою авторітету якогось більшого клюбу, вже тепер за довго тревали. (Голоси: О нї!) Тож кінчу, заявляючи в имени клюбу Русинів:

 

Ми витаємо з вдоволенєм розширенє права виборчого, але уважаємо єго невистарчаючим без рівночасного заведеня безпосередних виборів (Славно! Славно!) та побільшеня числа послів також в тепер вже покривджених краях і куріях. (Славно! Славно!)

 

[Дѣло, 1 падолиста 1893]

01.11.1893