Помер професор д-р Маріян Панчишин

 

Знову потерпів український народ важку втрату. Дня 9 жовтня 1943 р. помер у Львові, після важкої недуги відомий лікар, професор Медичного Інституту, д-р Маріян Панчишин. Хто не знав Покійного? Знали Його не лиш у Львові, але далеко по всіх закутках краю. З близька і з далека спішили до Нього хворі, щоб знайти пільгу у своїх терпіннях. Покійний всіх приймав, для кожного мав не лише лікарську пораду, але й тепле батьківське слово, а як було треба, то й матеріяльну допомогу. Для Нього справа лікарського гонорару стояла на останньому місці, за те важна була хвора людина, що їй треба було допомогти вирватися з холодних обіймів смерти. Та Покійний не лише допомагав тим, що приходили до Нього лікуватися, Він сам спішив усе там, де бачив загрожене людське здоров'я та життя.

 

Нераз можна було бачити Його, як Він із скромно укритим під плащем клуночком ішов до своїх убогих пацієнтів, щоб нести їм лікарську пораду та батьківську допомогу.

 

Бажання якнайбільше допомагати народові у збереженні здоров'я — основи його існування, спонукало Покійного до широкої участи у громадянській праці.

 

Він став діяльним членом усіх українських установ і товариств. Як визначний знавець лікарських наук, став також Покійний професором і ректором Українського Університету та працював невтомно для справи виховання молодих лікарів. Коли тодішня влада внеможливила цю працю, Він не падав на дусі, але дальше трудився для народнього здоров'я. Чимало труду присвятив Він "Народній Лічниці" та становій організації українських лікарів — Українському Лікарському Товариству. Доцінюючи вагу гіґієни для широких народних мас, поклав Він основи для зорганізування Українського Гіґієнічного Товариства і став його головою.

 

Особливою опікою та допомогою з боку Покійного втішалася студентська молодь, для якої Він був справжнім батьком. Ніхто не може зрахувати, скільки власного гроша дав Він студентам, щоб уможливити їм здобути знання та стати до праці для народу.

 

Своєї праці не покидав Покійний також у дуже важких часах большевицького панування. І тоді зумів Він зробити дуже багато доброго, хоч це було сполучене з Його власною небезпекою.

 

В останніх двох роках довелося знову працювати Покійному для виховання нових лікарів. Як професор Медичного Інституту, обняв Він теж управу Клініки Внутрішних Хворіб.

 

Невтомна й наполеглива праця підірвала Його здоров'я. Серце не видержало й передчасна смерть перервала нитку Його повного трудів життя. Професор д-р Маріян Панчишин відійшов від нас назавжди.

 

Величавий похорон відбувся в середу, дня 13-го жовтня 1943 р., в год. 14-ій, при участи численного духовенства, представників усіх установ та великого здвигу народу. На Личаківському цвинтарі виросла свіжа могила Великої Людини, що працею всього свого життя здвигнула собі нерукотворний пам'ятник у серцях усього українського народу.

 

Вічна Пам'ять Великому Лікареві-Громадянинові!

 

Рідна земля

17.10.1943