Чи існує театр за межами театру? Де його тонка площина, кордон, що розмежовує глядача та актора?  Між світлом та темрявою, сценою та залою, публічним простором чи камерним майданчиком, серед сотні людей чи декількох свідомо налаштованих глядачів,  у промислових зонах та у глибині міського простору? Саме тут сміливо може існувати театр, або, якщо хочете, то назвіть його «театр за межами театру». Власне цими словами розпочався  п’ятий Міжнародний театральний фестиваль «Мандрівний вішак» у Луцьку.

 

Відкриття фестивалю «Мандрівний вішак», театральнйи променад. Театр Гармидер

 

Засновником фестивалю є луцький театр «ГаРмИдЕр». Це не просто майданчик, де грають спектаклі та вчаться ставати акторами. Це також вільна мистецька платформа, одна з найпрогресивніших тусовок Луцька, котра спонукає містян глибше розуміти усі важливі процеси свого міста, країни, врешті, самих себе. Отож, цьогорічна насичена програма «Мандрівного вішака» (21-30 вересня) складалась з двох театральних вік-ендів.

 

Перша частина фестивалю стала справжнім експериментом для міста, оскільки тут протягом декількох днів діяла майстерня «Мистецтво Дії», куди з’їхались кращі перформери та перформерки з Києва, Львова, Херсона, Луцька та Дрогобича. Куратором став перформер та режисер Пьотр Армяновський. Команда митців намагалась переосмислити і зрозуміти простір  нового для них міста, краще побачити його структуру, архітектуру та самих  мешканців у контексті перформативної дії. Відтак 23 вересня на центральних вулицях міста учасники та учасниці майстерні «Мистецтво Дії»  спільно показали результат своїх досліджень.  Львівська група перформерів Zabih на цьогорічному фестивалі також представила  спільну мистецьку акцію. Ця  ідея з’явилась у команди Zabih  досить спонтанно уже під час мистецьких практик, а тому привернула увагу учасників та спостерігачів  дійства.

 

Майстерня «Мистецтво Дії», куратор Пьойтр Армяновський, спільний показ

 

Важливим фрагментом фестивалю стало створення та показ вистав на основі біографії художника та поета з Луцька – Костянтина  Шишка. Це була чергова спроба нагадати мешканцям міста про забутого митця, чия творчість залишається актуальною і донині. Куратором цієї акції  був режисер Костянтин Васюков.

 

Перший день «Мандрівного вішака» розпочався із ходи містом, де усі учасники, гості, глядачі взяли участь у спільному творенні театрально-перформативної площини. Окрім перформансу можна було побачити спектакль «Ножі в курях, або Спадок мірошника» у виконанні неймовірних курбасівців – Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса. Відбувались також майстер-класи із плей-бек театру та контактної імпровізації, де до участі запрошували усіх присутніх.

 

Фрагмент фотовиставки  «Перетин»

 

У рамках фестивалю було презентовано фотопроект «Перетин» до 15-річчя театру «ГаРмИдЕр». «Перетин» – це запитання про минуле та сучасне, про традиції, котрі залишились або зникли. Про майбутнє, яке захоплює людський розум, але водночас руйнує те, що було колись, не залишає по собі сліду  чи, навпаки, вдало поєднує витоки історії та сучасний технологічний прогрес. Авторами фотовиставки стали Роман Невестенко-Домбровський  та Олег Міткевич .

 

Друга частина «Мандрівного вішака» була акцентована саме на театрі, наразі це були колективи з України та Словаччини. «Цього року ми вирішили трохи оновити формат фестивалю. Основна концепція того, що він відбувається на майданчиках за межами театру, залишається, але ми також вирішили показати дуже різний театр, а також і не театр. Вперше у рамках фестивалю діяла майстерня «Мистецтво Дії», де лучан навчали мистецтву перформансу, досліджуючи їхню реакцію на інколи трохи провокативні дії митців, що діяли у просторі міста», – розповідає організаторка фестивалю «Мандрівний вішак» Руслана Порицька.

 

Минулорічний перформанс «Мапа ідентичності» митця Антона Романова викликав дуже бурхливі емоції та сперечання, відтак став епіцентром гучних обговорень. Це сприяло активізації цікавості глядачів цьогорічного фесту до мистецтва перформансу. Мистецтва, котре провокує та запитує, залишаючи можливість дати відповідь самим. «Дуже камерно відбулась майстерня Мистецтво Дії та  створення лабораторії театру, котрі досліджували  творчість  місцевого легенди Кості Шишка. Як результат – створення вистави та показ її у новобудові. Нам було важливо також акцентувати на різноманітності театру», – продовжує Руслана Порицька.

 

Відкриття фестивалю «Мандрівний вішак», театральнйи променад. Театр Гармидер

 

Театр – це експеримент.  Створюючи виставу, ти передусім пізнаєш самого себе у якісь іншій площині, відчуваєш, що можеш тим чи іншим чином впливати на міські чи соціальні процеси. Театр – це не лише сцена, гра і публіка. Театр – це безкінечне дослідження себе, інших, таких як ми. Власне, пріоритетом цьогорічного фестивалю «Мандрівний вішак» було показати оту інакшість у театрі. Те, що театр може існувати за усіма навішаними рамками та ярликами, бути справжнім і чесним перед своїм глядачем.

 

 

Під час  фестивалю було презентовано вистави на дуже різного глядача: пластичні, вербальні, невербальні, інтелектуальні. Як каже Руслана Порицька, для неї важливо, щоб участь брали альтернативні театри, не державні. Але, звісно, рівень професійності від цього аж ніяк не падає,  навпаки, кожного разу луцький глядач дивується, наскільки різний формат може обирати театральне мистецтво. Також цікаво й те, що фестиваль щороку відвідує величезна кількість лучан. Це свідчить, що самі мешканці хочуть та вміють змінюватись, переінакшуватись, сприймати та намагатись розуміти нові виклики незалежного мистецтва. І це дуже надихає!

 

Ставити перед собою завдання збирати якомога більше глядачів, проте не опускатись до смаків загалу – пріоритет для організаторки «Мандрівного вішака» Руслани Порицької.  

 

Зрештою, цей рік для «Мандрівного вішака» став так званим перезавантаженням, спробою змінити формат, проте, зберігаючи його автентичність. Тому навіть символ фестивалю – металевий вішак, який кожного року розфарбовують по різному, цього разу мав свій природний колір металу. Це спроба переосмислення ролі театру не лише для фестивального показу, але загалом для нашого суспільства. Сприймання театру  в іншій візії,  форматі та форми, інколи незвичних для нас. Театр, який є живим, справжнім. Театр, який бунтує, інспірує, направляє  до безкінечних роздумів. Який викликає щирі емоції, навіть якщо це не завжди захоплення, а обурення чи нерозуміння. Зрештою, театр, який не вміє обманювати свого глядача.

 

Лабораторна вистава «Шишко» у виконанні творчої групи аткорів з Києва, Чернігова, Хмельницького та Луцька під керівництвом режисера Костянтина Васюкова

 

Фото: Павло Березюк, Роман Невестенко-Домбровський, Олег Міткевич, Любомир Безручко

11.10.2018