Зі Станиславова.
Заїлість партійна наших москвофілів доходить нераз до безпамяти, так що они, читаючи статью, хотьби найяснїйше і найсправедливійше але на нашій мові написану, перевертають єї мисль на виворіт і відтак вивернений в своїм орґанї "Галичанинї" змисл кладуть за точку виходу для своїх клевет на народовцїв, світских і духовних.
Коли давнїйше понеслись из Станиславова в часописях голоси невдоволеня з того факту, що епископ Куїловскій при нагодї своєї инсталяції зиґнорував був руско-народне товариство, містяче в собі майже цїлу интеліґенцію руску [то єсть "Руску Бесїду", що именем Русинів епископа витала], не запросивши голови того товариства на инсталяцію, — то в "Галичанинї" москвофіли удаючи дурних, накрутили тоті голоси так, мов-би Русини-народовцї тілько тому ходять до церкви, щоби зїсти обід у eпиcкoпa. Чи такі перекручуваня не є ознакою найнизшого і наймизернїйшого упадку морального та загибели всяких благородних чувств у москвофільскої кліки?
Ще більшій недостаток сякої-такої морали, брак правдивого розуміня дїйстних потреб рускої церкви, брак найменшого поважаня навіть свого власного стану видно в недавній дописи зі Станиславова в 207 н-рі "Галичанина".
Що дало причину до тої дописи? Ото в ч. 202 "Дѣла" помістив очевидець допись, в котрій зовсїм справедливо і цїлком предметово вказав на бючі в очи недостатки в катедральній церкви в Станиславові, котра повинна чей-же бути взірцем для всїх церквей в епархії. Між иншим піднїс очевидець се, що тоті обовязки, котрі були в роцї 1891-ім роздїлені на шістьох священиків, тепер вложено на барки трех сотрудників, котрі, хоть-би хотїли, не можуть всїх на себе вложених обовязків виповнити, а через се терпить і наука реліґії в школах народних, і катихизація в церкві, і сповідь, і инші обовязки сполучені з церквою катедральною, епископскою, — не говорити вже о тім [чого дописуватель не згадав], що в интересї рускої церкви повинні би станиславовскі рускі сотрудники заняти ся міщаньством та ремісниками, подібно як занимають ся сотрудники латиньскі.
Сесю так обєктивно написану допись зрозуміли чомусь [?!J москвофіли яко звернену против них і ну-ж, щоби затерти властиве єї значінє, перевертають єї змисл! — що то, мовляв, "ново-ерист" денунціює сотрудників, що они, мимо можности, не хотять виповняти своїх обовязків. Так несовістно перекручений змисл дописи появив ся в москвофільскім орґанї "Галичанин".
Та сего ще за мало. Дописуватель, послугуючись звичайною тактикою своїх одномишленників, укував при тім найпоганїйше оружє до найпідлїйшої клевети і до найбезвстиднїйшого ореченя братів-священиків признаючих ся отверто до сторонництва народовцїв, — підозріваючи, що згадана допись вийшла від них, і ото на тих священиків від всїх загально почитаних задля своїх високих честнот священичих як і задля великої ревности так в виповнюваню обовязків свого званя як і в патріотично-народних дїлах, — на тих священиків за те лишень, що не йдуть за більшостію москвофільскою, — посмів дописуватель в своїй найнужденнїйшій підлотї кинути зовсїм безпідставні, безчільно і безвстидно видумані а може зі своєї особи взяті закиди, як н. пр., що "ново-ерскі" священики ходять до церкви як "за напасть"; що не знають нї обряда нї литурґічного язика; що нїчого не дїлають, тілько сповняють ролю Lufr-Inspektor-ів; що відвідують церков тілько по Befehl-ю або из шкільними дїтьми, наконець кидає таку мерзку клевету, що аж мерзко згадувати. Та тих безчестних найпідлїйшого сорта клевет кореспондентови ще за мало. Замість підписатись в "Галичанинї" яким псевдонімом або бодай початковою буквою, приміром А. або Я., надужив він прозвища високо поважаного, загально любленого і на скрізь честного совітника консисторского о. Куницкого, капеляна войскового, котрий єсть сілью в оцї москвофільскій кліцї.
Сумно се, дуже сумно, а ще сумнїйше, що дописуватель, як то на певно можна сказати, єсть один из священиків москвофільскої кліки, бо-ж єдиний в Станиславові світскій приклонник "Галичанина", д-р Ключенко, перенїс ся вже давнїйше до Босни, а "Галичанина" передплачують і читають тут тілько духовні. Той духовний, що важить ся старшим віком і становищем священикам-народовцям говорити в своїм фанатизмі в очи, що "кождий народовець або ново ерист єсть падлюка", міг здобутись і на подібну допись. І якого то орґану глядає священик на оклеветанє своїх братів в Христї? "Галичанина"! Wart Рас раłaса a pałac Раса...
По тих сумних фактах, що на предметову допись, маючу на оцї добро церкви, кидають ся москвофіли від-разу, мов-би з ножем до горла, — стає питанє: що то дальше буде, коли тая ґанґрена все-таки ширитись буде у нас між духовеньством, при самім боцї епископа і консисторії, коли крім таких підлих дописей в "Галичанинї" будуть повтарятись такі прояви некарности і безтактовности, о яких не хочу писати власне тому, що гиджу ся всякими доносами, а маю надїю, що верховна власть, розглянувши ся в тих проявах, поступить так, щоб нї церков руска, нї обряд, нї стан духовний не потерпіли нїякої шкоди...
Безсторонний.
Дѣло