СПОГАДИ (10)
30 вересня Чехословаччина схилилася перед мюнхенськими рішеннями. "Ми хочемо, – сказали вони, – заявити перед всім світом свій протест проти рішень, в яких ми участі не брали".
Президент Бенеш пішов у відставку, оскільки "він міг би виявитися перешкодою для розвитку подій, до якого мусить пристосовувати себе наша нова держава". Бенеш поїхав з Чехословаччини і знайшов притулок в Англії.
Розчленування чехословацької держави відбувалося відповідно до угоди. Однак німці були не єдиними стерв'ятниками на трупі.
Відразу після Мюнхенського угоди 30 вересня польський уряд направив чехам 24-годинний ультиматум з вимогою негайної передачі йому прикордонного району Тешин. Не було жодної змоги чинити опір цій грубій вимозі.
Героїчні риси польського народу не повинні змушувати нас закривати очі на його нерозсудливість і невдячність, що століттями завдавали йому незмірних страждань.
В 1919 році ми бачимо народ, що завдяки перемозі західних союзників відновив після багатьох поколінь розколу і прислужництва незалежну Республіку і став одним з головних моцарств в Європі.
В 1938 році же через настільки незначне питання як Тешин поляки порвали зі всіма своїми друзями у Франції, в Британії та в Сполучених Штатів, які бцло наново підняли їх до злютованого національного життя, і яких вони скоро потребуватимуть так болісно.
Ми побачили, як вони спішно, поки на них ще падав відблиск могутності Німеччини, поспішили прихопити свою частку в грабежі і руїні Чехословаччини.
* * *
Під час кризи двері для англійського та французького послів були закриті, їх не допустили навіть до міністра закордонних справ Польської держави.
Є великою таємницею та трагедією європейської історії, як народ, здатний на індивідуальному рівні на немислені героїчні чесноти, представники якого талановиті, доблесні та чарівні, знов і знов проявляє такі затяті помилки майже у всіх аспектах свого державного життя. Славний в час повстань і горя; мерзенний і ганебний в періоди тріумфу. Найвідважніших з відважних занадто часто провадять найпідліші з підлих!
І все ж, завжди існували дві Польщі: одна з них проголошувала правду, а інша плазувала в підлості.
Нам ще доведеться перерахувати невдачі їхніх військових приготувань і планів; ароґанцію і помилки їхньої політики; жахливі масакри і страждання, на які вони прирекли себе своїм безглуздям.
Однак ми завжди знайдемо у них вічне прагнення боротися з тиранією і готовність переносити з дивовижною силою духу всі ті муки, які вони вічно на себе накликають.
* * *
Нелегко в ці останні дні, коли ми всі перейшли через роки найсильнішого морального і фізичного напруження і праць, окреслити новому поколінню картину пристрастей, які вирували в Британії стосовно Мюнхенської угоди.
Серед консерваторів сім'ї та найближчі друзі розкололись до небаченого раніше рівня. Чоловіки та жінки, яких пов'язували давні партійні, суспільні та сімейні узи, дивилися один на одного з гнівом і презирством.
Вирішити цю проблему не могли ні радісні натовпи, які вітали Чемберлена по шляху з аеродрому чи на Даунінґ-стріт і навколишніх вулицях, ні грізні зусилля партійних організаторів та ревних прихильників. Ми, хто на той час були у меншості, не звертали уваги ні на глузування, ні на злісні погляди прихильників уряду. Кабінет стрясло до фундаменту, але справа була зроблена, і вони трималися разом.
Тільки єдиний міністр не схилився. Перший лорд Адміралтейства (військово-морський міністр) Дафф Купер відмовився від свого високого поста, який він гідно здобув за мобілізацію флоту.
В той час, коли Чемберлен майстерно опановував суспільну опінію, Дафф Купер зумів, попри радісну юрбу, заявити про повну незгоду з її лідером.
На відкритті триденної дискусії стосовно Мюнхена він заявив про відставку.
За своєю силою тривалі дебати відповідали викликаним емоціям і проблемам, що постали на кону. Я добре пам'ятаю: коли я сказав: "Ми зазнали повної і абсолютної поразки", то буря, з якою я зіткнувся змусила мене зробити паузу, перш ніж продовжити.
Багато хто щиро захоплювався наполегливими і невпинними зусиллями Чемберлена зберегти мир і його особистою діяльністю у цій справі.
Існувало також і серйозне та практичне аргументування – хоч і не настільки, щоб воно послужило виправданням для уряду. Ніхто не міг заперечувати, що ми були жахливо неготові до війни. Хто це знав краще за мене і моїх товаришів? Велика Британія дозволила німецьким повітряним силам значно перевершити свої.
Всі наші вразливі точки були незахищені. На оборону найбільшого міста і центру населення світу ми могли знайти ледве сто зенітних установок; і в значній мірі вони були в руках ненавчених людей.
Якщо би Гітлер був чесним, і міцний мир дійсно було би досягнуто, то Чемберлен був би правий. Якщо ж, на жаль, його обдурили, то принаймні ми мали отримати перепочинок, щоб ліквідувати наш найгірший недолік.
Ці міркування та загальне полегшення і радість від того, що жах війни був тимчасово відвернений, призвели до лояльної згоди маси прихильників уряду.
* * *
Після того як пройшло відчуття полегшення, викликане Мюнхенським угодою, Чемберлен і його уряд зіткнулися з гострою дилемою. Прем'єр-міністр сказав: "Я вірю, що на наш час мир буде ".
Але більшість його колег хотіли використати "наш час" для якнайшвидшого переозброєння. Тут виник розкол в кабінеті.
Почуття тривоги, викликане мюнхенським кризою, яскравий прояв нашого дефіциту, особливо в зенітному озброєнні, вимагали рішучого переозброєння.
Піднялась сильна хвиля за активне переозброєння. І вона, звичайно, критикувалась німецьким урядом та інспірованою ним пресою. Однак, не було сумнівів стосовно опінії британської нації.
Незалежно від того, як оцінювати його "Мир в наш час", Чемберлен більше, ніж коли-будь усвідомлював потребу розділити Італію з Німеччиною.
Він з надією вірив, що подружився з Гітлером; щоб закінчити свою роботу, він повинен був дістати Італію Муссоліні як баланс до дорого купленого примирення з Німеччиною.
Обговорювалось питання: за рік після Мюнхену хто став сильнішим – Гітлер чи союзники.
Багато людей в Британії, які знали про нашу наготу, відчули полегшення, бо з кожним місяцем наші повітряні сили розвивалися і наближався випуск літаків типу «Hurricane» і «Spitfire».
Зростало число і ескадриль, і кількість зенітних установок. Так само загальні темпи підготовки промисловості до війни продовжували прискорюватися.
Виробництво озброєнь за загальнонаціональним планом – завдання на чотири роки. Перший рік не дає нічого, другий – дуже мало, третій – вже багато, а четвертий – це вже повінь.
* * *
Гітлерівська Німеччина на цей період переживала вже третій або четвертий рік інтенсивної підготовки в умовах майже воєнного часу.
З іншого боку, Британія рухалася без нагальності, при значно слабших імпульсах і в значно менших масштабах.
В 1938-1939 роках британські військові витрати сягали суми £304 мільйони, а Німеччини – щонайменше £1,5 мільярдів.
Цілком імовірно, що в цей останній перед війною рік Німеччина випускала принаймні вдвічі, а то і втричі більше зброї, ніж Англія та Франція разом взяті, як і те, що німецькі великі танкові заводи вже вийшли на повну потужність. Тому їхня швидкість оснащення була значно вищою за нашу.
Підкорення Чехословаччини позбавило союзників чеської армії з 21 регулярної дивізії, 15 чи 16 вже мобілізованих дивізій другого ешелону, а також лінії чеських гірських фортець, яка в дні Мюнхена вимагала розгортання 30 німецьких дивізій, тобто основних сил мобільного і повністю підготовленої німецької армії.
Хоча вся Німеччина працювала під інтенсивним і майже воєнним тиском, французькі робітники ще на початку 1936 року добилися бажаного 40-годинного тижня.
Однак в одному досить важливому відношенні ми почали наздоганяти Німеччину і покращувати наше становище. В 1938 році процес заміни англійських винищувачів-біпланів типу «Gladiator» сучасними типами «Hurrican», а пізніше «Spitfire» ще тільки почався.
У вересні 1938 року у нас було лише п'ять ескадриль, відновлених на основі «Hurrican». Крім того, запаси і запасні частини для старих літаків неухильно зменшувалися, бо вони виходили з експлуатації
Німці значно випередили нас у переозброєнні сучасними винищувачами.
В них вже були добра кількість М.Е.109, проти яких наш старий літак почувався дуже зле.
Протягом 1939 року, коли вже було переозброєно більше ескадриль, наша ситуація покращилася.
До липня 1940 року, під час Битви за Британію, в нас було в середньому сорок сім ескадриль сучасних винищувачів.
В німців повітряні сили зростали наступним чином:
1938:
бомбардувальники 1.466
винищувачі 920
1939:
бомбардувальники 1,553
винищувачі 1090
1940:
бомбардувальники 1,558
винищувачі 1,290
Реально німці здійснили більшу частину своєї повітряної експансії як за кількістю, так і за якістю до початку війни. Наші ж зусилля здійснились пізніше, десь аж за два роки.
В період з 1939 по 1940 рр. вони зросли лише на двадцять відсотків, тоді як наше збільшення сучасних винищувачів становило вісімдесят відсотків.
Фактично, в 1938 році ми виявилися сумно недосконалими за якістю, і хоча до 1939 року ми дещо вирівняли нерівність, у 1940 році, коли настав час екзамену, ми все ще програвали.
З кожним місяцем, що минув від 1938 року, німецька армія збільшувалася не тільки кількісно та організаційно і в накопиченні резервів, але й за якістю та зрілістю.
Нарешті, є ще цей вражаючий факт: за один 1938-й рік Гітлер анексував до рейху і підпорядкував своїй абсолютної владі 6 мільйонів 750 тисяч австрійців і 3 мільйони 500 тисяч судетських німців – всього понад 10 мільйонів підданих, працівників і солдатів. Дійсно, страшний баланс схилився на його користь.
[The Courier-Mail, 28.04.1948, p.2]
