Львів 27. вересня 1918.
Ми одержали такий комунікат: В понеділок 16. вересня явилися у Митрополита ґрафа Андрея Шептицького члени і відпоручники депутації, яка била у нього попереднаго тижня: віцепрезидент палати послів п. Романчук і член Палати Панів радник двору п. Барвіньский, котрих обох Митрополит на другий день після депутації почтив своїми відвідинами. Вони згадали, що бажають усунути виявлене непорозуміннє, будьтоби українська суспільність голосами депутації і преси вискaзала Митрополитови своє недовірє. Межи обома сторонами зайшла тілько ріжниця в сій справі: Митрополит має намір збільшити число безженних священиків, уважаючи се за корисне для Церкви і для українського народа, а ми уважаємо се за некорисне для гр.-кат. Церкви і за шкідливе для українського народа; отже і поновляємо нашу просьбу понехання тою наміру.
Митрополит у відповіди своїй жалувався, що декуди в пресі зміст його посланія подано невірно, будьтоби в нім говорилось "про висшість безженного духовенства над жонатим, про хиби спричинені жонатим духовенством в гр.-кат. Церкві, про потребу безженного духовенства в ціли усунення тих хиб"; сегож в посланнію нема зовсім, "ані слова о хибах жонатого духовенства, ані слова о висшости безженних. Жонатому духовеньству признаю і великі заслуги і великі чесноти і cпoсібність до героїчної святости і героїчних жертв. Стверджую лишень то, що всі священики жонаті признають, що в наших часах і в нашім теперішнім положенню потреба і священиків безженних. Єсть дуже много посад, на яких жонатий священик вижити не може. Є катехитури від літ необсаджені, ба з пенсії катехити не може вижити родина. Є з 200 знищених парохій, де нема можливого приміщення для священичої родини. Є много сотрудництв, на котрих сотрудник не може мати своєї кухні і мусить мешкати при пароху в якій небудь хочби маленькій комнатці. Є крім того много місийної праці, на яку жаден жонатий священик зголошувати ся не може".
Говорять о примусовім введенню целібату. Се чиста видумка, о тім нікому не снилося. Люди, що добровільно хотять бути священиками, потребують в семинари иншого проводу, иншого виховання, силувати нікого не буду і не позволю, щоби хто небудь в семинари силував або навіть намовляв. Сеж виразно в письмі сказано. Будемо мати тільки кандидатів і тільки безженних священиків, скілько добровільно схоче посвятитись тому станови. Згоджуюся на увагу, щоби кандидатів до безженного стану брати передовсім з висших літ теольоґічних студій, коли і самі питомці і семинарицькі настоятелі зможуть їх наклонність і спосібність близше пізнати. Само собою розуміється, що і питомці не рішені на безженний стан на перших літах, можуть по них або по скінченім семинари добровільно рішитися, ані то рішеннє ані брак того рішення не може нікому з питомців дати права до священства, длятого і нікому вперед не можу свячень обіцювати. Допущеннє до священства мусить залежати від всесторонної кваліфікації, від многих прикмет і чеснот, в порівнанню з якими стан безженний або супружий мусять мати підрядне значіннє. Від кандидатів безженного стану треби хиба вимагати більше прикмет. Ціла та справа є зрештою чисто церковною, в інтересі народа лежить одно, щоб наша Церков мала як найбільших, як найревнійших, як найбільше независимих священиків і жонатих і безженних. Потреба значнійшого числа священників є так велика, що уважаю за конечне потрібне а cвій плян помноження того числа за дуже корисний для українського народа. Що до евентуального зменшення приросту світської інтеліґенції, то не уважаю побоювань за оправдані; без сумніву кожний дбалий душпастир наклоняє своїх парохіян до посилання дітей до висших шкіл, і безженні священики будуть могли многим селянським дітям дати спроможність образовання. Не можу отже добачити в своїм письмі і в своїм зарядженню причин до якого небудь занепокоєння у нашої суспільности; а по своє розпорядження вже з давна довго і докладно роздумував, і що знаю, що велика більшість самих жонатих священиків не тільки не має нічо проти помноження числа безженних, але рішучо заявляється за тим, то і не можу свого зарядження змінити; се булоби противне мому совітстному переконанню.
Сі в автентичнім виді тут подані пояснення Впреосв. Митрополита, передані відтак і на письмі з власноручним підписом, не можуть, на жаль, як і його перша відповідь, дана депутації наших найвизначнійших мужів 9. вересня, успокоїти і задоволити нашу суспільність. Нема в них навіть згадки о заповідженій половині призначених до безженности питомців семінарії ані о числі 12 літ, а мниме признаваннє всіма жонатими священиками потреби також безженних та висказ, що велика більшість самих жонатих священиків рішучо заявляється за помноженнєм числа безженних, опираються хиба на мильнім поінформованню, стоять в суперечности з голосом львівського синоду з 1881 року, та й навіть, колиб були зовсім вірні, не оправдувалиби цілого митрополичого розпорядження. Недогідностям жонатих священиків на декотрих посадах (які недогідности вжеж істнують і для некатоликів, у котрих однакож задлятого ніхто не гадає вводити целібату!) треба зараджувати усуненнєм або зменшеннєм тих недогідностий, а не надаваннєм тих посад жонатим священикам, як се й діється н. пр. у учителів, урядників і т. д.
Про добровільність вибору стану не може бути мови, коли половина місць в семінарії застережена є для зголошуючих ся до безженного стану, відтак першенства в висвячуванню безженних і надаванню їм ліпших посад суть, так сказатиб, самозрозумілі річи і вже тепер практикуються в станиславівській дієцезії. Накланяти парохіян до посилання дітий до висших шкіл буде і женатий душпастир, те мабуть ще й з ліпшим успіхом, а число світської інтеліґенції буде таки зменшатися о число браку дітий духовенства. Ціла та справа не може зрештою уважатися чисто церковною, вона дотикає інтересів цілого народу, а надто у східній церкві нарід взагалі більше права має навіть до церковних справ (які то права н. пр. й виконувало Ставропігійське братство).
Двацятий вік, теперішна хвиля потреби нашого народу вимагали би радше чогось противного, як вводження, хочби лиш частинно, целібату: іменно надання священикам—вдівцям права 2 раз женити ся. Ся булоби і в інтересі духовенства і в інтересі народу і в інтересі моральности, котра через заведеннє целібату ще більше мусить нарушатися.
[Дїло]