У Каталонії після майже річного затишшя піднімається хвиля масової незалежницької активності. Чи може вона бути небезпечнішою для соборности іспанської держави, ніж протести 2017 року?
У вівторок, 11 вересня, в Барселоні пройшли масові мітинги і демонстрації прихильників незалежності Каталонії. У них взяло участь близько мільйона осіб. Акція відбулася в Національний день Каталонії, який відзначають щорічно 11 вересня в пам'ять про річницю подій під час війни за іспанську спадщину у 18 столітті. У цей день 1714 року Барселону взяли штурмом іспанські й французькі війська, після чого Каталонія на 266 років втратила автономію.
Таким чином 11 вересня дало в Каталонії початок «гарячої осені». Так тамтешні прихильники відділення від Іспанії назвали новий етап боротьби за незалежність автономного реґіону.
Новий етап проходитиме в умовах нової політичної кон'юнктури в самій Іспанії. Чи можна говорити про те, що перспективи для створення незалежної каталонської республіки стали світлішими за ті, що були рік тому? І так, і ні.
Коротко нагадаймо собі, що відбулося за цей рік. Отже, 1 жовтня 2017 року в Каталонії було проведено референдум про незалежність. Центральна влада забороняла його проведення й зробила все можливе, аби мешканці провінції не підійшли до урн для голосування. Тим не менше, такий-сякий референдум пройшов. За даними влади реґіону, незалежність Каталонії підтримали не менш як 90 відсотків його учасників. Хоча виборча фреквенція, за даними тієї ж каталонської влади, становила лише 42,3%.
Король Філіп VI, центральний уряд і Конституційний суд Іспанії визнали референдум незаконним. Попри це, 27 жовтня парламент Каталонії ухвалив резолюцію, яка декларує незалежність реґіону від Іспанії.
Відзначимо, що перед цим офіційний Мадрид вимагав відмовитися від проголошення незалежности під загрозою запроваження зовнішнього управління. І погрозу було виконано: після сецесійної заяви парламенту Каталонії сенат Іспанії на підставі 155-ї статті Конституції, яка дозволяє призупинити автономію регіону, проголосував за запровадження в провінції зовнішнього управління. Окрім того, Мадрид розпустив каталонський парламент і відправив до демісії тамтешній уряд, очолюваний головою женералітету Карлесом Пучдемоном, у повному складі. А каталонських міністрів (передовсім Пучдемона) було звинувачено у спробі антидержавного заколоту.
Тож нині Пучдемон і ще кілька міністрів втекли від іспанського правосуддя до Бельгії. Ще кілька міністрів потрапили на лаву підсудних.
21 грудня у Каталонії відбулися позачергові локальні вибори. І перемогу на них знову здобули прихильники сецесії.
Зовнішнє управління Мадрида тривало в провінції аж до 2 червня 2018 року. Після чого Каталонії дозволили сформувати новий уряд, який очолив Жоакім (Кім) Торра. Він, як стверджують експерти, є доволі близьким соратником свого попередника Пучдемона й теж нібито рішуче виступає за каталонську відрубність.
Хоча ми трішки забігли вперед й упустили ще одну вагому для Іспанії і для каталонської сецесії подію. 1 червня парламент Іспанії оголосив вотум недовіри консервативному уряду Народної партії на чолі з 63-річним Маріано Рахоєм – жорстким противником каталонського суверенітету.
Ініціатором голосування став лідер опозиційної Іспанської соціалістичної робітничої партії 46-річний Педро Санчес. Соціалісти володіють лише 85-ма мандатами в 350-місному парламенті (Народна партія диспонує найбільшою фракцією в парламенті, їй належить 137).
Санчес же й посів крісло прем'єр-міністра замість Рахоя. Домогтися свого йому вдалося за підтримки лівих популістів з партії Podemos («Ми можемо»), котра має в парламенті 71 депутата й дрібні парламентські групи, зокрема й каталонських сецесійників.
Отже, прихильники каталонської незалежності підтримали Санчеса на прем’єра, але водночас виставили вимоги щодо суверенітету провінції. Санчес, своєю чергою, заявив про готовність до перемовин. Він пообіцяв «відбудувати мости» з Каталонією.
І от на початку вересня цього року прем'єр-міністр Іспанії виступив з пропозицією провести референдум у Каталонії, на якому стоятиме питання розширення автономії регіону. Санчес зразу ж уточнив, що йдеться винятково про референдум щодо розширення автономії, а не про незалежність Каталонії.
Тим часом Кім Торра заявив, що Каталонія не відмовляється від ідеї незалежності. «Питання самовизначення регіону не може обговорюватися під килимом. Процес незалежності незворотній», – наголосив він і пообіцяв продовжити сецесійну боротьбу.
У цьому контексті й слід розглядати масові акції 11 вересня, які проходили під девізом: «Побудуємо Каталонську республіку!» Бракує лише «… або помремо в боротьбі за неї!». Учасники мільйонної демонстрації вимагали звільнити з в'язниць каталонських політиків, котрі очікують суду за звинуваченням у заколоті. Звучала гостра критика іспанської влади, а також обіцянки провести в рамках «гарячої осені» різного кшталту акції громадянської непокори.
Були на акції й радикальні елементи, як-от члени молодіжної організації «Коріння», котрі взагалі вимагали відмовитися від будь-яких перемовин з Іспанією і домагатися незалежності «іншими шляхами. Можна припустити, що йдеться про збройну боротьбу за прикладом баських сепаратистів з ЕТА.
Наскільки поважною є нині небезпека для іспанської держави втратити свою провінцію? Експерти стверджують, що ризик такого сценарію значно зменшився порівняно з минулим роком. Так, чинний уряд завдячує каталонським сецесійникам, чиї голоси дозволили відправити до демісії Рахоя й привести до влади Санчеса. Проте політична кон’юнктура змінилася аж ніяк не на користь радикалів-сецесійників.
Адже, по-перше, Санчес не є тою «зловорожою» фігурою, проти котрої можна мобілізувати каталонців на боротьбу з «гнобителями з центру». Йому притаманна політична гнучкість й вміння йти на компроміси. Тому поміркованіші прихильники сепарації радше задовольняться розширенням автономних прав, аніж вдадуться до радикальних методів боротьби.
По-друге, своєю пропозицією про референдум чинний іспанський прем’єр вже зробив крок назустріч каталонцям. А Кім Торра навряд чи забажає повторити шлях свого попередника Пучдемона й стати вигнанцем або в’язнем. Тож він після кількох полум’яних заяв таки пристане на цю пропозицію.
По-третє, за рік каталонці трохи втратили сепаратистського запалу, оскільки усвідомили, що перспектива відділення загрожує соціально-економічними ускладненнями. Так, з моменту референдуму в реґіоні почало зростати безробіття. Адже Каталонію полишило близько п’яти тисяч підприємств. Вони перебралися в інші реґіони Іспанії, бо побоюються розриву зав’язків і з самою Іспанією, і з іншими країнами-членами Європейської Унії. Адже у разі виходу зі складу держави Каталонія автоматично втратить і членство в ЄУ, а отже, й величезні ринки збуту.
І по-четверте, як засвідчує свіжа соціологія, багато каталонців просто втомилися від постійної політичної напруженості, яка нагнітається прихильниками сецесії. За даними опитування громадської думки, проведеного на початку вересня 2018 року соціологічною компанією Centro d'Estudis d'Opinio, нині 46,7% каталонців все ще прагнуть незалежності, 44,9% висловлюються проти. Торік прихильників сецесії набиралося понад 48%, а противників – 44,4%.
У будь-якому випадку, 1 жовтня, у день річниці референдуму, в Барселоні очікують на чергову дефіляду сецесійників. З її масовості й радикальності можна буде зробити певні висновки щодо налаштованості каталонців і надалі боротися за відділення від Іспанії.