Интриґи в справі обсади катедри рускої исторії в університетї львівскім.

 

Недавно представили ми справу обсади катедри исторії в університетї львівскім — а нинї подаємо до відомости наших читателїв закулісові та й ґазетні интриґи в тій справі.

 

Як звістно, фільософічний факультет університету львівского предложив міністерству яко кандидатів на катедру: проф. Володимира Антоновича і Михайла Грушевского з Кіїва — а міністерство справу сю тепер має полагодити через переписку з міністерством россійским.

 

Між тим починають ся интриґи, як свідчать о тім дві статьї в тій справі: одна в Gazet-i Przemysk-ій, а друга в львівскім Przegląd-і.

 

В Gazet-i Przemysk-ій заговорив о тій справі хтось зі Львова під датою 4 вересня с. р. в уступі "Katedra historyі і nieco ze spraw zakulisowych". Автор так пише:

 

"Катедра исторії з викладовим язиком руским в університетї львівскім не буде обсаджена сего року. Видїл фільософічний предложив трех кандидатів: В. Антоновича і М. Грушевского з Кіїва, а також [?] д-ра Мильковича зі Львова. Всї думали, що вибір упаде на проф. Антоновича, котрий найбільше мав шанс яко один з найвизначнїйших нинї руских историків, тимчасом найнесподїванїйше в світї міністерство відкинуло [?] всїх трех кандидатів яко не посїдаючих досить кваліфікації. При сїй нагодї відограла ся за кулісами тої справи мала але заїла борба. Д-р Милькович, дотеперішний доцент [?] в котрімсь з університетів в Хорватії чи на Угорщинї, осїв в Галичинї менше-більше перед роком і дістав посаду в рускім институтї Ставропігії. Тут п. Милькович пізнав молоду і гарну дочку п. Исидора Шараневича, професора исторії австрійскої а заразом зверхника згаданого института, — а що кров не вода, п. Милькович залюбив ся і попросив о руку панночки. Ясна річ, що п. Шараневич з огляду на те постановив форсувати цїлою силою своїх впливів будучого зятя на свіжо-утворену катедру, з поминенєм инших кандидатів. Отже не лиш на сесіях видїлу фільософічного горячо промовляв за кандидатурою Мильковича, але в додатку, хотячи ослабити противника, написав рецензію одного з творів проф. Антоновича і в цїй закинув єму — о horror! — що в письмах Антоновича "niema ani krzty patryotyzmu austryackiego"! Тимчасом так по майстерски розпочату роботу п. Шараневича знївечило висше згадане рішенє міністерске, відкидаючи всїх трех кандидатів без виїмки, через що [?] і опізнює ся о цїлий рік а бодай о піврік введенє в житє нової катедри рускої. Треба додати, що на могилї погребаних трех кандидатів зацвила нова кандидатура, а то п. Александра Чоловского, молодого але дуже вже почестно визначуючого ся историка, котрий, хоч Поляк, займає ся від давна дуже ревно исторією Руси."

 

Суть интриґи сеї статьї не в тім, що она розказує про д-ра Мильковича і д-ра Шараневича та про взаїмні их відносини [котрі нас нїчо не обходять], — бо, як уже видко з предложеня факультету фільософічного, д-р Шараневич не був в силї перебити кандидатури проф. Антоновича і Грушевского, — але в тім, що она висуває кандидатуру Поляка, голосячи, що вже міністерство предложених кандидатів відкинуло — о чім доси не відомо.

 

Отвертїйше з своєю интриґою виступив Przegląd. Замітивши на вступі, що часописи рускі "згідно" раді би побачити проф. Антоновича професором львівского університету та що они взивають [?] міністерство не зважати на се, що проф. Антонович "православний", переходить Przegląd відтак на особу проф. Антоновича. "Niestety — каже Przegląd — проф. Антонович не уродив ся православним; з роду і вихованя був католиком лат. обряду і Поляком. Отець єго Вонифатій, був учителем в повітовій школї в Мурованій Махнівцї в ґубернії волиньскій, мати з дому Ґурска.. Перед 1863 роком брав Вол. Антонович навіть участь в патріотичнім руху польскої "молодежи"... "Коли і за-для чого" наступив у проф. Антоновича зворот в поглядах реліґійних і політичних — ceгo Przegląd "не знає". За те думає, що "именованє такого подвійного ренеґата" учителем исторії Руси і провідником молодежи — було би "тим самим, що повіренє науки літератури рускої Площаньскому [!] або теольоґії Наумовичеви" [!]. Отже Przegląd надїє ся, що правительство австрійске не допустить ся такого "самоубійства", — "на такого учителя дивились би Поляки з погордою, а Русини єму не довіряли би. Хто раз зрадив, може зрадити й у-друге".

 

Не знаємо, котрий уже раз се дїє ся, але дїєсь правильно, що коли тілько йде о наші рускі справи, то польскі шовіністи являють ся рамя об рамя з — москвофілами. Przegląd говорить свідому неправду, коли каже, що всї рускі часописи "згідно" стоять за именованєм проф. Антоновича, а прецїнь знає, що орґан москвофілів виразив ся доси вже кілька раз — своїм звичайним способом — так, щоби проф. Антоновичеви кілько лише спромоги, шкодити і в Россії, де проф. Антонович все ще єсть професором, і тут. А з Przegląd-y виходило-б як-раз противно, — що власне й москвофіли аж діждатись не можуть, коли вже проф. Антонович прийде до Львова!

 

Тим самим духом "правди" і — скажім прямо — перфідії [досить дивної в орґанї нераз инспірованім сферами нїби-то щиро прихильними "правдивим" Русинам] провіяні і прочі виводи Przegląd-y.

 

Возьмім рід проф. Антоновича. Може бути, що Przegląd знає, коли то родина Антоновича перейшла з Мало-Польщі чи Велико-Польщі на Русь... Але-ж уже само имя кіївского професора вказує, що єго рід таки рускій та й се річ знана, що предки Бонифатія Антоновича були Русинами. А обряд латиньскій? Хиба-ж Przegląd не знає: чому тілько родин руских дворян приймило обряд латиньскій? Знає, але й тут не хоче знати правди.

 

Впрочім пояснив сю річ докладно і подрібно сам проф. Антонович, в своїй "Исповіди", поміщеній в журналї україньских Русинів "Основі". Там проф. Антонович подав зовсїм докладні причини мнимої "зміни" своїх "реліґійних і політичних" поглядів. Основна гадка сеї відповіди от-яка: "Відчужена від питомого свого люду й землї колишна руска шляхта повинна знов зблизитись до народу, почути ся з ним за одно, станути при нїм — коли не хоче добровільно признати себе чужою та зречись своїх прав, — иншого-ж виходу для народолюбцїв на Україцї нема". Przegląd певно знає і про сю "Исповідь", але також — не хоче знати. Навіть "уобивателювати" жидів Przegląd розуміє, але справдї горожаньского і високо патріотичного голосу проф. Антоновича — не хоче зрозуміти і не може нїяк простити. Єремія Вишневецкій, що змінив також обряд і народність, що бив на паль козацких послів [чого не робили многі родовиті Поляки] — се не "ренеґат", се "патріот", але проф. Антонович "ренеґат", і то "подвійний", бо смів — назад вернутись до руского обряду і признатись до свого народу. Przegląd певно простив би єму практикований польскими патріотами перехід на исламізм, ба він не гнїваєсь часом і за перехід на "шизму", але то мусить перейти на "шизму" польскій маґнат dla miłej fortuny, як се недавно зробив ґр. Потоцкій..

 

Вкінци Przegląd ставить проф. Антоновича на рівни з людьми такого сорта, до яких проф. Антонович нїколи не признавав ся анї не признавсь би. Проф. Антонович нїколи в своїх творах не нарушав чувств других народів, стояв лише на становиску рускім, на становиску интересів народу й землї, де родивсь і живе. Сего єму Przegląd не може простити. Але ми се розуміємо. Ми знов один раз більше переконуємось: які властиві гадки й цїли наших "братів" шовіністів. Ми й не сподїваємось нїколи чогось надто... иншого з их сторони.

 

По тяжких злиднях подвигнулись ми, а житє наше йде, правда, не дуже замітною, але все-таки що-раз більше могучою, зростаючою струєю. Коли хто добровільно замикає очи, не хоче видїти й чути, напихає ся все і всюди з брутальною силою [що хвилево має в руках] — се вже не наша вина.

 

Справа катедри рускої исторії — після наших информацій — доси знаходить ся в такім стадіюм, як ми недавно розказали, а не хочесь нам вірити, щоби міністерство дало ся взяти на интриґи польских шовіністів!

 

[Дѣло]

07.09.1893