На Тернопільщині відзначили 75 років з часу проведення Третього надзвичайного великого збору ОУН(б). До 1991 року це був єдиний збір, проведений на території України. Саме на ньому сформувалося бачення майбутнього нашої країни як демократичної держави.

 

 

Урочистості відбувалися у День Незалежності в селі Золота Слобода, що на Тернопільщині. Вшанувати пам’ять про цю подію зібралося понад три тисячі людей з України, Литви, Польщі, Італії, США, Канади і навіть Австралії. Серед відомих гостей – письменник Василь Шкляр, голова КУП Степан Брацюнь, члени Товариства політв’язнів і репресованих, Братства ОУН-УПА, Союзу українок, майданівці, ветерани АТО.

 

 

Урочистості тривали весь день. Основним місцем проведення стала Золота Слобода – велелюдне колись село, де тепер кількість мешканців не дотягує і до тисячі. Після війни число людей тут зменшилася у 2,5 раза. Багато місцевих були членами ОУН, УПА, тож зазнали переслідувань від радянської влади, були ув’язнені або виселені з України, інші загинули на війні.

 

 

«Хутори, які стали місцем проведення Третього з’їзду, теж практично опустіли, – розповідає місцевий житель, історик Володимир Ткач. – На хуторах Фостяки і Чарківських вже нікого немає, на Веснівці постійно мешкає одна жінка, але є ще люди, які приїздять туди на літо, садять городи і підтримують господарство».

 

Першим пунктом Третього надзвичайного великого збору ОУН (б) у серпні 1943-го року був власне хутір Фостяків, а далі задля безпеки делегати перебралися на хутір Веснівка, і вже там Збір завершився.

 

 

«На хуторі Фостяки про Третій збір ОУН не залишилося жодної згадки, – розповідає Володимир Ткач. –  Сьогодні там лише хащі. Тож там встановили меморіальний знак. Якщо вдасться знайти старі фото, тоді відновимо будівлю, де відбувався Збір. На хуторі Чарківських до сьогодні збереглася криївка, яку спорудили напередодні Третього збору. У ній могли оселитися 12 осіб. Готуючись до цієї важливої події, у селі спорудили кілька криївок – на хуторі Чарківських, з протилежного боку річки на Богаях та на Фостяках. Тепер відновили криївку на подвір’ї Чарківських, адже ця родина дуже постраждала від радянської влади, тому хотіли вшанувати їхню пам’ять. Сьогодні там збереглися тільки стіни хати».

 

Учасники урочистостей ходою пройшли зі Золотої Слободи до криївки на подвір’ї Чарківських. На освяченні пам’ятки була присутня Віра Чарківська – невістка господаря оселі Василя Чарківського, який був сотником Української Галицької Армії.

 

«Криївка на нашому подвір’ї була прихистком для повстанців, – розповіла Віра Чарківська під час виступу. – Хлопці після зібрання приходили туди відпочити і переночувати. Їжу для них готували селяни. Вони не менше любили Україну і робили свій вклад у боротьбу за її волю».

 

 

Далі учасники походу вирушили на хутір Веснівка, де через 75 років після Третього збору залишилася стара напівзруйнована хата, де приймали програмні рішення цієї важливої зустрічі. Напередодні святкування хату розібрали і спорудили нову, стилізувавши її під старовину та накривши очеретом. Але на спорудження стін використали старі матеріали, щоби зберегти автентичність.

 

Також цього дня у Золотій Слободі зібралися історики та дослідники із різних куточків України на наукову конференцію, присвячену 75-й річниці проведення Третього надзвичайного великого збору ОУН.

 

Збирають спогади, щоби зберегти пам’ять

 

Сьогодні у Золотій Слободі активно відроджують і збирають спогади про проведення Третього збору і діяльність ОУН у селі. Звичайно, це непросто. Адже багатьох жителів хуторів Фосняки, Веснівка і Чарківських та Золотої Слободи, які були членами ОУН або допомагали повстанцям, ув’язнили або вислали на Сибір, тож і людей, які пам’ятають час, коли проходив Третій збір, залишилося мало.

 

«Дочка Фостяка, наприклад, доживала віку в Росії – у Краснодарському краї, – розповідає Володимир Ткач. – Їй навіть не можна було оселятися на території Україні. Сьогодні там залишилися і її нащадки. У Василя Чарківського, на подвір’ї якого спорудили криївку, де мешкали учасники Збору, залишилися тільки його невістка й онук – вони знають небагато, адже в той час не мешкали на цьому подвір’ї. Донька Василя Віра Чарківська була зв’язковою УПА. Вона отримала вирок – 25 років ув’язнення десь на рудниках. Там зазнала опромінення, захворіла на онкологію і померла. Наша громада намагається зараз відродити історію. Сьогодні залишилися діти, внуки тих членів ОУН, які помагали організувати Збір. Ми розпитували їх – так по крупинці збираємо інформацію і відтворюємо події минулого. За проведення Збору відповідала місцева організація ОУН на чолі з керівником Степаном Ґадачем. Він приймав і поселяв усіх гостей. Кажуть, що вони тут знаходилися 21–25 серпня. Але місцеві люди стверджують, що делегати тут жили впродовж двох тижнів.  Степану Ґадачу вдалося похідними групами перейти на Захід і виїхати в Канаду. Там живуть його три сини. Він доживав віку біля молодшого сина Олега, тож зараз ми розшукуємо його – сподіваємося, батько залишив спогади або ж розповідав про ці події, тож син зможе поділитися цією інформацією».

 

 

Вже зараз є багато історій, які підтверджують високий рівень підготовки до Третього збору.

 

«Криївки будували ночами, а землю висипали у річку, – розповідає Володимир Ткач. – Це було великою таємницею, тож багато селян навіть не підозрювали, що біля них є криївка. Маскували їх надзвичайно ретельно. До прикладу, криївку Чарківських спорудили під жолобом коня. Щоби потрапити туди, потрібно було відсунути жолоб і опустити туди. Була облаштована вертикальна діра, а далі прохід був горизонтальний – там облаштували колію й ваговоз і у такий спосіб заїздили у криївку, адже відстань до неї під землею була доволі значна, знаходилася криївка доволі глибоко.

 

Цю криївку побоялися відновлювати – науковці кажуть, що повстанці часто мінували свої сховки. Тож аби уникнути небезпеки, за кілька метрів спорудили нову, в якій відтворили побут і атмосферу цих часів. А стару криївку законсервували, засипавши вхід. Зараз багато людей записують свої спогади, ми відроджуємо минуле. Адже багато учасників ОУН перед смертю заповідали дітям, аби зберегли пам’ять про ті події і розповіли, коли прийде час. Так дочекалися аж до сьогодні…

 

 

«В Українській Державі уряд вважатиме інтереси народу за свій найвищий обов'язок. Не маючи загарбницьких цілей та поневолених чужих територій і пригноблених народів у власній державі, уряд України не затрачатиме часу, енергії і коштів на створення апарату гноблення. Український народний уряд спрямовуватиме всі економічні ресурси та людську енергію на утворення нового державного справедливого соціального ладу, а також на економічну розбудову країни і культурний розивиток народу», – постановили делегати Третього збору ще 75 років тому. Ці слова залишаються актуальними і сьогодні. Адже українська влада так і не стала такою, якою бачили її оунівці ще у минулому столітті.

 

 

Ярослав Сватко, публіцист, дослідник українського визвольного руху:

 

«Боротьба не може зупинятися, адже в такому разі зникне нація»

 

Третій надзвичайний великий збір ОУН(б) відбувався тоді, коли Організація українських націоналістів перебувала у складній ситуації. Адже той етап, який українські націоналісти планували на зборі, де оформилася бандерівська ОУН і були прийняті рішення про проголошення української держави, створення української армії, однозначно завершився. В силу історичних обставин багатьох цих речей не вдалося довести до кінця. Але ОУН(б) стояла на позиції, що боротьба не може зупинятися, адже в такому разі зникне нація. Тож, враховуючи нові обставини, потрібно було складати новий план дій. Це по-перше. По-друге, практично все крайове провідне членство опинилося в тюрмах. Бандера і Стецько були в концтаборі Заксенгаузен, багато інших провідних діячів ОУН, які на Другому великому зборі мали значний вплив на програму діяльності ОУН, були поза досяжністю організації. А ОУН завжди орієнтувалася на людей дії: хто працює, той і керує. Тому була необхідність визначитися з новим керівництвом. Із старих керівників був Микола Лебідь, який не дав себе арештувати німцям в 1941 році, був Роман Шухевич та Василь Кук. Але троє осіб – то ще не провід, і з цим треба було щось робити. В той же час на Волині створювалася УПА. І склалася така ситуація, що якби ОУН вчасно не звернула увагу на це, то визвольна армія утворилася б без них. Однак знайшлися розумні люди, які збагнули важливість цього процесу і почали на нього впливати. Тому УПА створювалася під керівництвом ОУН. Остання мала добрі вишколені кадри, які не дозволили цьому процесу зійти на манівці. Це політичні передумови проведення Третього збору. Були і соціальні. Адже похідні групи ОУН поширилися на всю Україну. Їхні осередки були навіть на Кубані. З’явилися нові кадри в Україні, які багато що поділяли в діяльності ОУН, а деякі речі бачили по-іншому. І це потрібно було враховувати, адже організація мала бути цілісною. В ОУН такого не було, щоби приймали щось всупереч якоїсь частини. Завжди намагалися знайти консенсус з усіма, щоб боротися воєдино. Тож було дуже важливо, зокрема, врахувати думку людей зі Східної України, які були долучені до ОУН. А суспільні обставини на Східній Україні були зовсім інші, ніж на Західній: вже протягом покоління була відсутня приватна власність, люди звикли до економічної діяльності в умовах колгоспів і колективізації. Це була реальність, на яку треба було зважати, щоб побороти радянський стереотип, який вносився в українське суспільство. Цю річ необхідно було врахувати.

 

Ще однією передумовою і причиною Третього збору був особистий момент. Урядуючим провідником ОУН(б) був Микола Лебідь. Ветерани ОУН, які тоді були на провідних становищах: Петро Дужий, Гриць Пришляк – скаржились у розмовах зі мною про той час, що Микола Лебідь був авторитарним керівником. У прийнятті рішень він рідко хотів враховувати думку колег, і це часто провокувало особистісні конфлікти. Микола Лебідь був показовою особою у визвольному русі, але, окрім нього, було ще багато людей, які пережили ув’язнення, і їхній внесок був не менший. Тут порушувався принцип ОУН – завжди шукати взаєморозуміння і консенсус з метою залагодження особистісних конфліктів.

 

Миколу Лебедя не обрали керівником. Звичайно, він був цим засмучений, але врешті прийняв поразку і почав займатися зовнішніми зв’язками організації, успішно працював і зробив багато корисних речей. Головою проводу обрали Романа Шухевича. Тому що на той момент мейнстримом діяльності ОУН було створення збройних сил та організація забезпечення визвольної боротьби. Адже армію потрібно не лише створити, а й вдягнути, нагодувати, навчити і вишколити. Шухевич тим всім займався. Він мав військову освіту, своє бачення визвольної боротьби і того, як буде відбуватися війна в майбутньому. Він розумів, що це не буде протистояння на рівні окопів, а буде вестися мобільними групами, в яких вага рішення окремого бійця буде значно більша, ніж бійця в окопі. Тому солдатів потрібно готувати по-іншому. Згодом ми переконалися, що це передбачення Шухевича мало право на життя – воно дало добрий результат. Солдати, навчені Шухевичем, воювали тривалий час. Кука арештували в 1954 році. Тобто ще тоді був головний командир і окремо боївки. Деякі з них проіснували ще до 1960 року. Яка армія проти радянської армії воювала так довго? Жодна.

 

На мою думку, Третій надзвичайний великий збір ОУН(б) є відображенням того, як змінювалася суспільна думка в світі. В 1941 році ОУН готувалася до війни. Тоді безглуздо було ставити на перше місце рішення демократичного характеру. Адже солдати не можуть голосувати, йдуть вони в атаку чи ні, подобається їм командир чи ні. Це армія – тут діють інші закони. Тому в 1941 році ОУН виходила з того, що буде війна і потрібно всі зусилля суспільства спрямувати на організацію визвольної війни. Це означало військове положення з усіма наслідками. У 1943 році вже видно було, що Україна так легко не отримає незалежності.  Що землі, де створена УПА, будуть під радянською владою і їх буде необхідно відвойовувати скоріше в ідейній, ніж у збройній боротьбі. Тож сама боротьба перейшла у площину світоглядно-ідеологічну, потрібно було показати людям, яка має бути Україна, за яку бореться УПА, і чим вона відрізняється від того устрою, який несе Радянський Союз. Тому в матеріалах Третього збору головний акцент був на те, яким способом слід збудувати українське суспільство, коли буде здобута незалежність, якою має бути держава та інше. Власне кажучи, з’явилося багато речей, які до того часу мало обговорювалися, котрі стосувалися демократії й подібних речей. Хоча якщо ми переглянемо матеріали Першого збору, то вже тоді ніхто не ставив під сумнів, що Україна має бути демократичною державою із загальним виборчим правом. Тут сумнівів не було, але у процесі боротьби і становлення держави інколи актуальніший військовий стан, аніж демократія.

 

 

Микола Посівнич, кандидат історичних наук, відповідальний редактор "Літопису УПА":

 

"Великий збір пройшов під прикриттям з'їзду кооперативів"

 

У  квітні-травні 1943 року відбулося фактичне усунення Миколи Лебедя з поста урядуючого провідника, яке організував Роман Шухевич. І почалася підготовка до четвертої конференції ОУН. Було визначено 27 делегатів на цю конференцію. Коли ж зібралися разом представники із різних куточків України, то за їх наполяганням Роман Шухевич перетворив її на Третій надзвичайний великий збір, де були представлені нові програмні документи, створення потужної української повстанської армії і поширення її діяльності на всю Україну. До 1991 року це був єдиний Збір, який відбувався на території України і запропонував широкий системний діапазон будівництва української держави, візію її відбудови в соціально-економічному плані, політичному, створенні власної армії.

 

Для проведення Збору обрали саме хутори села Золотої Слободи, адже у цих краях активно розвивалася ОУН, багато провідних членів організації походило звідти. Це було логістично зручне і безпечне місце для проведення такої події. В той час німецька окупаційна влада уважно стежила за діяльністю ОУН та національно-визвольним рухом. Саме на Тернопільщині була необхідна кількість провідників, які могли гарантувати безпеку делегатів, щоби ті мали змогу вільно працювати чотири дні й ухвалювати рішення. Збір проходив під прикриттям волосної наради мужів довір’я, яку організовував війт Козівської громади і заступник Бережанського повітового проводу ОУН Степан Волошин. Організацією займався господарчий Бережанського повіту М. Польовий – «В’юн». Це було офіційне прикриття – що організовується з’їзд кооперативів, місцевого самоврядування.

 

 

27.08.2018