Моя рецензія розправи проф. Анатоля Левицкого про війни Польщі з Литвою за Свидригайла викликала довшу від самої рецензії відповідь якогось п. J. L., в краківскій Now-ій Reform-і [чч. 185-6 і 188].
Відповідь ся складаєсь в богато пepeважаючій части з поверхової парафрази — фраз проф. А. Левицкого та всяких "чемностей" для мене, так, що про себе лично, я й не дбав би про неї. Але ся відповідь в дечім характеристична для наших відносин, а опроче автор єї — закинувши менї вперед, що я не знаю "najkardynalniejszych zasad krytyki" [чому не "naj-naj-kardynalniejscych"?], що не вмію "odróżnić fałszu od prawdy", і т. д і т. д. — нараз опісля починає "odpowiadać na niektóre zarzuty szсzegołowe, trudno bowiem zajmować się wszystkimi" [та певно!], а навіть признає ласкаво, що деякі мої закиди "mają przynajmniej tę zaletę, że nie wypowiedziano ich w formie tak namiętnej, — jedne z nich więcej, drugie mniej [от, от прецї! де-що я таки відріжнив...] іnnе całkiem nie są uzasadnione". Я розумію мого критика: він би хотїв одним розмахом прибити мене, так що-ж, коли, на великій жаль, з головним моїм закидом, що-до Ягайла і т. зв. "кревского" акту [що подиктований був Ягайлї "dzielnym pokoleniem magnatów", що віддавав Литву на ласку-неласку Польщи, а опісля з соромом був усунений] найшов ся я в згодї з польским рецензентом, п. Прохаскою. П. J. L. каже менї вправдї на се: "nie wielka to pociecha", ну, а все таки єсть се деяка потїха, і мій критик, хоч як рад би вдарити, мусить трохи й погладити...
Исторія Свидригайла, хоч він був Литвин, має для нас деяке загальнїйше значінє. Свидригайло був католик, щирий католик римского обряду, працював над унією рускої церкви з римскою, щиро, та що ж? і против сего католика виступають дуже завзято Поляки, лучать ся против него з єретікамі-Гуситами, ба — з схизматиками-Русинами [гл. привілей для Лучан, 30 жовт. 1432. Ан. Левицкій стор. 156: "Żadnego człowieka obrz grec. do przejścia na wiarę rzymską, gwałtem zmuszać nie będziemy..." На жаль, була то только пільга, усуненє насильств вопіючих, бо-ж руска церков сама по собі, руске духовеньство — оставали мимо всїх таких привілеїв за весь час панованя Польщі постійно в крайнім пониженю].
Длячого-ж то Поляки так не любили Свидригайла? П. J. L. фальшує исторію, затаює причину спорів і пише: "Świdrygiełło najhaniebniej wyzyskał położenie, znieważając panów polskich, a nawet króla." Здавалось би, що Свидригайло виступив оттак собі, без причини. Проф. Ан. Левицкій поступив честно і навів бодай коротко причину [стор. 71]: "Świdrygiełło zabierał grody litewskie, jak swoje [таж Свидригайло був вел. князь Литви?] a dziedzicznego раnа od nich wykluczył" [? — не пана, але панів польских, бо відбирав городи прецїнь Польщи, не Ягайлови] — так жалував ся "Ягайло". "Król (?) chciał ziemie litewskie zabrać dla siebie i nie dopuścić do nich brata, — pisali Krzyżacy". Чи-ж боронити свого — зараз річ "haniebna"? Та певно, бо тут иде о оборону против претенсій польских.
Але ж кому я се говорю? Та-ж п. J. L., коли-б хотїв, міг би се знайти в розправі проф. Ан. Левицкого — і там се все між безконечними фразами все таки знайти можна!
Не знаю, чи проф. А. Левицкій уміє по руски, чи нї, не знаю і пана J. L., але коли п. J. L. з тим самим "знанєм річи" і совістностію ручить за чуже знанє мови, як за свої "критичні" закиди, то не завидую проф. А. Левицкому заступника.
В цїлій повени балачки і "чемностей" знайшов я у відповіди п. J. L. властиво лише два важнїйші позитивні закиди, а радше один. і так: 1) що я не подав докладнїйшого змісту розправи проф. А. Левицкого, 2) що я "często nawet" полемізую з сим, "czego zgoła niema w książce prof. Lewickiego".
Що-до поданя змісту, то скажу п. J. L. єго власними словами: "za wiele by to nam czasu zajęło!" Коли-б я писав рецензії на лад п. J. L., то був би-м написав півтора раза тілько, як написав сам проф. А. Левицкій. Та-ж парафразувати других — се не так тяжко. Я — займивсь головно провідною гадкою проф. А. Левицкого і справами рускими. Цїла тяганина Польщі з рицарями нїмецкими обходить мене лиш посередно. А що як-раз справи Литви й Руси проф. А. Левицкій порушив лише принагідно й досить побіжно, се вже не моя вина. І тут то власне добутки розправи проф. А. Левицкого є справдї — невеликі, тим паче, що він на кождій сторонї губить ся в ґльоріфікації унії та в апольоґії польскої політики... Оно аж смішно, особливо коли подумати, що "dzielne pokolenie magnatów" на таку даремну працю Русина, в потї чола, дивилось і дивить ся усе дуже... легковажучо, а для Русинів таке самопониженє дуже прикре і болюче.. В першім-лїпшім підручнику рускої исторії можна найти яснїйшій і вірнїйшій образ відносин Литви й Руси до Польщі за Свидригайла, як в книжцї проф. А. Левицкого [хочби в малій "Исторії Руси" проф. Ол. Барвіньского.]
Не можу тут поминути, що говорячи про наші "унії" п. J. L. допускаєсь також маленького фальшованя исторії. Єсли він каже, що Поляки р. 1432 "nadali Rusinom równouprawnienie", то по 1) надали з мусу, коли их дуже притисло; не знаю чи се такій надто красний "moment naszej unii"? Яке-ж властиве значінє мало таке зрівнанє, се я вже висше згадав. Зрівнанє се наступило майже як-раз тогдї, коли Свидригайло всіми силами старав ся о — унію рускої церкви з Римом! "Piękny moment" був то, нїчого казати, коли на епископа жомойтского Петра, що віз папску булю до Свидригайла в справі довершеня дїла унії й полагодженя спорів на Литві — "czyniono obławy" [стор. 244], а рівночасно викликано грізний заговір руских світских і духовних достойників против католика Свидригайла. По 2) було се рівноуправненє дуже взглядне; акт з 15 жовтня 1432 р., поминувши відкрите питанє про єго правосильність, дотикав лише тої рускої шляхти, що буде принята до гербів, а обряд рускій то вже зовсїм лишав на боцї, руске міщаньство, духовеньство, селяньство — зовсїм і не згадуєсь. В актї 30 жовтня 1432 згадують ся і міщане і обряд, але акт сей дотикає одинокого Луцка, а духовеньство й тут поминене. Мниме розширенє "рівноуправненя" по смерти Ягайла истнує лише в уяві п. J. L. — і проф. А. Левицкій зовсїм єго й не згадує [стор. 287—8; п. J. L. не зрозумів того, що сказане на стор. 221-ій].
Так само підправлене pia fraude і се, що п. J. L. каже про унію люблиньску. Супротив Литви було прилученє до корони Волинї й України насильством [Szujski, Нist. pol. ks. XII, 1880, стор. 190-1], шляхта сих земель на сїм де-що, на-разї, зискала, але Русь, церков руска — нї. А що шляхта руска в великій части потім спольщилась — Боже мій! адже потурчились і босаньскі беґи! "цивилізація" — сего чей же не зробила!
Що-до другого закиду, то я дуже цїкавий був, з чим то я, і то "часто", полемізую таким, чого в книжцї проф. Левицкого нема? Oтжe п. J. L. найшов одну-одиноку річ, — яку? Я нїби підсуваю проф. Левицкому, що він уживає про Русинів слів: "barbarzyńca, Azyata". Jest to wręcz oszezerstwem", каже п. J. L. Коли п. J. L. має чоло, то має й очи. На стор. 10-ій розправи проф. А. Левицкого читаю: "Unia posunęła granice Europy i wydarła je Azyi, jak daleko sięgały kraje litewskie i ruskie; w unii okazała się światu nowa forma oświecania ludów, przez związek braterski, przez przygarnięcie barbarzyńcy"... He згадую вже різних острих відзивів проф. Левицкого про самого Свидригайла. Як же инакше розуміти такі слова?!
Під конець каже про мене п. J. L., що я хиба — не є "z zawodu historykiem, ze źródłami historycznemi nie miał do czynienia"... Що-ж, моїм учителем исторії був — Поляк! Він учив мене добре і я єму за єго науку щиро вдячний, мимо того, що я з ним не в однім не годив ся і явно се єму заявляв. Коли він супротив мене одного разу також покликавсь на "uprzedzenia wieku", я відповів, що зло остане злом все і всюди; инакше мусїли би перші Поляки оправдати н. пр. насильства Москви! [А розходилось о той "moment" нашої унії, коли то Ягайло викинув з гробів кости руских владик в Перемишли.] А сей професор, б. член краківскої Академії наук, Поляк, написав менї, коли я скінчив університет, власноручно в свідоцтві [про мої письменні працї]: "Prace te odznaczały się przedewszystkiem gruntowną znajomością, i wyczerpaniem źródeł i literatury".
Супротив сего суд такого ліліпута як п. J. L. — яке може мати для мене значінє? В критиці треба доказів і чемности, навіть против молодших противників, а нечемність — єсть лиш доказом необразованя. Волїв радше п. J. L. піднести з більшим признанєм мій досигь важний закид, що имперіялізм упав уже з Гогенштавфами, а Польща тілько скористала з сего упадку. На се не звернув уваги анї проф. Левицкій анї п. Прохаска, а сей закид прецїнь значно ослаблює теорію проф. Левицкого про "боротьбу Польщі з имеріялізмом". П. J. L. каже на се: "Imperyalizm bardzo osłabł, ale nie upadł" [разом з Гогенштавфами]. Чи упав, чи дуже ослаб — се вже мала різниця...
Дѣло