Раштат, 1918. Виданнє товариства "Український Рух", стор. 367+(1). Цїна для полонених 5 гривень (5 марок або 5 К), для цивільних 10 К.
Граматик української мови тепер у нас цїла повінь. Ще перед війною почали вони появляти ся, а тепер, коли настало нове життє на Українї й визволена зпід московської кормиги рідна школа почала домагати ся рідних підручників, почали вони сипати ся, як з рога достатків. І хто тільки не брав ся за них — покликані й непокликані. Здебільшого саме непокликані, бо-ж у нас кождий, хто хоч трошки слебезує по українськи, уважає себе за знавця української мови й яко такий розводить ся про українську мову, її закони й правопись. І як колись у Галичинї мало не кождий піп складав українську граматику, так дїєть ся тепер і в нас на Українї. Та з сили-силенної сих граматик мало було і є добра. З усїх їх можна було досї відмітити тільки роботу О. Курила, а поза тим лишали ся таки давнїйші підручники проф. О. Огоновського, Ст. Смаль-Стоцького і Е. Тимченка*).
Тепер до ряду сих гарних підручників треба зачислити також і граматику д-ра Сїмовича, яка недавно появила ся в Нїмеччинї, в раштатськім таборі полонених Українцїв.
Не вдаючи ся в детальну оцїнку працї д-ра Сїмовича, яку — надїю ся — дасть на сторінках "Вістника" далеко компетентнїйша від мене фахова людина, хочу лише звернути увагу нашої громади на сю як-нї-як небуденну працю.
Задача кождої доброї граматики — щоби вона обіймала всї явища мови й була легка й приступна для учня. З досї виданих граматик такою легкістю визначаєть ся на мoю думку тільки граматика покійного проф. Огоновського, несправедливо закинута й забута. Та тепер, з появою працї д-ра Сїмовича, мушу сказати, що кращої мабуть і не треба бажати — така вона цїкава, легка й прозора, не вважаючи свої досить великі розміри. Се є рішучо найкраща з усїх наших популярних граматик, дуже добре оброблена й цїлком наукова. Др. Сїмович безперечний знавець нашої мови і його граматика — се дїйсно результат не лише сухого кабінетного вивчення, а перейнятого великою любовю студійовання, чутливого на красу й дух нашої чудової мови. Тому його праця не нудна схолястика, а жива й інтересна, як рідко. Ученик від неї не позіхатиме, її не клястиме, як кляли майже всї ми убогі плоди шкільної схолястики. Читаючи її, радієш душею, що ось-то нарештї маємо ми достойний образ нашої прегарної мови, — не якоїсь калїчи й покручи, а запашного цвіту Надднїпрянщини! Як у чистім дзеркалї, так у граматицї д-ра Сїмовича відбиваєть ся сей наш яскравий, променистий квіт!
Праця д-ра Сїмовича наскрізь педаґоґічна, глибоко передумана й уміло приладжена до потреб саме української школи на вільній, ще недавно російській Українї. І не дурно, що повстала вона з викладів, які мав автор по таборах полонениx Українцїв у Австрії та Нїмеччинї. Тому др. Сїмович скрізь уважає на витворені рос. школою відносини й уміло звертає увагу учителя й учня на ті недоладности, які вдерли ся в нашу мову під чужим московським впливом. І се робить його працю подвійно важною для нас, даючи нам змогу отрясти ся з тих варваризмів, до яких призвичаїла нас чужа школа, лїтература й журналїстика. Та добра вона й для Галичан, бо звертає увагу де треба й на той паскудний жарґон, який ще й досї цвіте на австрійській Українї, й пеpecтepiгaє ученика від усього того, що противить ся дїйснїй, правдивій українській мові, представленій в кращих зразках народньої словесности й творах наших клясиків. Є се одним словом зразкова граматика всеукраїнської лїтературної мови. Тож гаряче витаючи працю д-ра Сїмовича, поручаємо її як найбільшій увазї наших учителїв і взагалї цїлого громадянства.
Годячи ся сливе в усьому з шан. автором, не можемо одначе пристати на деякі відступлення від прийнятих у нашій лїтературній мові написань, як от імня, рамня, сїмня etc. Замісць імя, рамя, сїмя або иньший зам. инший, або в числівниках: двацять, трицять то-що зам. двайцять або двадцять. Думаємо, що сї новини йдуть задалеко. Не кожда уживана в народї форма добра саме для лїтературної мови, в якій трeбa остерігати ся льокалїзмів і взагалї всього, що тхне жарґоном. Вказати на сї форми — обовязково, але заводити їх у лїтературну мову не слїд. Також не годимо ся з автором щодо обовязковости чергування "в" із "у", та "і" з "й" на початку слова (пор. ст. 51 § 54). Рекомендувати скрізь і завсїгди тримати ся сього "закону", як се робить автор, сам стисло його придержуючи ся, значить заводити непотрібну мертвеччину, вганяти живу мову в прокрустове ложе. Така зміна "може" бути, але вона не обовязкова, бо сеж не стале явище. Автор напр. уживає: "під московским упливом" зам. "під м. впливом", немовби забуваючи, одно є вплив (вліяніе), а друге "уплив" (уплив крови).
Тримаючи ся щодо сього вказівок автора, ми саме пішлиб далеко від духа нашої мови, що не терпить такого баламута. Здебільшого таке чергуваннє вказане, але тільки здебільшого. Де саме його треба уживати, скаже нам дух мови. Прикладів сього з клясиків і творів нар. словесности не потрібуємо наводити: др. Сїмович сам їх гаразд знає.
Але се все дрібницї, які пе шкодять прекрасній позатим книзї.
*) Прецїкаву pоботу професора А. Кримського тут не вичислено, бо вона в цїлости не побачила світу. Крім того на підручник задля школи вона не надаєть ся, а може бути лише компендіюмом для учителїв, або студентів унїверситету.
[Вістник полїтики, лїтератури й життя]