Злива! повінь! голод! холєра!

отсе зловіщі оклики нинїшнoгo дня на нашій нещастній Руси.

 

Жаль серце тисне, читаючи описи величезних нещасть, які наробила злива в цїлім краю, a повінь навіть в таких околицях, де від кількадесятьох лїт того рода нещастя не бувало. І в нинїшнім чиcлї "Дѣла" знайдуть читателї кілька дописей з різних сторін краю, а кожда допись — то крик роспуки. Показує ся, що бодай в деяких сторонах уже нинї панує стан невиносимий — голод у людей і брак паші для худоби, — а що то буде дальше? Що буде під зиму, в зимі і на будучім переднівку?! Аж страшно подумати!

 

А мимо того страшного нещастя не чути комусь про нїяку більшу акцію зі сторони держави для тяжко діткненої людности. Коли таке нещастє діткне яку провінцію нїмецку н. пр. Тироль, держава зараз приходить в поміч, і то в поміч щедру. А для Галичини, хоч перша тяжка повінь була вже перед двома місяцями, доси не зроблено нїчого. Правда, по сїй другій потопі вичитали ми в урядовій часописи, що ц. к. намістництво деяким затопленим повітам вислало пo 100 чи 150 зр. запомоги, — але-ж ради Бога! що значать датки по 150 зр. там, де шкоди єсть на сотки тисяч ба й на міліони! А в додатку ще доносять нам з деяких сторін, що власне тепер, коли люде в тяжкім горю і в роспуцї ломлять руки, їздять по селах екзекутори податкові... і тиснуть за податки!

 

При всїм тім і впливові круги в краю не звертають, бачить ся, відповідної уваги на цїле то страшне нещастє, заняті иншими справами, передовсїм виставою краєвою, котра не знати якій буде мати вигляд при певнім голодї і нуждї в краю в роцї 1894-ім... а може ще — хорони нас Господи і при холєрі, котра вже нинї проявила ся в кількох повітах, а незвичайних би треба мір осторожности, щоби дала ся зльокалізувати...

 

Ми бажали би, щоби як правительство центральне і краєве, так і видїл краєвий і всї, хто тілько має в краю голос і вплив, — в сїй хвили на першім місци поставили справу страшного нещастя елєментарного, яке постигло Галичину, головно всхідну часть єї.

 

Один з дневників пpинїс вість из Відня, що Є. Вел. цїсар замість на маневри приїде до Галичини оглянути околицї тяжко діткнені повенею, — подібно як свого часу їздив на оглядини залитого Сеґедина в Угорщинї. Коли ся вість покаже ся правдою, буде то новий вираз печаливости монаршої о наш край, а в наслїдках може повести за собою і відповідну часову пільгу і поміч тяжко потерпівшим мешканцям, і чей би вже раз приспішив преважне для краю дїло тревалого забезпеченя перед нещастями повеней — дїло реґуляції рік галицких!

 

Дѣло

17.08.1893

До теми