У Львові, дня 16 н. ст. серпня 1893.
Нема мабуть другого краю в Австрії, де би більшість населеня була меншостію так майоризована і кривджена під взглядом політично-національних прав, як именно Русь галицка або так названа всхідна Галичина, де переважну більшість населеня становлять Русини а меншість Поляки з жидами. На кождім поли, куди не глянути, всюди виразно видко добре обдуману тенденцію — yпocлїджeня або й неґації Руси на Руси.
Неґація тая виступає ярко вже в самих написях на публичних будинках державних і краєвих, на урядах, судах, школах, почтах, на зeлїзниx дорогах і на всяких инших дорогах, вкінци і в написях назв улиць і площей по містах на галицкій Руси, почавши від столицї, Львова, а скінчивши на найменшім містї, де взaгaлї написи такі истнують. Скрізь, усюди — польщина і польщина, мов би Русинів на Руси й не було, або мов би язик рускій не був краєвим язиком. Правда, декуда на зелїзницях державних, за директорства бар. Чедика, увзгляднено по троха язик рускій, але на тім і стало, — нинї вже в тім напрямі нїчого не робить ся. Правда й те, що перед півтора року намістник краю розпорядив був, щоби на будинках ц. к. староств на Руси уміщено орли з написями польскою і рускою, — але-ж зараз потім, — немов пожалувано того кроку, — на будинку нової утраквістичної семинарії учительскої в Самборі, котра мала бути нїби-то навіть з характером руским, написи рускої не уміщено, лиш саму польску. Рівночасно також на новім будинку ц. к. краєвого карного суду у Львові вирито напись лише польску, ба що більше, в остатних роках покасовано навіть истнувавші з давнїйшого часу рускі написи на судових будинках по провінції, як в Станиславові, Сяноцї і т. д. Ще гірше, нїж в управі державній, стоїть се дїло в управі краєвій і взагалї автономічній: тут зі свічкою приходить ся глядати за рускою написію, — скрізь польщина! Польщина навіть по таких повітах, де Поляки не доходять і до 10% людности, — навіть по таких містах, де Русини становлять значну більшість, жиди меншість, а Поляки там хиба напливова бюрократія...
Против такої неправности, несправедливости, вопіючої кривди більшости населеня краю — кілько то доси не написали ся Русини по дневниках! кілько не наговорили ся на зборах! кілько то вислано мeмopiялів! — а мимо того неправности не усунено, кривда треває дальше, і то нераз проявляє ся в дуже зухвалий, справдї аж в цинічний спосіб...
В нинїшній порі веде ся по за границями галицкої Руси кілька справ, котрі можуть мати значінє і для Русинів в боротьбі о права язика руского на вказанім поли. Се головно добре звістна нашим читателям справа написей публичних в містї Празї, а відтак спір галицкого видїлу краєвого з онїмечченим містом Бялою в західній Галичинї о права польского язика, де видїл краєвий домагає ся від ради того міста написей улиць і площ також в язицї польскім з огляду на меншість польских мeшкaнцїв міста.
Отже бачимо, що нинї — в справі прагскій правительство, а в справі галицкій видїл краєвий — стають в оборонї прав язика меншостей національних — навіть против ухвал рад міских, покликуючись на засаду рівноправности всїх народностей, заґарантованої основним законом державним. В хвили такого настрою правительства і галицкого видїлу краєвого належить і нам Русинам піднести голос і домагати ся рішучо справедливости, усуненя кривди — чи она виходить від управи державної чи автономічної. В тім напрямі повинні Русини розвинути широку дїяльність — не лиш оттак — ut aliąuid fecisse videatur, — не лиш висланєм одного-другого меморіялу від якого-небудь товариства, — але акцією енерґічною всесторонною. Тут мусять співдїлати і товариства політичні, і посли, і рускі члени усяких рад в краю і загал руского населеня. Тілько тогди та й така акція може принести позитивний, добрий успіх!
Дѣло
16.08.1893