Брати наші народовці дуже гнівалися на нас, коли ми говорили і доказували, що тзв. програма Романчука не є властиво ніякою програмою. Тішить нас, що хоч тепер, по трьох роках, вони починають приходити до того самого погляду. Про се переконує нас статя — надіслана, не редакційна, та все таки без застережень поміщена на чільнім місці ч. 156 "Дѣла" п. з. "Въ справѣ нашои організаціи". Статя написана тверезо, розумно і коротко. Вказавши на безладє в таборі народовецкім, а особливо на факти, що коли появилася в "Neue freie Presse" статя одного руского посла в справі рускій, д. Барвінский поспішився випертись єі, і що "Czas" за ту статю обвинуватив д. Романчука в дволичности, автор заключав з того, "що програма наша теперішня не вистарчає, бо в противнім случаю не мігби один посол заявляти во всеуслишаніє, що нічого не знає про роботу другого посла з того самого сторонництва, а ще менше посмів би хто обвиняти за політику цілого сторонництва лиш одиницю саму". О кілько річ дотикає статі о справі рускій, поміщеноі в "Neue freie Presse", то нам здає ся, що автор помиляєся. Навіть при найкрасшій програмі випадки подібні до повисшого мусять лучатися, доки діячі політичні не привикнуть робити або за спільним порозумінєм, або коли на власну руку, то з відкритим візіром, за власним підписом і на власну відповідь. А тут іменно д. Романчук нераз уже прогрішився, і спеціально з статею в "Neue freie Presse" зробив штуку зовсім неблагоподобну. Статя зазначена була в заголовку "von einem ruthenischen Reichsrathsabgeordneten" і датована з Відня; богато Русинів знало, що з руских послів до Ради державноі від року у Відні пробував тілько один д. Барвінский. Очевидна річ, що не на кого, а на него мусіло в першій хвилі впасти підозрінє о авторство сеі статі. Ми не знаємо, чи і о скілько він солідарізуєся з нею; що до своєі особи скажемо, що прочитавши ту статю і впавши на той самий здогад, ми почали було набирати о д. Барвінскім геть користнійшоі думки, ніж по єго (також анонімних) статях у "Правді". Та все таки д. Барвінский показався на стілько джентельменом, що не захотів строітися в чуже пірє і відпираючися від авторства статі, тим самим запротестував против тоі за зулиноі політики — класти свої яйця в чужі гнізда. Против такоі політики і найліпша програма не поможе; хиба тут не в програмі, а в браку вихованя і відваги — брати самому на себе відвічальність за свою роботу, в тій поганій звичці — робити все по куткам, шептом, секретно, щоби в разі що до чого можна було й відпекатися від своєі власноі роботи.
Та те, що далі говорить автор о народовецкій "програмі" дуже вірне. "Програма наша, як вона тепер є, хоч може вистати яко сформулованє наших основ і роботи на грунті народнім в головних начерках pro fоrо externо, но ніяк pro forо interno, щоби послужити могла за руководство певне в нашій внутрішній роботі, для нашоі праси, для наших репрезентацій. Програма теперішна є вправді виразом сторонництва, але що оперта на загальнім зачерку, то і не може мати такого успіху, як повинна, а противно, причиняєсь до того, що ціле сторонництво виглядає мов би розлюзоване, мов би не мало витичених средств до своєі ціли. В тім власне блуд сей кардинальний, що нема простеженоі дороги, якою змагано би все до своєі мети, нема того кодексу, після якого судила би ся чиясь провина, а котрим заставив би ся кождий перед всіми, а всі перед кождим". Опять мусимо сказати, що автор трохи за богато жадає від програми політичноі. Вона повинна бути виразом реальних потреб народу і змагань сторонництва, але ніяк не кодексом карним, так як сторонництво мусить бути добровільним звязком людей однакових політичних поглядів, але не тюрмою. Щоб одиниці могли заставляти програмою своі поступки против загалу, се значить ставити діло до гори ногами, бо програма служить власне загалови для контролі поступків одиниць, але ніяк не вменшує відвічальности тих одиниць.
"Кождий відчуває — говорить далі автор статі в "Дѣлї" — що у нас нема одноцільности, що не йдем до діла нашого з свідомостю, а причина сего ніяка інша, як брак спеціальноі, при кождій точці добре сформулованоі програми. Брак той робить се, що ми самі себе добре не розуміємо, як до мети стреміти, а ще більше, що витикають нам другі, будьто нас не розуміють. (Знов логіка до гори ногами, бо здається, що далеко більше лихо, коли хто сам себе не розуміє, ніж коли єго другі не розуміють!) Крайна проте пора положити конець (!) такому складови річей (! стіль, стіль!) і заходить конечна потреба утворити чим скорше зорганізоване стронництво, свідоме вповні своєі ціли і змагаючих до тоі ж средств" Се остатнє речене дорогоцінне, бо з него виходить, що те, що доси складає табор народовецкий, або не є уорганізованим сторонництвом, або коли й є, то воно не свідоме своєі мети і доріг до неі. З тим вповні згідна й горішна заява автора, що тзв. програма Романчука, була властиво програмою pro furo externo, вивіскою для посторонніх людей, але не тим, чим повинна бути програма, не нарисом потреб і змагань сторонництва. Що навіть як вивіска для посторонніх "програма" ся не сповнила свого призначеня, се видно з признаня автора статі, що і після неі ті посторонні люде "нас не розуміють". Будь що будь, після шумних окликів о "новій дорозі", після гучних адресів довіря д. Романчукови, котрий буцімто як другий Мойсей вказав нам і світові, "хто ми є", отсі слова надісланої статі в "Дѣлї" виглядають як дуже скромний післяпразничний Katzenjammer.
Питанє: коли твереза думка так помалу і такими крутими та колінковатими дорогами входить у народовецкі голови, то кілько ще часу треба, поки бодай найщирійші і найрозумнійші з них пізнають, що серед наших обставин слово "народовець" мусить значити "мужиколюб", а се значить "радикал", і що інакше слово "народовець" не значить зовсім нічого?
[Народ]