З поконвіку розпочала ся, і тепер дальше продовжає ся завзята борба між добрим а злим духом, борба правди з ложею. Та на сором цїлого людского роду не дасть ся заперечити, що все ще зло перемагає добре, а лож і злоба поборюють правду і чесноту.
Майже на цілій кулі земскій покланяє ся навіть так званий інтеліґентний сьвіт все ще ідолам і мамонї, самолюбство не перебирає в средствах, а міродайні люди, що стоять на чолї теперішнього сьвітового руху, инакше говорять, а инакше дїлають, і власне в тім лежить цїла штука дипльоматичної проворности. В парляментах і в других публичних зібранях, в публицистицї і в инших працях ученого сьвіта голосять ся високопарні поступові засади, а помимо того панує в щоденнім житю зьвірячим способом право силнїйшого, незаслужена протекция, дикий гнет над слабшим, панує завзятість, підступ, безсовістне визискуванє чужої працї, обридлива марнотравність і житє понад стан, або, і то в найбільшій части, скрайна нужда.
Оттакі то сумнї гадки мусїли проникнути ум і серце кождого сьвідомого і ретельного чоловіка, що уважно і з відповідним зрозумінєм справи придивлював ся сьвяткованю ювилею 50-лїтного душпастирства буковиньского митрополити Сільвестра Мораря Андрієвича.
Пошанованє сїдоглавого старика і узнанє старанної і полезної 50-лїтної працї преважного для суспільности душпастирского урядованя — се є безперечно обовязком кождого зрілого чоловіка, а особливо приналежної пастви. Але з другої сторони вимагає ся від кождого старика більше досьвіду, більше розважного поступованя, а менше пристрасти, а від кождого душпастиря вимагає ся взірцевого морального поведеня і совістної душпастирскої працї, а від кождого чоловіка, котрому повірена найвизша душпастирска власть, справедливої опіки для цїлої пастви без ріжницї на стан, маєток і народність поодиноких членів дотичної церкви. Кождий владика, коли хоче совістно сповняти обовязки свого високого і важного стану, мусить бути, можна сказати, першим апостолом правдивого мира, взірцем строгої справедливости, найвисшим апостолом людскої любови.
Для буковиньского руского народу, не був нїколи і не є й тепер — на превеликий жаль — митрополит Морар-Андрієвич тим найвисшим апостолом мира, справедливости і правдиво християньскої любви.
Митрополит Морар-Андрієвич, вихований під впливом застарілих середновічних засад, чоловік вузшого сьвітогляду, хотяй славяньского роду, звязав ся вже в перших часах австрийскої конституцийної управи з самолюбною румунїзаторско-февдальною кастою, що нїколи не ставала ся і тепер не хоче вірно поняти нового людского руху, загально-народних справ, а визискує сей рух лише для своїх вузких самолюбних цїлий. Конечним наслїдком такого союзу є сей незбитий факт, що митрополит Морар-Андрієвич, хотяй цїлою душею ревний румуньский патріот, не служить навіть добре загальній справі румуньского народу, а тілько піддержує шовінїстичну роботу самолюбних румунїзаторів, котрі для неситого панованя поставили собі за першу задачу, спиняти на кождім кроцї природний розвій руского народу на Буковинї і тим способом не допустити сей нарід до приналежних єму людских прав.
Помимо того, що більшу часть буковиньскої православної церкви становить руский нарід, котрий замешкує в збитій масї більше залюднену північну часть нашого краю, старав ся митрополит Морар-Андрієвич від самого початку свого урядованя на діткливу реліґійну шкоду руского народу на Буковинї своїм могучим впливом зрумуньщити буковиньске руске духовентство і відчужити єго від свого народу. Теперішна православна консистория навскрізь перенята шовінїстичним румунїзаторским духом свого владики і дише так як він пристрастною ненавистею против всему, що руске. Той сам дух панує й в православній семинариї і по найбільшій части між сїльским духовеньством.
Нe дивно-ж отже, що майже вже цїлком прогнано руску мову з консисториї і семинариї, а навіть тим кільком руским питомцям, що ще тепер заваджають в тутейшій семинариї, заказав їх заряд записувати єї на виклади рускої мови і лїтератури на тутейшім унїверситетї. В консисториї, семинариї, а навіть в чисто руских парафіях урядова мова тепер румуньска; чисто рускі парафії і другі душпастирскі місця в тих парафіях обсаджують ся по найбільшій части румуньскими сьвященниками, що не знають рускої мови, а так Русин в своїй церкві не почує вже свого церковно-славяньского богослуженя, нї рускої проповіди, нї рускої катехизациї і мусить таким чином і в релїґійнім наглядї цїлком нидїти.
Кромі ceгo митрополит Морар-Айдрієвич, єго консистория і більша часть сїльского духовеньства уживають лише для замаскованя перед очима правительства там, де конечно ужити руского слова, на правдиве поруганє рускої мови плюгавого язичія, котрого нїхто не розуміє і котрим нїхто не говорить.
Митрополит Морар-Андрієвич і єго консистория не хоче тенденцийно апробувати виготовані вже давно в руско-народній мові шкільні учебники для реліґійних наук, а в своїх апольоґіях і архиєрейских посланіях не добачає митрополит Морар-Айдрієвич руского народу на Буковинї, він знає тут лише один одноцїльний нарід, то є народ румуньский. Митрополит Морар-Андрієвич і єгo консистория, і під їх впливом майже цїле сїльске духовеньство є завзятими противниками природної просьвіти, а натомість підпирають вони ревно, як ми се вже нераз доказали фактами, полїтичну роботу панросийської партиї, котра під проводом звісного Григория Купчанка старає ся всїма силами зросийщити руский нарід на Буковинї.
На підставі сих фактів не може руский нарід на Буковинї уважати митрополиту Мораря-Андрієвича яко справедливого і прихильного владику, не може уважати ceгo владику за найвисшого апостола правдивого миру і християньскої любви, противно мусить оцїнювати єго шовінїстичне поступованє так, як воно є в самім дїлї, мусить узнати се поступованє ворожим не тілько для руского народу, але й взагалї для православної церкви, для мирного розвою наглого краю, для мирного розвитку нашої суспільности.
Против такого поступованя закладає вічний протест буковиньска Русь.
Скрайна тому пора, щоби вже раз розпізнали міродайні круги сю преважну для нашого краю і держави справу і поки час зарадили злому.
[Буковина]