Вислів, що Каліфорнія – це майбутнє Америки, сприймають вже майже як кліше. А те, що у США відбувається зараз, Європу чекає через 5 років. Враховуючи це, розгляньмо соціально-економічні характеристики Агломерації Сан-Франциської затоки як провісника того, що, можливо, чекає в майбутньому нас усіх.

 

 

На технологічну сферу та сферу послуг припадає більшість усіх вакансій в місті. Відомо також, що рівень безробіття та ціни на нерухомість супроводжують цикли розвитку технологічної галузі. В умовах теперішнього технологічного буму сім’я з чотирьох осіб і з річним доходом $117.400 тепер вважається майже бідною. Дехто посміхався, коли я написав у спогадах про свою роботу у Facebook про те, що моя шестизначна річна платня ледве дозволяла мені зараховувати себе до середнього класу. Як виявилось, я був недалеким від істини. А тепер погляньмо на життя нової буржуазії всередині технологічної бульбашки Сан-Франциско, що виглядає цілком співмірним з досвідом інших локальних «технарів».

 

Виглядає на те, що резиденти Сан-Франциско поділяються на чотири класи чи навіть касти:

 

– «Внутрішня партія»: венчурні капіталісти та успішні підприємці, які керують технологічною машиною, що є двигуном економіки міста.

 

– «Зовнішня партія»: успішні технарі, оператори та маркетологи, які забезпечують безперебійне функціонування коліщаток машини, яка належить «Внутрішній партії». Їм добре платять, але вони все ще живуть життям середнього класу – або тим, чим життя середнього класу колись було.

 

– «Клас обслуговування». Сюди належать професії, яких ще не знищив штучний інтелект і які є взаємозамінними гвинтиками в автоматизованій машині: водії Uber, Instacart-шоппери, ручні працівники TaskRabbit тощо.

 

– «Клас недоторканних»: безпритульні, наркомани, кримінальні елементи тощо. Ці люди живуть на узбіччі, яке дедалі розширюється. Їх можна побачити в наметових містечках на околицях міст – як символ зростаючої урбанізованої безнадії. «Внутрішня партія» взагалі їх не помічає. «Зовнішня партія» ігнорує їх, а «Клас обслуговування» пильно за ними стежить, адже ризикує й сам туди потрапити.

 

Мобільність між кастами майже мінімальна. Член «Зовнішньої партії» може потрапити у «Внутрішню» тільки тоді, якщо йому попадеться лотерейний білет у вигляді раннього кар’єрного старту в «золотій компанії», такій як Google чи Facebook, або якщо унаслідок непересічного особистого дарування він зможе стати успішним підприємцем. Це, однак, трапляється досить рідко. Більшість її членів воліють гнути спину на «Внутрішню партію», поки назбирають достатньо ресурсів, щоб насолоджуватись власною нерухомістю.

 

«Клас обслуговування», скоріше за все, ніколи не зможе достатньо наїздитись, набігатись чи виробити товарів ручної роботи для того, щоб піднятись до рівня «Зовнішньої партії» (принаймні без додаткового навчання чи навичок). Працюючи на ненадійних роботах, які регулярно зникають, представники цього класу, як правило, силкуються не спуститись в «Клас недоторканних». Uber, наприклад, не приховує намірів замінити водіїв роботами. А роботи-кур’єри, які займаються доставкою, вже з’явилися на вулицях міст (хоча їх згодом обмежили).  

 

Звичайно, є й люди за межами цієї таксономії. Наприклад, власники нерухомості. Вони пильно стежать за технологічним бумом, хоча часто й виграють від росту цін на нерухомість (один з успішних ІТ-спеціалістів недавно нарікав, що його капітал зникає в захланних кишенях орендодавців).

 

Є також люди, які працюють в традиційних нетехнічних індустріях. В економічно різноманітніших містах, таких як Нью-Йорк, вони є певним гальмом нестримного технологічного поступу. В Сан-Франциско, однак, їхнє життя стає дедалі складнішим і, зрештою, майже неможливим посеред розвитку технологій і соціальної стратифікації, яку він підживлює.

 

Я був незначним членом «Зовнішньої партії», а моя партнерка – відносно добре оплачуваним нетехнічним професіоналом. Але ми, скоріше за все, не зможемо залишитись в Агломерації Сан-Францисько, особливо з дитиною на руках.

 

Економіки за межами 49 квадратних миль Сан-Франциської затоки, наприклад Європа, мають розвинені мережі соціального захисту, які дозволяють пом’якшити труднощі життя середнього класу. Вони також захищають традиційні індустрії та робочі практики, що є, можливо, марною спробою протидіяти загрозі автоматизації. Uber заборонений в кількох місцях Європи, а водії таксі часом виходять на протести проти інвазії нових технологій. Барселона – один з найбільших європейських ринків Airbnb – накинулась на орендні списки компанії, побоюючись, що її центральні квартали перетворяться на величезний готель Airbnb.

 

Хоча європейський нео-луддизм виглядає дуже по-донкіхотськи, він все-таки має на меті зберегти обличчя старої Європи. Адже один з найпривабливіших фактів життя в Європі (або невеликих містечках в сільській місцевості США) полягає у тому, що бідні не цілком приречені на повністю відокремлене та другосортне життя. Ваше місце у світі все-таки визначається не самим лише багатством.

 

Втім, в Сан-Франциско, здається, інакша реальність.

 

«Зовнішня партія», чиє споживацьке життя полягає в тому, щоб вказувати мобільним додаткам, що ті, своєю чергою, наказують робити людям, має інший зв’язок з «Класом обслуговування». Якщо ви користуєтесь Instacart, то вам, мабуть, часто доводиться бачити людину з іншим кольором шкіри, яка приходить під ваш дім, навантажена товарами, які вам ліньки купити самостійно. Мабуть, її вартість перевищує те, що вона заробляє, підіймаючи вантажі і виконуючи вказівки Instacart. Часто у ці вказівки закрадаються помилки, які свідчать про те, що покупець не досить добре знає, що купує (вигадливі види сирів пов’язані з особливим ризиком). Ви клацаєте по додатку і залишаєте підказку, щоб заспокоїти свою совість і не думати про зростаючі – і здебільшого нерозділені – прибутки технологій та капіталу.

 

Все це, звісно, нагадує дистопічний кошмар. Але Сан-Франциско пропонує саме такий образ майбутнього – високостратифіковане суспільство з низькою соціальною мобільністю. По суті, це феодалізм з покращеним маркетингом. Сучасна «шерингова економіка» нагадує «скіпщину» стародавніх часів з тією, однак, різницею, що люди відповідають на вказівки смартфонів, а не команди наглядачів.

 

Історія свідчить, що нерівність рідко коли знижується, а якщо це й відбувається, то унаслідок війн, революцій, пандемій та колапсу держав. Якщо її й вдасться досягнути ненасильницьким способом, то основна надія тут, мабуть, покладена на «Зовнішню партію». Адже життя «Внутрішньої партії» надто відчужене від реальності. А «Зовнішня партія» все ще вчить своїх дітей не підіймати голок з тротуарів й часом відчуває на собі випадки злочинів проти особи чи власності (наше домогосподарство мало справу і з одним, і з іншим протягом минулих кількох місяців). Хоча «Зовнішній партії» й бракує колективної ідентичності, її все-таки об’єднують спільні інтереси довкола чистоти вулиць, зниження рівнів злочинності, шкіл, транспорту тощо. Ці інтереси відобразили недавні вибори мера, на яких з невеликим відривом від двох інших кандидатів перемогла Лондон Брід, яка була лідером серед «технарів». Брід пообіцяла знищити табори для безпритульних через політику примусової урядової інституціалізації. Можливо, місто, яке заснували під час буквальної золотої лихоманки, зможе виробити новий громадський дух посеред нової – вже переносної – золотої лихоманки.

 

Але песиміст в мені все-таки думає, що Сан-Франциско й надалі рухатиметься дорогою соціальної нерівності, коли старий грошовитий клас власників нерухомості поволі відмирає або втрачає гроші, не-технічним працівникам стає дедалі важче, а усе суспільство поволі вписується в жорстку чотирирівневу ієрархію. Ця ригідна кастова система суперечить як ліберальній демократії, так і американському проекту. Здається, що принаймні в Сан-Франциско ми наближаємось до точки неповернення. Чи станеться те саме в інших країнах світу? Час покаже.

 


 


Antonio Garcia Martinez
How Silicon Valley Fuels An Informal Caste System
Wired, 9/07/2018
Зреферував Є. Л. 

 

18.07.2018