У 2013 році на Zbruč’і вийшло інтерв’ю з Мирославом Мариновичем із заголовком «Польща втомилася від України». Розмова стосувалася політики примирення між українцями та поляками. Дуже чуйний до суспільних процесів пан Маринович у цьому інтерв’ю ніби висловив передчуття майбутньої кризи.
Того року в нас була Революція гідності. Здавалося, що після Євромайдану українці зблизяться з європейцями політично та ментально. Також здавалося, що з західного боку кордону це прагнення викликатиме взаємність. Водночас, у короткий час після нашої революції наші найближчі європейські сусіди – поляки – почали поступово знеохочуватися в ставленні до українців.
Згідно з найсвіжішим соціологічним опитуванням Інституту публічних справ (ISP), приязнь до українців серед поляків значно вища, аніж у 2000 році, на початку соціологічних замірів. Водночас, злам кривої є занадто очевидним, щоб ним легковажити. Якщо у 2013 році понад 80% поляків були готові заакцептувати українців як своїх родичів (зять, невістка), то в 2018 році на родичання з українцями годяться 64% поляків. Якщо п’ять років тому з українцями могли приятелювати понад 90% поляків, то тепер – 71%.
Лиш би не був босом
Ці відсотки – результат дослідження, проведеного в рамках проекту «EU-migrants in Poland: facts, challenges, expectations», під час котрого науковці вимірювали сприйняття поляками європейців на прикладі німців, французів, італійців, українців. Під час дослідження соціологи питали респондентів про їхнє загальне ставлення до певних мігрантів, а також про сприйняття прибульців на різних соціальних ролях – яко колег із роботи, сусідів, членів родини.
Соціологи фокусували дослідження на тих національних групах, котрі найбільш репрезентовані в Польщі. «Німці – найчисельніша група іноземців з ЄС, – пояснює в коментарі Z директор європейської програми ISP Аґнєшка Лада. – Італійці та французи – одні з найчисельніших груп мешканців ЄС у Польщі. Українці ж, натомість, є найчисельнішою групою іноземців з-поза ЄС».
Виявилося, що поляки загалом добре акцептують чужоцемців із Європи. Щоправда, як зазначають аналітики ISP, «існує певна різниця між рівнем акцептації громадян Європейської Унії та акцептації українців». Поляки виявилися найприхильнішими до французів та італійців, менше – до німців, а найменше – до українців.
«Встановленню того, чи люди схильні до підтримування суспільних стосунків із іншими соціальними групами, зокрема й етнічними, і якою мірою вони до цього схильні, служать дослідження суспільної дистанції. Аналіз спирається на питання про акцептацію іноземців у різних суспільних ролях – від найбільш нейтральних аж до особистих. У попередніх дослідженнях цього типу іноземці в нейтральних ролях – наприклад, як особа, котра стало мешкає в країні, сусід чи колега по роботі – зазвичай мають більший рівень сприйняття, ніж у ролях, пов’язаних із залежністю (шеф фірми, керівник, урядник) або з тіснішими особистими стосунками (член родини, котрий у дослідженні постає як зять чи невістка)».
Яцек Кухарчик, Аґнєшка Лада, Інститут публічних справ (Польща)
Загалом, поляки толерують українців як робітників нижчої ланки і стороняться перспективи перебувати у їхньому підпорядкуванні на роботі. Так, 72% поляків толерує українців як колег по роботі, натомість 58% (усе ще більшість, попри все) – як свого прямого керівника.
«У випадку з українцями полякам найважче сприйняти роль, котра означає підпорядкування, таку як шеф фірми, безпосередній керівник або урядник, але і в цих випадках абсолютна більшість поляків не має нічого проти входження українців у ці ролі».
Яцек Кухарчик, Аґнєшка Лада, Інститут публічних справ (Польща)
Цікаво, що рівень акцептації громадянами Польщі двох сусідських суспільств – а саме українців та німців – за багатьма критеріями є практично ідентичним. Наприклад, їх сприймають майже однаково як мешканців країни (74% і 75% відповідно) або як приятелів (71% і 73%). Та коли доходить до ієрархії, то різниця стає відчутною: якщо українців вітають на керівній посаді 58%, то німців – 68%.
«А потім затихло»
Слушно заакцентувати, що цитовані нами вже кілька разів 58% – це таки більшість. І загалом, як констатують соціологи, від 2000 року ставлення поляків до українців значно поліпшилося.
Якщо йдеться про ролі, пов’язані з особистими стосунками (зять/невістка) або з підпорядкованістю (шеф, керівник), то ще 18 років вони перебували на дуже низькому рівні (22-29%), але з 2000 року рівень акцептації українців збільшився майже вдвічі. Прихильність до українців як до мешканців, сусідів чи колег із праці зросла на понад 30%.
Водночас, загальний рівень акцептації українців у порівнянні з 2013 роком майже за всіма параметрами знизився на понад 20%.
«Можна припустити, що зміни на гірше зумовлені погіршенням стосунків між Польщею та Україною, пов’язаним насамперед із суперечками щодо так званої політики історичної пам’яті», – зазначають автори дослідження у підсумковому звіті.
Вони також вважають, що «ці зміни можна витлумачити антиукраїнською риторикою декотрих політиків, а також нехіттю частини суспільства до зростаючої та впливовішої присутності громадян України на польському ринку праці».
«На опінію поляків можуть впливати теперішні дискусії щодо історичної політики та оцінки історії, котрі різнять поляків та українців, – тлумачить Аґнєшка Лада в коментарі Z. – Поза тим, попереднє дослідження проводили в момент, коли зміни в Україні сколихнули великий ентузіазм поляків (ISP проводив дослідження в червні-липні 2013 року, на тлі переговорів про Асоціацію, – Z) – поляки підтримували українців. Наразі ця тема вже не так сильно присутня в медіях, тож громадська думка не реагує так позитивно». Зі слів пані Аґнєшки, поляки горіли підтримкою українців на тлі революції, в момент початку війни – але «потім затихло».
Фактор PiS’у
Прикметно, що подібної трансформації зазнала й опінія про німців – після 2013-го прихильність поляків до західного сусіда почала зменшуватися. «Після приходу до влади «Права і справедливості» в 2015 році атмосфера у взаємних реляціях погіршилася, а медії почали часто показувати Німеччину та німців у негативному ракурсі», – пояснюють дослідники.
Аналізуючи анкети, автори дослідження також зауважили кореляцію між відповідями респондентів та партійними преференціями респондентів.
Цей зв'язок найяскравіше проявився при виборі відповіді «важко відповісти». Виразно видно, що виборці «Права і справедливості» частіше вибирають опцію сумніву, ніж решта, незалежно від того, про яку національність або роль їх запитують. Наприклад, для думки про німців той відсоток становить серед виборців PiS 12-14%, а серед виборців «Громадянської платформи» – 2-4%; щодо українців – відповідно, 13-19% та 1-5%.
Виборці PiS, скажімо, не мають думки щодо наступних ролей для українців: мешканець – 13%, колега з роботи – 17%, сусід – 15%, шеф фірми – 16%, приятель – 14%, зять/невістка – 19%, урядник – 15%.
Прихильники PO відносно частіше позитивно висловлювалися про українця як про керівника фірми (73%) або зятя/невістку (74%).
Щодо інших зрізів, то мешканці сусідського з Україною південно-східного регіону менш прихильні, ніж решта земляків, до українця-співробітника чи українця-сусіда.
У всіх суспільних ролях українців акцептує 42% респондентів. Натомість нехіть до українця у всіх ролях – 11%.
Чи знаєш українця?
Польські соціологи зазначають: дослідження проводили на тлі загострення дискусії про прийом країнами Унії міґрантів та біженців, котра, згідно з гіпотезою дослідників, «впливає на загальну атмосферу довкола чужоземців у Польщі», при тім, що повідомлення в медіях і висловлювання декотрих лідерів громадської думки «не завжди узгоджуються з особистим досвідом поляків». «Насправді частка іноземців, котрі прибули до Польщі – як на сталий час, так і тимчасово, – є надалі відносно невеликою, хоча можна зауважити й певне зростання, пов’язане, приміром, із працевлаштуванням українців», – зазначають аналітики IPN.
У стосунку до українців тенденція до перебільшення мігрантської проблеми роздмухується ще й через те, що польський уряд намагається видати трудових мігрантів із України за біженців, аби не приймати втікачів із Азії чи з Африки.
Очевидно, що гіперболізація проблеми «мігрантської навали» характерна для всіх суспільств. Із попередніх опитувань відомо, що респонденти, котрі особисто перетиналися з мігрантами, ставляться до них прихильніше, ніж ті, котрі бачили їх хіба що в телевізорі.
Відповідаючи на питання Z, чи соціологи можуть підтвердити таку тенденцію в цьому дослідженні, Аґнєшка Лада каже: «На жаль, ми не мали можливості поставити в цьому опитуванні питання про контакти опитуваних із чужоземцями. Натомість із наших досліджень можна ствердити, що така тенденція зазвичай існує – особи, котрі мають контакт із чужинцями, до них прихильніші».
Як показує соціологічне опитування, організоване Міжнародною організацією з міграції (IOM) в Польщі у 2016 році, ця різниця дійсно є доволі відчутною. Відповідаючи на питання про те, чи українці викликають почуття довіри, 44% поляків із числа загальної вибірки відповіли ствердно. При тім серед тих, хто мав досвід контактів із українцями, позитивних відповідей – 54%. Запитання про симпатію до українців – 46% на 56%.
Вимірюючи суспільну дистанцію у ставленні до різних мігрантів, IOM встановила, що поляки найприхильніші до українців у ролі колег із праці – 63% серед усіх респондентів (76% серед тих, хто мав контакт); сусідів – 60% (76%). Родичання з українцями підтримувало 43% поляків (58% серед тих, хто комунікував).
Також дуже прикметно, що в своїх двох соціологічних опитуваннях у 2015 та 2016 роках Міжнародна організація з міграції зафіксувала позитивну динаміку з покращенням ставлення до українців. Це означає, що громадська опінія почала псуватися після 2016 року.