Цьогорічний липень у Львові – це зливи і видовища. Між Leopolis Jazz Fest і LvivMozArt, вже вчетверте, завдяки ініціативі Львівського театру естрадних мініатюр «І люди, і ляльки» та Львівської міської ради, на нас чекав Міжнародний фестиваль театрів ляльок.
Якщо говорити словами сухої статистики, то до Львова приїхали найкращі театральні колективи Черкас, Одеси, Івано-Франківська, Дніпра, Сум, Сєверодонецька, а також з Ірану, Польщі, Литви та Білорусі. Подивляю енергії художнього керівника театру Олексія Кравчука, якому з таким маленьким колективом вдається зібрати настільки яскравих митців і привести до Львова вистави, які мають справжню мистецьку цінність. Зі львівських, окрім організатора фестивалю – театру «І люди, і ляльки», у фестивалі взяв участь Львівський обласний театр ляльок з виставою «Святкові сни» та Львівський муніципальний театральний, художньо-дослідницький та освітній центр «Слово і Голос» з виставою «Весілля». Для показу фестивальних спектаклів було задіяно п'ять театральних майданчиків міста. За словами Олексія Кравчука, переважна кількість вистав розрахована на аудиторію від 5 до 105 років, проте, ряд вистав для дорослих (16+).
«Гамлет» В. Шекспіра, Театр «І люди, і ляльки»
Три дні лялькового фестивалю – це буквально випробування: кожного дня по сім вистав у різних театрах Львова, а часу для добирання обмаль. Та це не лякало театралів. Найважливіше – встигнути! І вони встигали! Фестиваль театрів ляльок фактично розпочався ще ввечері 30 червня складною багатовимірною виставою «Гамлет» В. Шекспіра у перекладі Юрія Андруховича театру «І люди, і ляльки». Її подивитися приїхали театрознавці, які визначатимуть переможців премії НСТД України «ГРА». Нагорода, можливо, попереду, а поки що малесенький зал театру «І люди, і ляльки» переповнений. І так буде на кожній виставі. Музикант Роман Рось, колишній львів’янин, написав: «…Наскільки тонко ляльки додають глибини. Виокремлюють живу людину від персонажа».
На переконання театрознавиці Любові Янас, кожному акторові, який поєднав своє життя з лялькою, треба було подивитися виставу «Казка про лицаря без коня» польського театру з Гданська «Teatr Barnaby» – історію двох самотніх сердець, де актори філігранно працюють з лялькою. А для акторів з Гданська найбільшим потрясінням стала вистава Гродненського обласного театру ляльок «Пікова дама» за сценічною композицією та постановкою Олега Жюгжди, яку режисер створив у 2010 році та вважає однією з найважливіших вистав у своєму житті. Пушкін та Чайковський тут стають героями вистави, і між ними відбувається своєрідна творча дуель. Про те, як дуже тонко і точно Жюгжда перевів дію у ігровий спосіб існування, захоплено розповідає й організатор фесту Олексій Кравчук. Вже домовлено, що на наступний фестиваль театр привезе «Макбета», у цій виставі Олег Жюгжда сам виконує головну роль.
Цьогорічний фестиваль зробив акцент на режисерських особистостях. Це, наприклад, Ігор Казаков: режисер з Могильова, яскравий і неординарний, який належить до молодої генерації білоруських режисерів. В Білорусі Казакова вважають провокатором і представником радикального театру. Білоруська критика пише, що його вистави «як кидок душі в небо». На фестиваль режисер привіз саме таку виставу – за твором Володимира Короткевича «Синя-синя». Далекий 1880 рік, двоє в пустелі Сахара: маленька дівчинка Джаміля і колишній повстанець Пятрок Ясюкевіч. Щоб відволікти увагу від немилосердної спраги він розповідає історію про свою Батьківщину-рай. Військові ящики, які тривожно нагадують сьогодення, тривалу війну, перетворюються на блакитну країну мрій. Робота Ігоря Казакова «Синя-синя» – дуже мудра та філософська річ, дуже сучасна. Ляльковику Миколі Стешиці режисер довіряє як справжньому драматичному актору, бо саме він стає головною дієвою особою цієї вистави-монологу, який «як спалах вогню запалює серце і обпікає душу», констатує білоруська критика. Олексій Кравчук настільки захоплений режисерським баченням Ігоря Казакова, що мріє запросити його поставити щось в театрі «І люди, і ляльки».
«Бекет блюз» за Семюелем Бекетом, Пеневежський театр ляльок на колесах
Серед світлих вистав фестивалю – «Притулок пам’яті» сімейного театру Олександра та Лариси Бицко. Вистава напрочуд проста і ясна, хоч грають в ній непрофесійні актори. Вона розповідає про вимираючі білоруські села і присвячена останньому жителю села Стойли, народному майстрові Миколі Тарасюку. Серед театрів, про які варто говорити, вважає Олексій Кравчук, також Пеневежський театр ляльок на колесах, який привіз «Бекет блюз» за Семюелем Бекетом – виставу про безнадію самотньої людини, яка живе передчуттям смерті… Вишукана трагічна лялька і акторські акцентовані руки, як справжнє продовження ляльки, її провідник на складному життєвому шляху – так вирішує бекетівські роздуми режисер Іван Чабанов. Глядач прочитував цю виставу на свій лад, за блюзом вбачав проникливу історію, яка торкається всіх, бо кожен може щось знайти зі своєї дороги падінь.
Олексій Кравчук з Іваном Уривським
Засновник Пеневежського театру Антанас Маркукіс, який запросив до себе на роботу українських акторів і вони тепер вивчають литовську мову, на фестивалі захоплено сприйняв роботу молодого українського режисера Івана Уривського і вже запропонував йому постановку у Литві. Іван Уривський, один із найцікавіший молодих українських режисерів, привіз на фестиваль виставу «Олеся. Містифікація», поставлену в Одеському обласному театрі ляльок. Це вже друге звернення режисера до твору Олександра Купріна «Олеся». Спочатку була постановка у Київському театрі «Золоті ворота» і ось – новий оригінальний погляд. Уривський захоплений текстом автора, він його провокує на пошук різних сценічний вирішень. Якщо після першої постановки в Уривського залишалося дуже багато запитань, то народження ляльки Олесі дало відповідь на багато з них. Історія набула нових вимірів. Центр вистави змінився, головною дійовою особою став Іван Тимофійович. З цього ракурсу видається, що Купрін писав чоловічу історію. Вистава неймовірно мистецька, з приголомшливою музикою і цікавою хореографією. Історія трагічної любові, Режисер-«шаман» розводить історію трагічної любові персонажів у різні світи, хтось у шаленому захопленні від такого повороту, хтось категорично заперечує. Олексій Кравчук вважає, що молодого режисера треба обов’язково підтримати, бо вірить, що Іван Уривський, який приймає театр візуально і емоційно, творить майбутнє українського театрального мистецтва. Якщо все складеться добре, то, можливо, Уривський приїде на постановку у Львівський театр імені Леся Курбаса. Залишилося тільки виграти грант на постановку, то тримайте кулачки, якщо вас цікавить такий мистецький тандем.
Вистава «Весілля», Центр «Слово і голос»
Вперше у Львові просто неба свою майстерність демонстрував один із найкращих українських «маріонетників» Сергій Соловйов (Житомирський театр-студія ляльок-маріонеток «Комплімент») з вуличними шоу –виставами «Пухнасте шоу» та «Кумедне ретро». Це – унікальний митець, якого обов’язково треба побачити. Йому хотілося подарувати найрозкішнішого… коня. Так, коня, бо саме іграшковий кінь, створений митцем Володимиром Гуцулом, який живе під Одесою, став символом-подарунком фестивалю. І кожен театр-учасник отримав коника в дарунок, а розмальовували їх львівські митці.
Світлини Анастасії Канарської, з приватного архіву Олексія Кравчука, з офіційної facebook-сторінки Львівського театру естрадних мініатюр «І люди, і ляльки»