(Причинок до исторії розвою руско-україньскої музики.)

Шановним читателям знакомі певно бодай з вигляду випуски видавництва "Бібліотеки музикальної", впадаючі від разу в очи ориґінальностію окладинки, украшеної синьо-червоним орнаментом народних мережок. Се видавництво має вже за собою певну минувшість, интересну не лиш для историка розвою руско-україньскої музики, але також характеристичну ознаку, яко причинок до исторії нашого народного відродженя.

Перед нами книга протоколів засїдань видавничого комітету згаданої "Бібліотеки музикальної", а на самім чолї єї знаходимо ляконічну нотатку: "Заснований в мартї 1882 р. хор учеників V. і VI. (від вересня т. р. VI. і VII.) кляси академічної ґімназії у Львові, вибрав на своїй пробі д. 12. л. вересня 1885 р. заряд хору, в склад котрого війшло 4 товаришів. В тім комітетї небавом повстала і осуществилась гадка дешевого видавництва музикаліїв. В склад комітету запрошено єще двох товаришів, а першій фонд на біжучі потреби повстав з добровільних складок членів того-ж комітету."

Студентскі хори по наших ґімназіях, з більшою фреквенцією учеників рускої народности, відіграли вже давнїйше важну ролю в розвитку нашої музики вокальної. Тим більшу прислугу в тім взглядї мусїла зробити руска [академічна] ґімназія, де молодїж в тім часї, до котрого відносить ся наша розвідка, як і до нинїшнього дня, не вдоволила ся офіціяльними годинами співу, що єго і дотепер учить трудолюбивий на поли музики проф. Вахнянин. Тогдї запанувало стремленє до певного индівідуалізму, обявляюче ся тим, що кожда кляса з осібна старала ся удержати свій власний хор. Деколи сполучали ся дві або більше кляс за-для скріпленя сил, як ось маємо доказ в висше наведеній записцї. В свобідні днї від науки сходили ся співаки на вправи, що відбували ся під проводом одного з товаришів, а павзи поміж годинами предметовими в шкільні днї були найпригіднїйшою порою для продукцій музичних. Бувало так, що деколи і професор призадумає ся на коридорі кілька хвиль, доки не доведуть піснї до кінця, хоч вже давненько минув час 10 мінут... Ой піснї, що ви не витворюєте!...

Та не о те йде. Фонд, на якій здобули ся тогдїшні панове видавцї, виносив, після записок в книгах касових, 5 зр. 52 кр.! Ну! з такою готівкою чейже нїхто не буде братись за яке-небудь видавництво. Так ми думаєм. Та не так думали основателї "Бібліотеки музикальної". Дня 10 жовтня 1885 р. відбуло ся перше засїданє комітету видавничого, на котрім рішено видати на першій огонь найновійшій твір члена того-ж комітету Ост. Нижанківского до слів Федьковича, популярну тепер пісню: "Гуляли". Видавцї охрестили при тій нагодї нову публикацію "Бібліотекою Музикальною", обговорили докладно форму, вигляд і технічне виконанє свого виданя, назначивши і цїну першого випуска; — словом приготовили все, чого було на разї потреба. Сам композитор, яко добрий рисовник, підняв ся виготовити композицію свою хемічним тушом до літоґрафічної відбитки. Те дїяло ся в першій половинї місяця, а вже з кінцем того самого місяця передавано собі з рук до рук мережками украшений сшиток, першій здобуток праці тих молодих "Sonzogn-ів *), працї тим цїннїйшої, що фонди, якими видавцї розпоряджали, ледво вистали в половинї на виконанє окладинки.

Щоб як найскорше роздобути грошей на покритє першого і на виданє дальших випусків, рішили видавцї не давати своєї "Бібліотеки" в коміс книгарням, бо се була би за довга процедура, а просто вислати по кільканацять примірників до провінціональних ґімназій, на руки знакомих товаришів, з припорученєм як найскорше розпродати. Самі-ж видавцї кольпортували у Львові.

Тимчасом приготовлено і віддано до репродукції другій випуск "Бібліотеки музикальної".

Не минув другій місяць, цїлий наклад першого випуска вичерпаний а вже передавано собі другій сшиток, тепер загально знану композицію Н. Вахнянина: "Наша жизнь". Тим самим способом появила ся в короткім часї Лисенкова "Молитва".

Годї вгадати, чи гадка популярного видавництва творів музичних повстала в так щасливу хвилю, чи справдї в нашій суспільности відчувала ся потреба такого видавництва? Може тут принадне имя молодого композитора з одного, а порука имени двох других композиторів з другого боку, вплинули так чародїйно на наших земляків, — досить, що перші три випуски "Бібліотеки музикальної" формально розхоплено.

І власне тим поставлено на ноги цїле видавництво. Видавцї, маючи поруку доброго поводженя могли порішити, щоб кождого місяця виходив новий випуск. Надто товариство "Просвіта" поспішило видавцям з матеріяльною помочею в сумі 20 зр.

На зазив видавцїв поприсилали виднїйші композитори наші, в першій лінії Лисенко, манускрипти своїх композицій, пригідних для "Бібліотеки музикальної" так, що вже було в чім і вибір зробити. Впровадивши видавництво раз на властиву дорогу, могли вже видавцї свобіднїйше і не так горячково вести розпочате дїло, як то з самого початку мусїли робити. Тепер подали они оголошенє передплати в часописях, увійшли в умови з книгарнями, управильнили технічну сторону репродукції літоґрафічної і впровадили инші улїпшеня. Та, з-разу немов би публікація на прихапци, замінила ся тепер в поважне видавництво, маюче своїх сталих передплатників і купцїв. З кінцем року стояло 10 випусків "Бібліотеки музикальної" незбитим доказом працї, постоянности і енерґії того кружка молодих труженників на поли нашої музики.

Але з другого боку се було лише нагородою за совістність, з якою видавцї пиклували ся своїм новотвором. Уcї, хоть би найдрібнїйші справи видавництва були пpедметом основної діскусії всїх членів-видaвцїв на сходинах, що відбували ся звичайно раз у тиждень, а кождий крок мусїла попередити формальна постанова тих-же видaвцїв. Сходини відбували ся у тов. Ив. Бачиньского [теперішного сотрудника при церкві св. Георгія у Львові], що мешкав в гр.-кат. дух. семинарії; там находив ся також і мaґaзин "Бібліотеки музикальної".

З часом виробив ся певний рід реґуляміну. Вибрано провідника нарад і репрезентанта видавництва а уряд той припав тов. К. Студиньскому. Адміністративну часть видавництва вів тов. И. Партицкій. До него належали всї кореспонденції, переведенє вcїx ухвал, експедиція і инше. Тов. Ост. Нижанковскій був душею видавництва що-до вибору і напряму артистичного, а крім того писав власноручно всї випуски "Бібліотеки" до літоґрафії. Пізнїйше призначено ще пoмічника для адміністрації і бібліотекаря для перехованя збірки манускриптів і инших музикалїв, що вже з кінцем першого року дійшли до 152 числа.

*) Sonzogno = имя славного тепер накладця италійских опер в Медіолянї.

(Дальше буде).

[Дѣло, 08.07.1893]

(Дальше)

При такім взірцевім веденю всїх справ не диво, що молоде те видавництво, розпочате несповна 6-ма зр., числило вже в протягу першого року до 400 зр. обороту касового.

Заохотою для видaвцїв були завсїгди слова признаня наших знатних музиків: проф. Вахнянина та М. Лисенка. Від сего послїднього, далекого тїлом та найблизшого до видaвцїв душею, приходили частенько листи, цїнні за-для поглядів україньского кобзаря на галицку літературу музичну. Тих листів зібрало ся богато, та на жаль, не можемо ними покористуватись, бо мабуть всї они находять ся тепер в приватних руках. То певне, що гадки піднесені в них мали великій вплив на напрям дїяльности наших видавцїв. М. Лисенко помітив бистроумно, що література наша музична надто слїпо держить ся узорів нїмeцкиx або і ческих, за-для чого не маючи питомого грунту, остане завсїгди для нас чужою, а натомість вказав як на "невичерпану криницю цїлющої води", нашу пісню народну, котрою наш нарід визначує ся з цїлої Славянщини, а котра у нас за-мало звістна і за-мало шанована.

Вже перед тим звернули були видавцї свою увагу на народні піснї. Знаємо о дуже красній збірцї народних пісень Ост. Нижанковского і других членів видавництва. В саму пору прийшли поміти україньского композитора. В кружку видавництва розпочалась горяча робота критична. Хоч як великі заслуги для нашої музики положили М. Вербицкій та Лавровскій, все-ж не дасть ся заперечити, що образувались они на нїмeцкиx взорах і в кількох тілько творах підчинили ся силї народної піснї і здужали освободитись від доктрини; а улягали они по більшій части нїмецкому сентіменталізмови. А молодші наші композитори, чи-ж не любують ся радше в комбінаціях акордових і наслїдуванях нїмецкого або италійского шабльону, замість глядати в народній пісни "цїлющої води"? А вже-ж одна пісня: "Не ходи Грицю" або "Ой, не світи місяченку" має більшу стійність артистичну чим десять "Многолїтствій", хоч-би то були навіть amabile чи cantabile, на 8 а нехай і на безлїч голосів написані. Наш нарід стремить до самостійности національної. Тим самим обовязком єго в незалежнім культурнім розвитку своїх духових і моральних даровань, своєї сили творчої, покористувавши ся впрочім здобутками других народів, дати доказ жизненности тих прикмет, а що більше, докинути цеголку і до будови загально людскої цивілізації.

Чи-ж пісня, що від віків зжила ся з нашим народом у всїх єго радощах і смутках, що дає єму розраду в тяжких злиднях і загріває до дальшої невтомимої працї в хвилях розпуки, пісня, що своєю глибоко відчутою гадкою приковує увагу чужинця і зєднує єму подив, отже чи пісня та не єсть справдешним скарбом нашим, котрим ми можемо повеличати ся перед цїлим світом? А ми самі в несвідомости своїй — поклоняєм ся здобуткам чужої працї на поли музики а приймаючи переспіви чужих творів за продукти власної сили творчої, готуємо собі моральну погибель. Запозичувати ся у других народів, оставати вічно в довгах, маючи свої питомі скарби, не було-б се доказом крайної индолєнції?

Так міркували видавцї, а перед ними відкривало ся далеке поле дїяльности, спровадити рідну музику з мaнівцїв на властивий національний грунт, бо лиш тогдї она в силї вірно послужити святій народній справі. Не стямили ся наші панове "комітетові", як з звичайних видaвцїв перемінили ся в культурних робітників-реформаторів. Тепер уже не виставало само видавництво творів музичних. Треба було цїлий загал втягнути до спільної практичної акції. В тій цїли подали видавцї иніціятиву до загального записуваня народних пісень, оголосивши в часописях в тім напрямі відозву до poдимцїв. В той спосіб зібраний матеріял мав бути оброблений нашими композиторами, і мав вийти осібний том, яко доказ високої вартости нашого народного скарбу. Щоб зєднати собі як найширшій загал, видавцї щедро обдаровували своїми видавництвами композиторів, письменників, редакції часописей і товариства, а вже просто накидували их новозавязуваним хорам студентским, міщаньским і селяньским, так, що з кінцем року дійшло число дарових примірників до 264. Самі-ж видавцї не мали права користати з дарових примірників. З консеквенції треба було самим видавцям стати приміром для других, тому они сами мусїли створити добре вправний хор. І справдї, прибрано більше число членів, справлено книжочки [кантички], в котрі кождий співак вписував собі переспівані твори. Незабаром, під проводом Ост. Нижанковского, стояв добре вишколений хор, і міг після потреби брати активну участь в концертах або при других нагодах, маніфестуючись оборонцею идеї поставленої і голошеної видавництвом.

Оттодї-то зродила ся гадка перемінити прогульки уряджувані в часї вакацій по різних місцевостях нашого краю на т. зв. "артистичні прогульки". Але йдїм дальше. Після протоколу відбуло ся дня 25 грудня 1886 р. головне річне засїданє видавничого комітету при участи ширшого кружка товаришів і запрошених гостей. В справозданю своїм сказав, після записок протоколу адміністратор видавництва ось так: "Яко цїль поставили ми собі: посредством можливо найдешевших видань розповсюднювати національну нашу музику, значить, на місце чужих або перестарілих, у нас уживаних творів, — поставити свою питому руско-україньску музику! Далеко, вельми далеко єще до сповненя сеї великої задачі, то-ж і годї нам обмежитись на першім десятку, хоч нинї вже ми в силї потїшитись бодай незначними успіхами в кружку щирих пРиятелїв, що в грудь вливають нaдїю на будучність..." А кінчило ся те справозданє словами: "З довірія, яке собі здобуло видавництво до сеї пори, можна-б вносити, що будучій рік подасть користні условія до єго розвою... Ми яко видавцї не шукаємо користи в видавництві; для добра єго жертвуємо по змозї всї свої сили. При загальній участи всеї дорогої семьї в нашім дїлї, одиноке у нас видавництво зможе принести користь для святої народної справи...".

Так скінчив ся першій а, сміємо сказати, найсвітлїйшій рік видавництва "Бібліотеки музикальної".

З ясно поставленою проґрамою, з добрим фінансовим станом і щирим запалом приступили видaвцї до дальшої роботи, та небавом переконали ся, що мета, яку поставили, в силї затруднити цїлу суспільність на десятки лїт. Ще перед кінцем першого року повстала була гадка перенести видавництво до закладу літоґрафічного Редера в Липску, і починено вже перші кроки до того, однак значні трудности спинили той замір, і се було першою неудачею. За нею пійшли і другі.

Найбільше дїяльні члени видавництва за-для переходу до VIII кляси мусїли більше часу посвятити наукам. Мабуть з тої причини виетупив з видавництва тов. Й. Партицкій, що оказав ся був незрівнаним в адміністрованю видавництва. — Наближали ся испити матуральні — а та обставана мусїла здержати роботу, якої вимагало видавництво. Появив ся ще XI випуск "Бібліотеки музикальної", а в слїд за тим дальша дїяльність видaвництв обмежила ся на розсилцї давнїйших видань, посередниченю з иншими видавництвами, особливо-ж на удержуваню комісу кіївских, Лисенкових видань.

(Дальше буде).

[Дѣло, 10.07.1893]

(Конець.)

По матурі товариші-видавцї розійшли ся по всїм світї; здавалось, що вже нїхто не в силї покликати до житя недавно ще так рухливого видавництва, а навіть видавцї заздалегідь вже розпорядили були майном "Бібліотеки", готові на всяку евентуальність. "Ой нависли чорні хмари", скажемо словами народної піснї та небавом прояснило ся небо.

Кількох члeнів-ocнoвaтeлїв "Бібліотеки музикальної" опинилось на одній лавцї студіїв університетских, именно видїлу теольоґічного. Найприроднїйшою річею було, що они, за дозволом ректорату греко-к. дух. семинарії, відновили в мурах того заведеня давне видавництво, до котрого тілько милих споминів, а ще більше надїй привязували, доповнивши число видaвцїв новими товаришами.

Дїяло ся те в місяцю жовтни 1888 р. і закипіла з-першу горяча робота в кружку нових видавцїв, що яко питомцї дух. семинарії, користуючи ся свободою університетскою і маючи більше вільного часу, могли вести свою роботу успішнїйше, нїж яко студенти ґімназіяльні, тим більше, що давали всяку поруку доброго веденя справ видавництва і зєднали собі першим виступом загальну симпатію і довіріє земляків. За чотири роки истнованя "Бібліотеки музикальної", дізнавали видавцї всїляких змін, однак ненарушена остала лише идея, що зродила ся була ще в першім роцї истнованя видавництва. Окрім тов. Ост. Нижанковского, що завсїгди лишив ся вірним "Бібліотецї", жертвували видавництву свої услуги товариші: Е. Купчиньскій, В. Садовскій, — а в послїдних роках також і тов. Дмитрів.

За той час, з більшими або меншими відступами часу, вийшло 6 нових випусків "Бібліотеки музикальної", именно до XVII випуска включно. Крім того видано ще кілька дaвнїйшиx творів, другим накладом. Помежи щасливими хвилями видавництва лучали ся і менше щасливі. Мабуть не було уже того горячого запалу, котрий в першім роцї видавництва доказав річей майже неимовірних. Дарма, що видавцям присвічував все добрий примір члeнів-ocнoвaтeлїв, дарма, що покликуючись на ясно поставлені тенденції тих послїдних, докладали всяких старань, щоб гідно відповісти принятому на себе заданю. Недостача докладного веденя евіденції видавництва, книг касових і експедицій, а з другого боку, конечної при таких предприємствах контролї, нївечили найлїпші заміри видавцїв.

В одній критичній хвили на засїданю річнім в падолистї 1890 р., улетїли з уст справоздавця-контрольора такі слова, повні гіркого цинізму: "Приймивши на себе трудний обовязок а се: справдженє рахунків нашого видавництва, я прийшов вкінци по кількадневній, безнастанній роботї до того сумного заключеня, що справа нашого видавництва має ся так, як справа "славного заведенія"! Адміністрація нашого видавництва, єсли яка була, то лиш, назвати-б, святочна, без жадного порядку і перегляду. А хто не провадить рахунків цїлий рік, той не в силї подати правдивого образу стану фінансового, хоч би він був навіть ґеній адміністраційний!..."

Коли-ж розвій видавництва "Бібліотеки музикальної" в цїлій основі взявши, не зовсїм відпoвiв тенденціям єго основателїв, коли навіть не осуществило ся намірене виданє народних пісень, то все-ж, хоч би сам матеріял поданий в випусках "Бібліотеки" стілько цїнний, що не може не звернути на себе пильної уваги музичного критика.

Коли схочемо кинути оком на цїлу серію творів, поданих у "Бібліотецї музикальній" [I—XVII. в.] зі становища идеї поставленої видавцями, то побачимо, що далеко не всї они відповідають тому вимаганю. Особливого рода різнородність панує між ними під тим взглядом. Коли одні композиції як пpимipoм: М. Вербицкого: "Не чужого ми бажаєм", — I. Воробкевича: "У Петрівку" і "Як би знала" і инші, цїлковито навіть не нагадують народної нашої пісни, то другі, приміром Н. Вахнянина: "Помарнїла наша доля", піснї Е. Купчиньского і твори Ост. Нижанківского, силкують ся зближитись до мотиву характеру народного. Лише дуже небогато творів виданих "Бібліотекою музичною" можна-б причислити до питомої, як єї називали основателї видавництва, національної музики, а знов не всї они в рівній мірі відповідають вимогам штуки, бо приміром сам заголовок "Quodlibet" вказує, що не можна в нїм глядїти єдности естетичної хоч би як композитор старав ся єї удержати. На те храмають всї Пупурі, Вязанки і т. и. Вічно красною остане за те козацка пісня П. Нїщиньского: "Закувала та сива зозуля".

Ся різнородність в виборі творів, впрочім легка до поясненя, була може навіть конечною. Та-ж межи самими видавцями доперва з часом скристалізувала ся засада, котру пізнїйше оголосили своїм прапором хоч і в самім видавництві були з-першу противні думки. А що-ж були-б сказали наші "космополіти" музичні, коли-б не побачили були бодай одного числа поміж випусками "Бібліотеки музикальної" в родї volapuk-y? А интерес самих видавцїв вимагав зєднувати під своїм прапором як найбільше людей. Коли ж они мусїли не одну перешкоду усувати, неодну знов зручно обходити, коли видавнпцтво само про себе в лїтах 1887—1892 не розвинуло такої дїяльности, якої мож було ожидати зараз по перших кроках єго заснованя, — то идея, раз ясно поставлена иншим способом мостила собі дорогу до сердець наших земляків.

Як раз за той час розросли ся вакаційні прогульки, знані під именем "артистичних дванацяток" і "шіснацяток". Они вяжуть ся так тїсно з дїяльностію "Бібліотеки музикальної", що мусимо их разом уважати за одну цїлість, тим більше, що тут входять в рахубу имена, звістного нам Ост. Нижанковского і другого товариша єго I. Партицкого.

Полишаємо собі до пригіднїйшої хвилї основнїйше обговорити сей вдячний предмет, однак тут мусимо зазначити, що абстрагуючи від певного матеріяльного доходу, принесеного на фонд будови руско-народного театру у Львові, сума концертів уряджених по вcїx закутках краю, безлїч творів музичних більше або менче артистично запродукованих перед тисячами зібраних людей і чинна аґітація при всїляких нагодах, — були одиноким средством до зєднаня загалу для идеї несеної аранжерами прогульок. Можуть собі песимісти наші осуджувати те бурлацке житє до схочу, можуть пописувати ся сатирики наші віршами, в родї парафрази піснї: "Гуляли", де каже ся: "Ви спивайте, а ми більше — платити не будем", — ми певні, що они перші пійдуть і перші заплатять, коли тільки сподїють ся почути щось доброго. Дїяльність тая принесе небавом сподївані овочі.

Широкі круги нашої суспільности звернули свою увагу на високу задачу тої молодїжи і пізнали, як велике значінє культурне привязане до музики, ба в самім Львові далась почути конечна потреба завязаня співацкого товариства.

Не скажемо, щоб "Бібліотека музикальна" дала почин до завязаня "Львівского Бояна", але сміло назвати єї можемо послїдною передтечею єго. Бо коли давнїйші змаганя львівских Русинів, завязати товариство співацке, на жаль, не увінчувались добрими результатами, то "Львівскій Боян" зараз в перших двох роках свого истнованя став справдї поважним товариством, длятого що був уже приготовлений грунт для него; а поміж найдїяльнїйішими членами "Львівского Бояна" зараз в початку єго истнованя бачимо і колишних членів нашого видавництва.

Послїдні властителї "Бібліотеки музикальної" нарадили ся ще раз в справі свого видавництва і порішили на засїданю дня 1. падолиста 1892 р. відступити цїле майно "Бібліотеки музикальної" на власність "Львівского Бояна'' з тим малим жаданєм, щоб видавало "Бібліотеку" дальше, задержавши внїшну форму і число порядкове, також і єї назву.

В кілька день знаходив ся маґазин і цїлий инвентар "Бібліотеки музикальної" в руках видїлу "Львівского Бояна". Комісія артистична з рамени того-ж видїлу приступила зараз до роботи і призначила до виданя твори відзначені конкурсовими преміями з 1892 р. Надто загальні збори того-ж товариства поручили, щоб кождого місяця виходив оден випуск "Бібліотеки".

Так поважне товариство, яким безперечно єсть в теперішну пору "Львівскій Боян", дає повну поруку доброго веденя повіреного єму дїла, в користь "святої справи"...

Як зачуваємо, виготовлено уже "артистично" виконану вінєту для "Бібліотеки музикальної'', уже і вислано єї мабуть до літоґрафічного закладу Aнґepepa, і вже мав вернути цїлий наклад, готовий до продажи.

Можемо лише бажати "Львівскому Боянови" як найлїпшого поводженя в тій справі.

У Львові дня 1. липня 1893.

[Дѣло, 12.07.1893]