* * *
відлуння
твого імені
я вчув
між високими берегами
юності
і своїм христовим віком
хто ж ти насправді
любов
поезія
омана
* * *
аж тепер маю право
на тебе
пречисту
на твоє
незганьблене тіло
на твої
ще не обмацані
слова
бо все інше
я залишив
далеко
та все-таки
не далі
ніж на віддалі
світлових літ
отієї
червоної зорі
серця
* * *
тільки з нашим відходом
минуле заберемо
безповоротно
тепер втішаймося
що не все ще
обірвалося
як промінь
воно продовжується
як знеможений
поцілунок
* * *
він не завмер
на вустах
він тільки
притих
втомлений
як істота
він також обдарований
серцем
яке не витримує
такого безконечного
болю
* * *
хто ти
без’язика
котра живеш
у царстві
великої мовчанки
чому так треба
берегтися
твого голосу
чи ти щось маєш
від сумління
* * *
підстереже нас
визволення мови
від несподіванки
онімієм
задля цієї краплі води
задля цієї краплі вина
задля цієї краплі крові
ми так довго мовчали
задля цієї
невимовної мови
* * *
одного разу
я забув
якесь одно слово
потім я забув
речення
в якому було
те слово
потім я забув
оповідання
в якому було
те речення
потім я забув
мову
в якій було
те слово
бо зрештою
навіщо та мова
без того
єдиного в світі
слова
* * *
ти ніби зневірений
художнику
у сенсі існування
занадто серйозно
граєшся
у призабуті забави
це не легкокриле
вітрильце паперу
на довгій нитці
а сам зміст буття
віддаляється
від рук і очей
це ти сам біжиш
замислено
з кожною постаттю
хлопчика і дівчинки
розуміючи
безглуздя перегонів
заціпивши зуби
поле скрадає
голос обручів
і час
ще не прощайся
кохана
твоє дитинство
світле і тремтяче
стоїть одразу за плечима
як переливні
крильця бабки
руде
столочене місце забав
воно не тільки
терпке минуле
але тимчасово
порожня арена
для нас
гладіаторів
ілюзії
* * *
віддих трьох троянд
вгамований ніччю
старий зазубрений місяцю
не струси сну з них
червона виточена
з чорного дерева
жовта виліплена
з густого воску
а тінь від білої
як від прозорої
ледь блідава
неподільна пані спогаду
хто нам заважає
вмерти
=============
знимка Олександра Ковальчука