Представлення Наталі Яковенко

 

Лекція Свободи, конференц-зал Арена-Львів,

30 червня 2013 року

 

Мені легко представити Наталю Яковенко як друга, з яким я знаюся особисто вже 40 літ. В той час вона була науковим співробітником Центрального державного історичного архіву у Києві і вражала своєю дивною любов'ю до джерел.

Вона була мені побратимом у ранньодисидентській «фронді», і вже тоді ілюструвала для мене кілька важливих правил:

— по-перше, яким багатим і розкішним може бути інтелект, коли він виростає зі свободи;

— по-друге, як небезпечно потрапити під ґільйотину її іронії;

— по-третє, мужнім можна бути не лише тоді, коли вискакуєш із окопу з витягнутою шаблею, а й тоді, коли ці окопи засипаєш.

Ця остання теза вимагає певного розтлумачення. Бо тут ідеться передусім про політичні окопи, в яких Наталі ніколи не буває затишно.

Проте своїх власних шабель Наталі Яковенко оминути не вдалося. Вона, разом з присутнім тут Ярославом Грицаком, належать до грона тих дуже нечисленних українських істориків, яким довелося добряче попрацювати, щоб осучаснити методологію української історичної науки і тим самим врятувати її честь.

Готуючи це слово, я зазирнув у незмінну Вікіпедію (не знаю, як людство жило колись без неї). Бо ж, представляючи Наталю Яковенко, треба згадати, що вона доктор історичних наук, має звання професора. Це провідний науковець НАН України, професор Києво-Могилянської академії, донедавна — завідувач кафедри історії НаУКМА.

Разом з тим, Вікіпедія у випадку Наталі Яковенко дивовижно безпомічна. Бо простий перелік опублікованих праць, хоч і говорить багато — зверніть увагу лише на книги:

«Вступ до історії»,

«Паралельний світ»,

«Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст.»,

«Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна»,

«Дзеркала ідентичності», —

все ж цей перелік мало дає для зрозуміння головного: Наталя Яковенко — виразний гуру в сучасній українській історичній науці.

Її обожнюють студенти, люблять колеґи, побоюються опоненти.

Її думка стає point of reference для багатьох дослідників в Україні та за кордоном.

Її рефлексії над українською історією несуть особистісну печать її таланту і вочевидь виростають зі свободи творчості.

Ось чому трибуна цьогорічної Лекції Свободи по праву належить їй.

 

(Знимка Максима Баландюха)

31.05.2013