Темпи очищення суддівської влади в Україні прикро вражають. Згідно з підрахунками Громадської ради доброчесності, під час кваліфікаційного оцінювання суддів аж 96,5% носіїв мантії (серед 735 атестованих) успішно пройшли крізь горнило перевірок. Лише 26 суддів були потрактовані Вищою кваліфікаційною комісією суддів як недоброчесні.
Інтерв'ю з членом Громадської ради доброчесності, експертом Центру політико-правових реформ Романом Куйбідою.
Влітку ВККС знову активізувалася в проведенні співбесід зі суддями у рамках кваліфікаційного оцінювання. Робота горить: як повідомила координатор Громадської ради доброчесності Галина Чижик, ВККС щодоби інтерв’ює 40-60 суддів. Завдання комісії – проатестувати приблизно 5 тисяч носіїв мантії загалом. Якщо зважити на темп конвеєра, то якість такого оцінювання є вкрай низькою.
У березні Громадська рада доброчесності – консультативна інституція при ВККС, котра покликана контролювати відбір суддів – пішла на демарш проти комісії й залишила процес кваліфікаційного оцінювання. Протест зумовлений тим, що ВККС перетворила процедуру на проставляння галочок і демонстративно почала ігнорувати висновки ГРД щодо конкретних суддів.
Чи існує шанс врятувати суддівську реформу? На кого сьогодні працюють «унезалежнені» судді – на Президента чи на власну поруку? Чому владі вигідно обирати не найкращих, не найгірших – а «сірих»? Про це в інтерв’ю Z розповідає член Громадської ради доброчесності Роман Куйбіда. Починаємо з іще «гарячого» питання – про Антикорупційний суд.
«ЛОЯЛЬНІСТЬ ДЛЯ СУДДІВ – НЕПРИПУСТИМА»
– Зважаючи на те, що закон про утворення Вищого антикорупційного суду вже набув чинності, чи це означає, пане Романе, що ми вже маємо ВАКС як інституцію?
– Думаю, ми зможемо про це дійсно сказати тоді, коли буде сформовано його склад і він почне діяти. З юридичного погляду, ухвалено всі закони для того, щоб його сформувати.
– Які мають бути найближчі кроки: печатки і приміщення чи люди?
– Печатки, приміщення – цим може заопікуватися технічний працівник, тимчасовий виконувач обов’язків керівника апарату, якого має призначити Державна судова адміністрація. Але це не ключове. Ключове – склад суду.
Згідно з законом, склад суду мають сформувати впродовж року після набуття чинності законом. Тобто граничний термін – червень 2019 року.
Що маєте відбутися? По-перше, треба оголосити конкурс. Це зробить Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС). Друге – міжнародні організації, які на підставі міжнародних договорів надавали Україні допомогу у сфері протидії корупції, мають запропонувати свої кандидатури до Громадської ради міжнародних експертів, яка стежитиме за тим, щоб до складу суду не потрапили недоброчесні судді. По-третє, треба підготувати сам конкурс, зокрема, визначити методологію відбору, розробити тести і практичні завдання. Це трохи займе часу. Після того можна перейти до іспиту та співбесід, а відтак – визначення результатів конкурсу.
– На якій стадії вступає Громадська рада міжнародних експертів? Коли відбуватимуться спільні засідання з ВККС?
– Спільні засідання «міжнародників» і ВККС можна проводити впродовж одного місяця після встановлення результатів іспиту. На розгляд цих засідань виноситимуть обговорення кандидатур, щодо яких хоча б троє членів ради міжнародних експертів висловили свої сумніви (загалом у складі ради буде шестеро членів, – Z).
– І саме таким буде механізм ветування кандидатур.
– Процедура складна під технічним кутом зору. Мені здається, в закон зумисне заклали лише один місяць – щоб дещо знівелювати роль «міжнародників». Уявіть собі: ви іноземець, їдете в Україну, не знаючи мови цієї держави, і вам дають список осіб, які склали іспит, – а це може бути 200, 300 осіб. І вам треба вивчити досьє, прочитати тисячі сторінок, визначити, яка з цих кандидатур гідна, а до кого є претензії.
– Хоча громадянам України теж дозволено бути членами ради.
– Так. Однак вимоги до членів ради дуже високі: вони мусять мати хоча би 5 років досвіду роботи в іншій країні – або представництва в суді обвинувачення, або здійснення правосуддя. Тобто йдеться про іноземного суддю або прокурора. Я не певен, чи в Україні є громадяни, які відповідали би цій вимозі.
– Чи цю місію могла би виконати Громадська рада доброчесності (ГРД)?
– Я думаю, що могла би. І, можливо, виконала б навіть краще. Не відкидаю, що Громадська рада доброчесності або окремі її члени залучатимуться до цієї роботи і намагатимуться інформаційно посприяти іноземцям.
Проблема в тому, що Громадська рада доброчесності для державних органів виявилася інституцією, рішення якої можна ігнорувати. З радою міжнародних експертів буде складніше: якщо ГРД просто надавала висновки, то «міжнародники» ще й голосуватимуть разом із ВККС. І якщо претендент не набере належної кількості голосів (нагадаю, що за його кандидатуру має проголосувати більшість на спільному засіданні ВККС і ГРМЕ, при цьому обов’язково щонайменше троє «міжнародників»), то він вилітає з конкурсу.
Громадська рада доброчесності оголошує про свій демарш
– Як виникла ідея такої формули – використання міжнародних експертів для контролю конкурсу? Це була відповідь на негативний досвід ГРД?
– ГРД, як на мене, належно виконала свою роботу, але більшість її висновків були відкинуті Вищою кваліфкомісією суддів. Участь міжнародників у відборі суддів – швидше результат недовіри до тих процесів, які відбувалися в цьому суддівському органі.
Однак ще 2015 року в громадських середовищах почалася дискутуватися ідея, що нам потрібен окремий суд для розгляду справ щодо високопосадової корупції і злочинів проти людяності, проти воєнних злочинів. Пропонували, щоб до притягнення винних до відповідальності залучати міжнародних суддів. Тоді ця ідея не отримала підтримки влади, але зійшлися на тому, що в законі «Про судоустрій і статус суддів» передбачили створення Антикорупційного суду. Можливо, з боку влади це робили про людське око, щоб показати, як вона хоче боротися з корупцією, але на момент ухвалення закону, в 2016 році, ще не було жодної конкретики.
У 2017 році група народних депутатів зареєструвала законопроект про Антикорупційний суд. Як ви пам’ятаєте, Президент і його політична сила тривалий час заперечували необхідність створення цього суду, висловлюючи тезу, що в нас всі суди мають бути антикорупційними. Згодом народний депутат від БПП зареєстрував законопроект, який передбачав створення окремих антикорупційних палат у звичайних судах. Венеційська комісія розкритикувала той законопроект, закликавши створити Антикорупційний суд як окрему інституцію. І вказала, що в тих умовах, які склалися в Україні, вирішальна роль має належати «міжнародникам».
Влада не хотіла віддавати ці повноваження міжнародним експертам. У законопроекті, внесеному Президентом до парламенту, пропонували поставити «міжнародників» у такі рамки, які не дозволили б їм суттєво впливати на конкурс – подібно до того, як було з Громадською радою доброчесності. Після переговорів з міжнародними структурами вдалося вийти на компромісну формулу, яка дозволить Раді міжнародних експертів відсіювати окремі кандидатури.
Але є проблема в іншому. Найважливіше питання – не те, як відсіяти недоброчесних, а те, як вибрати найкращих. «Міжнародники» фактично не братимуть у цьому участі – вони займатимуться відбором «від зворотного».
Я впевнений, що політичні сили, олігархи, намагаючись конкурувати за вплив на цей суд, просуватимуть кандидатів без шлейфу негативної репутації. Наприклад, юристів, які обслуговували їхній бізнес. Підібрати претензії до таких кандидатів буде важко. І найгірше те, що вони в умовах можливих маніпуляцій з боку ВККС зможуть перемогти у конкурсі, навіть якщо не будуть найкращими.
– На чому базується цей ваш висновок, що краще вибрати найкращого замість того, щоб відсіяти найгіршого? Є якийсь досвід із попередніх конкурсів?
– Мій висновок базується на спостереженнях за конкурсом до Верховного Суду. Думаю, у публічній площині найчастіше лунає претензія, що в складі суду 30% суддів є недоброчесними. Водночас, на моє переконання, проблема в іншому – у маніпулятивному способі відбору. Наприклад, на конкурсі були кандидати, до яких не висловлювали претензій, які показали прекрасні результати під час іспитів, провели дуже милі співбесіди – і зрештою опинилися внизу списку. Водночас кандидати, які склали іспити набагато гірше, та ще мали й негативний висновок від ГРД, – опинилися серед переможців. Це означає, що результати були визначені, принаймні щодо якоїсь кількості кандидатів. Для мене дуже промовистим фактом є те, що керівництво колишніх вищих судів очолило відповідні касаційні суди, створені в рамках Верховного Суду.
– Як ви оцінюєте саму роботу нового Верховного Суду?
– Цей суд працює, безумовно, краще, ніж попередня система, яка передбачала існування Верховного Суду і вищих судів. Там є люди з доброю репутацією, так звані «агенти змін». Це медійні фігури – адвокати, науковці – які ходять на телеефіри і створюють імідж новому Верховному Суду, хоча насправді він не дуже новий. Ці люди перебувають у меншості, їм складно досягати прогресу, хоча в багатьох випадках це дійсно вдається. Я вважаю, що за тих умов, які нам давало законодавство, ми могли досягнути значно кращих результатів.
– Питання про відсіювання гірших замість вибору найкращих є важливим: воно означає, що на важливі посади обирають «сірість». Якщо подивитися на конкурс до Антикорупційної прокуратури, до Антикорупційної агенції, до Державного бюро розслідувань – там перемогла саме «сірість»…
– Щодо Верховного Суду, то там більшість сформували не «сірі конячки», а судді, які демонстрували лояльність. Ми, для прикладу, вивчали проблему з психологічними тестами. Те, що в нас називають тестом на доброчесність, болгари називають «тест за лоялност». Ці тести розроблені для комерційних структур, для того, щоб менеджери могли перевірити лояльність свого майбутнього працівника – як до роботи, так і до менеджменту. Для суддів лояльність до керівництва – це недопустима категорія.
Іспит на конкурсі до Верховного Суду
– Продовжимо тему лояльності і самостійності суддів, але вже на досвіді Конституційного Суду. Як ви поясните те, що КС, який майже рік був без повноцінного голови, зумів вийти із паралічу – характерно! – якраз за короткий час перед тим, як Президент призначив до суду дві свої кандидатури – Сергія Головатого і Василя Лемака?
– Думаю, що ніхто не був задоволений із тієї ситуації, коли ми мали недієздатний Конституційний Суд. Я не можу сказати, чи були якісь домовленості, чи хтось комусь щось обіцяв... Хай там як, а це дало дуже сильний поштовх для того, щоб КС міг почати роботу, навіть при тому, що він працює в тому складі, який був недієздатним. У тому числі зі суддями, які спричинилися до узурпації влади Януковичем, котрих закликав звільнити парламент, щодо котрих є кримінальні провадження.
Позитивно, що КС нарешті почав працювати. Його рішення переважно здобувають підтримку у юридичної спільноти. Я б навіть сказав, що суд почав себе реабілітовувати. Це крок вперед. Це добре.
– Але виглядає так, що судді зумисне організувалися на вибори нового голови, аби не чекати поповнення двома президентськими кандидатурами.
– Не думаю. До речі, щодо тих двох осіб, яких призначив Президент, то в мене нема враження, що вони виконуватимуть волю Президента.
– Головатий?
– Головатий був у різних політичних силах – і в БЮТ, і в Партії регіонів, і у фракції «Нашої України». Але він завжди був послідовний у відстоюванні цінностей Ради Європи і в будь-якій ролі, при будь-якій політичній силі він виконував одну і ту саму роботу – просування тих правових цінностей, європейських цінностей. Він не виглядає на того, хто буде прислужувати комусь.
– Коли Громадська рада доброчесності востаннє збиралася на повноцінне засідання? В якому режимі зараз працює ГРД?
– Ми зараз перебуваємо у медіації з Вищою кваліфікаційною комісією суддів.
Всі судді мають пройти через оцінювання. Сьогоднішній режим роботи, який обрала ВККС, не дозволяє зробити їй цю роботу добре, та ще й за відсутності чітких критеріїв [для оцінки] поведінки суддів, яка є несумісною з цим статусом. Натомість у ГРД ці критерії, вони оприлюднені.
– І, власне, ви не погодилися з режимом оцінювання і пішли на демарш проти ВККС.
– Раніше ВККС форсувала перебіг оцінювання. Зараз видно, що вони оцінюють уже меншу кількість суддів. Як працювали ми? Усвідомлюючи, що в режимі засідань не вдасться виконувати цей великий обсяг роботи під час оцінювання всіх суддів, ми перейшли на електронний режим підготовки документів і голосування. В нас усе відбувалося переважно без очних засідань. На зборах ми вирішували лише принципові речі, організаційні, формулювали індикатори для оцінки. Натомість нові правила ВККС і та швидкість, яку вони запропонували, просто вибили нас із процесу.
– Одна з новацій у тому регламенті ВККС – те, що всі члени мали підписуватися під рішеннями ГРД, тобто ви втратили можливість ухвалювати свої рішення заочно.
– Так, це фактично унеможливило нашу роботу. Деякі члени Громадської ради мешкають за Києвом. Вони можуть проголосувати, але відвідати засідання і підписатися під рішенням – для них проблемно. В нас і раніше, під час конкурсу до Верховного Суду, всі документи підписував координатор. А тут раптом ВККС вирішила, що треба підписів… Акти Кабінету Міністрів підписує не весь склад уряду, а прем’єр-міністр. Закони підписують не депутати, а голова Верховної Ради.
Основне: в них навіть не було аргументів обґрунтувати, чому це потрібно. Координатор не використовував свого підпису без нашого рішення. Він підписував тільки ті документи, які ми проголосували.
Я вважаю, що нам вдалося добре організуватися і налагодити нормальну роботу. Ми прийшли на засідання ВККС у перший день кваліфікаційного оцінювання і побачили, що всі наші висновки з надуманих підстав відкладають вбік, бо вони «не такі», бо «виправіть недоліки». Ми з цим не погодилися. Ми розуміли, що їх відкидають у кошик просто із формальних підстав.
Власне, вихід із процесу – це спосіб вплинути на те, щоб робота повернулася в нормальне русло, щоб ми не знівелювали ідеї оцінювання, бо це шанс оновити систему! Ми мусимо його обов’язково використати настільки сильно, наскільки це лиш можливо. Те, що ми ввійшли у процес медіації з ВККС, є добрим знаком. Консультації тривають уже десь два місяці. Є певний прогрес, і я сподіваюся, що все-таки буде якесь спільне остаточне рішення і ми будемо далі працювати.
– Які основні умови ГРД, які дозволили б повернутися до кваліфоцінювання?
– Перше – чітко визначені критерії оцінювання. ВККС виражає свою оцінку в балах, і ані ми, ані суддя не знає, за що саме його переатестували або не переатестували: не набрав балів – до побачення, без пояснень. Було таке, що Громадська рада доброчесності подавала висновки з однакових підстав – ВККС один ігнорує, а інший бере до уваги. Це означає, що використовувався вибірковий і маніпулятивний підхід.
Друга умова – прозорість оцінювання. Члени ВККС мають оприлюднювати свої бали, щоб люди бачили, як і хто оцінює суддів. Суддівські досьє, письмові роботи суддів під час оцінювання мають бути відкритими і оприлюднюватися.
І третє – ГРД вимагає скасування змін до регламенту, які не дають нормально працювати і створюють умови для збереження на посадах «суддів Майдану».
– Тобто кваліфікаційне оцінювання відбувається і зараз?
– Так, але без участі ГРД. Яка все одно затверджує висновки і оприлюднює в себе на сайті.
– Може, одіозним суддям вдалося пройти переатестацію, поки вас нема, і це змусило вас пошкодувати про свій крок?
– Вдалося. Ми не пошкодували, бо переконані: навіть якщо би ми залишалися в процесі, то цих суддів все одно би протягнули. Мені здається, що дуже часто рішення ГРД використовували для того, щоб відсіяти тих, кого хочуть відсіяти, і проігнорувати в тих випадках, коли людину важливо залишити на посаді.
– В останній рік цієї каденції Петра Порошенка ми отримаємо не тільки Антикорупційний суд, а й станемо свідками змін у Вищій раді правосуддя, котра наразі функціонує у периметрі перехідного періоду. Що зміниться для ВРП після 2019 року?
– Члени, які були призначені до складу Вищої ради правосуддя раніше, переважно завершать свої повноваження. Більшість посад у ВРП будуть наповнювати саме судді. Запрацює формула – «судді, обрані суддями». Подивимося, наскільки авторитетним стане цей орган і яку репутацію матимуть ті, хто прийдуть керувати системою. Ризик, що ВРП не стане агентом добрих змін, збережеться і навіть посилиться.
– Кого обслуговує ця модель (ВРП+ВККС)? Доводилося чути дві точки зору: перша – що суддівські інституції працюють на Президента, друга – що вони працюють самі на себе, на консервацію системи, на її самовідтворення. Яка версія правдоподібніша?
– Вони обидві слушні, тому що керована система вигідна і багатьом суддям, і тим, хто стоїть на вершині. Я не відкидаю, що контакти президентської команди з керівництвом цих органів є досить тісними. Дуже показова річ: голова Вищої ради правосуддя Ігор Бенедисюк усупереч закону отримує нагородну зброю від Президента, котра, як ви, може, знаєте, вже стріляла (Бенедисюк відлякував активістів пострілами, коли вони прийшли бунтувати під його дім, – Z). Він не мав права отримувати цю зброю, бо судді не можуть бути нагороджені державними нагородами. Але він прийняв такий подарунок від Президента…
– Пане Романе, чи принцип «суддів, які обирають суддів» дає якийсь результат? Ідея була в тому, щоб судді стали незалежними. Виправдовується?
– Він хороший як ідеал. Це те, до чого треба прагнути. Теоретично, ця модель може дуже якісно працювати в умовах, коли претензій до суддівського корпусу немає, коли він має довіру. Натомість у тих умовах, коли, власне, суддівський корпус сприймається більшістю громадян, по-перше, як залежний, по-друге, як корумпований, то, звичайно, він не може породити когось кращого. На мій погляд, ця формула зіграла не найкращу роль.
– Подивімося на це збоку. Якби раніше хтось запропонував спрогнозувати, якими будуть перші кроки суддівського врядування у випадку, якщо йому дати більше волі, то, напевне, можна було би передбачити: на першому етапі всі зусилля цього самоврядування підуть на самозбереження, на підтримання кругової поруки. А вже потім, може, колись установляться принципи самоконтролю, проросте етика. Але чи видно динаміку?
– В принципі, оптимісти оцінюють, що ми зараз на початку великого еволюційного шляху. Великий еволюційний шлях означає, що попереду довгий процес.
Хоча й справді, органи суддівського самоврядування стали зараз незалежнішими. За часів Януковича це нагадувало маппет-шоу: був сценарій – вони по сценарію пройшлися, жодних обговорень.
Ми, коли починали брати участь в очищенні судової влади, то розуміли, що це швидко не відбудеться. Якби планка оцінювання була вищою, якби за серйозне порушення людина прощалася з посадою, а не прощали їй, тоді лад навели би значно швидше. Бо коли тобі пробачають якийсь проступок, заплющують на нього очі, то це тобі дозволяє припускатися цих проступків надалі. Ти знаєш: колеги цього не засудять, бо самі так роблять. Звичайно, це сильно стримує очищення системи і блокує боротьбу з цими негативними явищами.
Звичайно, поволі буде змінюватися на краще. Але наразі ментальна залежність, зосередженість на тому, що треба робити «так, як скажуть», на жаль, залишається сидіти у головах багатьох суддів.
Розмовляв Володимир Семків