У Туреччині дива не трапилося. Важливі президентські і парламентські вибори виграв Реджеп Таїп Ердоґан і його партія. Республіка Туреччина перетворюється з парламентської на президентську.
У ніч на понеділок 25 червня всі надії на демократичні зміни в Туреччині остаточно розвіялися. Центральна виборча комісія оголосила, що чинний глава держави Реджеп Таїп Ердоґан набрав 52,5% голосів на виборах президента. За його найближчого конкурента від опозиційної Народно-республіканської партії Мухаррема Індже проголосувало 31,5% виборців. Представник курдської Партії демократії народів Селахаттін Демірташ, який з 2016 року перебуває у в'язниці, посів третє місце в президентських перегонах, набравши 8,4% голосів.
За результатами парламентських виборів, які пройшли одночасно з виборами президента, більшість депутатських мандатів у парламент отримав «Народний альянс», сформований Партією націоналістичного руху і Партією справедливості і розвитку під керівництвом Ердоґана. За нього проголосувало 53,6 відсотка виборців, котрі прийшли на дільниці. Опозиційну Народно-республіканську партію, своєю чергою, підтримало 22,7% виборців. Прокурдська Партія демократії народів отримала 11,6% голосів, а «Добра партія» (молоді націоналісти) – 10%. Інші партії не змогли подолати десятивідсоткового бар'єра.
Чому дострокові парламентські і президентські вибори, які відбулися 24 червня в Туреччині, такі важливі? Бо на них турки досить радикально визначали майбутнє своєї країни. Фактично йшлося про те, чи країна піде шляхом демократичних перетворень та європейської інтеграції або продовжить заглиблюватися в авторитаризм, ісламський фундаменталізм. Тобто: рух на схід чи на захід.
Окрім цього, результат виборів буде мати вирішальне значення і для чинного глави держави Ердоґана. Він перебуває при владі вже 15 років. У перші роки свого керівництва турецьким урядом Ердоґан проявив себе як вправний господарник і талановитий політик. Саме за його правління Туреччина почала впевнено нарощувати економічну потугу, ставати сильною реґіональною державою. За його правління було проведено й багато демократичних реформ, які наближали країну до Європейської Унії.
Утім, за минулі кілька років Ердоґан перетворився на авторитарного політика, чиї дії чимраз частіше викликають критику і невдоволення як демократичної опозиції, так і західного світу. Особливо активно згортання демократії в Туреччині розпочалося після невдалого військового путчу в липні 2016 року. За підозру участі в перевороті в Туреччині було затримано понад 150 тисяч осіб, досі третина з них залишається за ґратами, тисячі людей були звільнені зі своїх посад. У країні фактично відбувалося полювання за противниками режиму. З того часу в країні все ще діє надзвичайний стан.
Чи мала турецька опозиція в таких складних умовах шанси на виборчий успіх? Як не дивно – так. Турецьке суспільство, яке історично складається з різних етнічних і релігійних груп, нині розколоте на два табори – на прихильників Ердоґана і його запеклих критиків. Електорат Туреччини, який налічує близько 60 мільйоні осіб, згідно зі соціологією напередодні виборів, розділився приблизно пів-на-пів.
Ердоґан за минулі 16 років не програв жодних виборів. І на цих виборах фактично вперше він зіткнувся зі серйозною небезпекою для своєї подальшої владної кар’єри. У той час, як його Партія справедливості і розвитку увійшла в «Народний альянс» з Партією націоналістичного руху, опозиційні політичні сили сформували власний виборчий блок «Національний альянс». До нього увійшли Народно-республіканська партія, Партія добробуту та «Добра партія».
Новий виборчий суб’єкт почав стрімко здобувати симпатії виборців. Так само досить вдало стартував зі своєю передвиборчою програмою кандидат від опозиційної Народно-республіканської партії Мухаррем Індже. Як талановитий оратор Індже зумів у короткі терміни провести успішну виборчу кампанію і вдихнув нові сили в деморалізовану турецьку опозицію. Несподівано високі рейтинги секулярного кандидата давали опонентам чинного турецького лідера надію, що владу в країні вдасться змінити й перебити авторитарні тенденції в політиці.
Певну роль у перемозі опозиції могла зіграти й прокурдська Партія демократії народів. За останні роки її активісти зазнали потужного переслідування з боку влади. Тисячі членів партії за розпорядженням Ердоґана в минулі роки опинилися за ґратами. Селахаттінові Демірташу, кандидатові в президенти від ПДН, довелося проводити свою передвиборчу кампанію з-за ґрат. А варто зазначити, що він користується особливою підтримкою не тільки курдів, а й турецьких лівих.
Так, шанси в опозиції були, але реалізувати їх так і не вдалося. Можна обґрунтувати велику перемогу Ердоґана несправедливим виборчим процесом (спостерігачі, зокрема й іноземні, підтверджують численні факт фальсифікацій та інших виборчих порушень). Утім, можна закинути й опозиції, що вона недопрацювала. Можливо, тому, що було замало часу: чергові вибори мали б відбутися щойно наступного року, але Ердоґан завбачливо переніс їх на цей рік, аби не втратити популярності. А можливість втратити рейтинг була доволі реальною з огляду на падіння темпів економічного зростання, падіння кон’юнктури, втрати експортних позицій, відтік капіталу й зростання інфляції. У будь-якому разі, турецька опозиція змогла би нівроку поліпшити свої результати, якби мала більше часу.
І що ж буде з Туреччиною далі? За допомогою цих виборів Ердоґан фактично здобув для себе статус «суперпрезидента». Адже раніше посада президента була суто церемоніальною, проте в квітні 2017 року на референдумі 51% турецьких виборців підтримали нову конституцію, яка надає голові держави нових повноважень, фактично змінює парламентську форму правління на президентську. Посаду прем'єр-міністра скасують, а президент стане головою виконавчої гілки влади і водночас лідером держави. Президент здобуде низку нових повноважень, включно з правом планувати державний бюджет, призначати і звільняти міністрів і суддів, а також видавати укази в певних сферах.
Почнуть діяти новації власне після зазначених виборів. Опозиція в разі перемоги мала намір скасувати конституційну реформу. Однак це їй не вдалося. А відтак Ердоґан стає, за означенням одного турецького експерта, «султаном нового часу». Відтепер він володітиме всією легітимністю для того, щоби придушувати будь-які паростки вільнодумства без необхідності виправдовуватися.
З одного боку, Ердоґан собі забезпечив ледь не абсолютну владу на п’ять років. З іншого боку, світський дух, закладений Кемалем Ататюрком, ще доволі сильний у Туреччині. Суспільство зараз розколене навпіл, турецька господарка, як ми вже казали, переживає далеко не найкращі роки. Так що перемога Ердоґана цілком може виявитися Пірровою.