Чинний уряд Німеччини, який народжувався у страшних і тривалих муках, може розвалитися, не пропрацювавши й канонічних 100 днів. Причиною цього можуть стати все ті ж біженці.

 

 

Багато хто вважав ХДС/ХСС (Християнсько-демократичний союз і Християнсько-соціальний союз) ледь не однією партією. У самій Німеччині журналісти (не баварські) іноді піджартовували, що «ХСС» – це «ХДС» на «байріші» (баварський варіант німецької мови). Обидві партії завжди йшли пліч-о-пліч, формували спільну передвиборчу програму, голосували в унісон.

 

Вони завжди висували єдиного кандидата в канцлери, здебільшого це був представник ХДС. Хоча були випадки, коли кандидат репрезентував ХСС. Як-от на виборах до Бундестаґу 2002 року, коли лідером списку й, відповідно, претендентом на канцлерське крісло у разі перемоги християнських демократів був Едмунд Штойбер – тодішній прем’єр-міністр Баварії і голова ХСС. На жаль, тоді вибори виграли соціал-демократи, й бундесканцлером залишився Ґергард Шрьодер.

 

Безумовно, між партіями-партнерками вряди-годи виникали суперечки, але не надто гострі й не надто принципові, аби поставити під питання саму екзистенцію християнсько-демократичного альянсу. Наприклад, про заборону/дозвіл абортів, про християнські символи в публічних місцях, про загальнонаціональні вихідні тощо. Баварський ХСС завжди дотримувався консервативнішого курсу, натомість ХДС намагався чимраз більше підлаштовуватися під дух доби. Особливо відчутно ця тенденція до новаторства почала проявлятися за часів канцлерства Анґели Меркель.

 

І от руба стало міґраційне питання – й несподівано жорстко розсварило давніх друзів. Спробуємо в кількох словах описати суть суперечки всередині альянсу ХДС/ХСС. Чорна кішка між лідерами двох партій – бундесканцлерки Анґели Меркель, котра очолює ХДС, і  міністром внутрішніх справ Горстом Зеегофером (Horst Seehofer),котрий очолює ХСС – пробігла через те, що міністр має намір закрити німецькі кордони для біженців без документів або вже зареєстрованих у будь-якій іншій країні Європейської Унії. Меркель же вважає, що такий підхід суперечить європейським нормам надання притулку і німецькому законодавству, а окрім того, є несправедливим щодо таких країн, як Греція та Італія, змушених брати на себе головний тягар міграційної кризи.

 

Минулого тижня Зеегофер навіть заявив ультимативним тоном, що коли не буде знайдено компромісу, то вже в понеділок, 18 червня, він скористається наявними у нього міністерськими повноваженнями і заборонить німецьким прикордонникам впускати до Німеччини біженців без паспортів і з реєстрацією в інших країнах Унії. 

 

Меркель залишалася категоричною противницею такого заходу. Назрівав конфлікт, який загрожував розвалити не лише християнсько-демократичний альянс, а й сам уряд Німеччини, котрий цього разу формувався рекордно довгий термін.

 

Наше видання вже неодноразово писало про те, як проходили коаліційні перемовини після останніх виборів до Бундестаґу, які відбулися ще у вересні минулого року. Спершу участь у консультаціях про створення уряду брали: Християнсько-демократичний союз на чолі з Анґелою Меркель, його баварський побратим – Християнсько-соціальний союз, ліберальна Вільна демократична партія та «Спілка90/Зелені». Їхні партійні кольори – чорний (ХДС/ХСС), жовтий (ліберали) і зелений (зрозуміло хто), тобто такі самі, як на державному прапорі Ямайки. За це свого часу ймовірну урядову коаліцію ще до початку консультацій встигли назвати «ямайською» – спершу для сміху, а згодом для зручності. Утім, ямайскому альянсу так і не судилося сформуватися. Наприкінці грудня минулого року несподівану впертість продемонстрували ліберали – саме вони фактично й довели перемовини до провалу.

 

Меркель не мала наміру здаватися й запропоновала Соціал-демократичній партії Німеччини відновити так звану «велику коаліцію». І соціал-демократи після тривалих кремпувань таки погодилися на коаліційні консультації, які теж проходили доволі складно. Та все ж на початку березня коаліцію було сформовано.

 

І от тепер така очікувана за суттю, але неочікувана за антагоністичністю суперечка навколо міґрації, та ще й між партіями-партнерами. Отже, в історії взаємин лідерів ХДС і ХСС ми зупинилися на тому, що баварець Горст Зеегофер пригрозив вдатися до радикальних заходів щодо міґрантів. Якби до цього дійшло, тяжко створена коаліція мала б всі шанси розпастися.

 

Варто звернути увагу на такий суттєвий момент: якби міністр внутрішніх справ Зеегофер одноосібно встановив заборону на в'їзд для тих міґрантів, котрі зареєстровані в інших державах ЄУ, то він – ні багато, ні мало – посягнув би на повноваження, закріплені за головою німецького уряду, тобто бундесканцлеркою Меркель. Адже стаття 65 Конституції ФРН стверджує, що лише федеральний канцлер «визначає основні напрямки політики і несе за це відповідальність».

 

Анґела Меркель не належить до тих людей, котрі толерують посягання на свої повноваження. Утім, як віртуозній політичні шахістці їй вдалося якщо й не зберегти коаліцію й уряд, то принаймні відтермінувати їхній розвал. Вона запропонувала почекати з вирішенням цього питання до саміту Європейської Унії, який пройде в Брюсселі 28–29 червня. На ньому Меркель сподівається переконати інші країни ЄУ в необхідності знайти спільне рішення для проблеми біженців. Також вона обіцяє на полях цієї зустрічі в верхах домовитися з такими країнами, як Австрія, Італія, Греція і Болгарія про двосторонні угоди, які б забезпечили правову основу для заборони на перетин німецького кордону для так званих «транзитних біженців».

 

Зеегофер погодився почекати. Але гордий баварець все ж не міг не проявити свого норову. Згоду міністр дав за однієї умови: він негайно розпорядиться не впускати до Німеччини міґрантів, котрі одного разу вже отримували відмову німецької влади на своє прохання про притулок, були вислані з країни й отримали заборону на повторний в'їзд. Меркель пристала на таку умову, бо й сама проти того, щоб такі персони нон-ґрата знову потрапляли на територію Німеччини.

 

А як, до речі, їм це вдається? Виявляється, для цього існує одна лазівка в німецькому законодавстві. Навіть за наявності заборони на в'їзд до Німеччини у міґранта залишається можливість цю заборону обійти, якщо він скористається своїм правом прямо на кордоні ще раз подати клопотання про надання азилю.

 

А тим, хто переймається долею урядової коаліції в Німеччині й не бажає німцям чергової урядової кризи, залишається сподіватися на успішне вирішення міґраційного питання на саміті ЄУ. Сподіватися, що й там Анґелі Меркель не забракне політичної віртуозності й переконливості.

22.06.2018