Нейрологи дослідили мозок незрячої жінки, що може бачити. Більшість зорового центру у пацієнтки зруйнована. Проте вона цілком свідомо сприймає певні речі – об’єкти, що рухаються. Пояснення: мозок жінки зумів обійти пошкоджену ділянку та надавати візуальні подразники руху обхідним шляхом – вражаючий приклад гнучкості людського органу мислення.
Зображення: Freeimages.
Здавалося зрозумілим: коли ми дивимося навколо, очі та мозок створюють відображення середовища в нашій голові. Якщо очі не функціонують належно або зоровий центр в мозку руйнується, цього не відбувається, і люди сліпнуть. Чи ні?
Незрозуміло чому, але є люди, безсумнівно незрячі, проте здатні бачити. Ця зряча сліпота інстинктивно обходить перешкоди в мозку, тож людина з нею буде здатна певною мірою стежити за об’єктами. Одне слово: такі люди реагують на деякі візуальні подразники, хоча й несвідомо.
Про один особливо цікавий випадок зрячої сліпоти нещодавно повідомили вчені на чолі з Майклом Аркаро (Michael Arcaro) з Гарвардської медичної школи в Бостоні: 48-річна шотландка Мілена Каннінґ (Schottin Milena Canning) 18 років тому вийшла сліпою з коми після складної інфекції дихальних шляхів та кількох інсультів.
Однак скоро вона зрозуміла, що її зір не втрачений цілком. Адже пацієнтка побачила блиск подарункової обгортки. Вона бачила, як гойдається волосся її доньки, зібране у хвостик – але не доньчине обличчя; вона бачила, як на шибку вікна падають краплі дощу – але не те, що відбувається за шибкою. Донині осліпла жінка може бачити речі за однієї умови – якщо вони рухаються. Як можна пояснити це явище?
Аби відповісти на поставлене запитання, Аркаро з колегами піддали Каннінґ тестуванню: як вона реагуватиме на об’єкти, що рухаються, і що при цьому відбуватиметься в її мозку? З’ясувалося: в експерименті Каннінґ могла сприймати рух, розмір та швидкість м’яча, що котився на неї – і схопити його в правильний момент. Якщо ж її запитати про колір об’єкта, вона не могла дати однозначної відповіді.
Заглянувши в мозок пацієнтки, вчені розгадали таємницю: «У задній частині головного мозку Каннінґ немає тканини розміром з яблуко – практично ціла потилична частка більше не працює», – повідомила співавтор дослідження Джуді Кулам (Jody Culham) з Університету Західного Онтаріо в канадському Лондоні. Ця задня частина відповідає за опрацювання візуальних імпульсів. Незважаючи на пошкодження в зоровому центрі, мозок Каннінґ знайшов шлях для продукування візуальних зображень: він просто обходить пошкоджену ділянку.
«Образно кажучи, автобан візуальної системи у Мілени веде в тупик. Проте він знайшов бічний шлях, яким можна об’їхати цей автобан і все одно передавати деякі візуальні стимули до інших районів мозку», – пояснила Кулам.
Науковці повідомили, що це явище, коли незрячі бачать рухи, відоме також як синдром Ріддоха і проявляється дуже рідко. «Наша праця надає, ймовірно, дотепер найповнішу характеристику візуальної системи окремої особи», – сказала Кулам. На її думку, даний аналіз доводить надзвичайну пластичність людського мозку та його здатність пристосовуватися.
У випадку Мілени Каннінґ також видно, що наше звичне визначення «зору» та «незрячості» не враховує багатьох речей: «Пацієнти, як Мілена, заставляють нас задуматися, що можливо – і як взаємопов’язані візуальні та когнітивні функції», – підсумувала Кулам.
Skurril: Blinde Frau kann sehen
University of Western Ontario, 13/06/2018
Зреферувала С. К.