Загальні збори "Наукового Товариства им. Шевченка" відбулися 11. мая так, як і треба було ждати. Заступник голови д. Ол. Барвінский почав збори високопарною промовою, в котрій, не глядючи на те, що Товариство засновано, дякуючи грошам, даним російскими Украінцями, став на спеціальну руско-австрійску точку. Ся точка немов оправдуєся тим, що в Росіі тепер уряд тіснить украінске слово, тоді як в Австрії воно признано офіціально. Але ж, коли вже почав д. Барвінский оглядати історію руско-украінского слова хотьби в XIX ст. то він повинен був пригадати й такі прояви, як напр. те, що коли в Росіі "ворог" позволяв друкувати збірки Максимовича, Лукашевича, Метлинского і т. и., в Галичині попівска цензура самих Русинів забороняла далеко смирніщу "Русалку Дністровую" Маркіяна Шашкевича; що й у наші часи доноси самих Русинів, в тім числі й членів-основателів Товариства ім. Шевченка, причинились до заборони в Австрії роману Мирного й Білика (Хиба ревуть воли, дозволеного цензурою в Росіі) і "Політичних Пісень укр. народу XVIII ст." і т. и., в котрих нема ні слова, противного австрійским законам. Не повинен був д. Барвінский проминути й того, що про істнованє в Галичині патріотичних товариств і університетких катедр руских від 1848/50 рр., тут майже нічого не зроблено навіть для нашоі національноі історіі й етнографіі, ліпші праці по котрій все таки вийшли "під ворогом" у Росіі, де мусіли печататись навіть збірки галицких і буковинских пісень.
Розумному не важко вивести с таких фактів, що для зросту нашоі національноі науки й літератури ще мало вільніщих офіціальних приписів, котрі вироблені не нашими "патріотами націоналами," а котрим вони навіть противились, а треба вільного духа і відповідного єму наукового інтересу у самій нашій громаді.
На лихо, початок нового періоду Товариства им. Шевченка не обіцяє нам ні такого духа, ні такого інтересу. Головою Товариства вибраний д. Барвінский, котрого реакційний настрій, а до того повна наукова слабість та ще й недобросовістність досить звісні у нас і на вічний сором припечатані в єго Читанці по народній словесности. Далі в секції історично-філософічній, найважніщій з національного погляду, вибрано директором д. Н. Вахнянина, котрий власне в наукових працях не винен зовсім, а як учитель гімназіальний визначався ще в кращі дни сміхотворннми викладами, а власне вичитами з якоісь староі книжки, і ще недавно прославився тим, що навіть забув про історію англійскоі Великоі Хартії Вільности. В секціі філософічній вибрано директором свящ. Ом. Огоновского, котрий зробив кілька вартих уваги студій про нашу мову по німецки, а по нашому прославлявся до гомеричного сміху схоластичними ідеями і тенденційним перекручуванєм фактів історіі нашоі національної культури для консервативно-кастових ідей і інтересів. В одній секціі природничій вибір директора бодай не разить дуже: д. Верхратский хоть невідомий в науковім світі, як спеціаліст, та все таки совістний учитель і збирач матеріалу, хоть більше етнографічного, ніж власне природничого.
Додати треба, що й І. книга "Записок Товариства" вийшла далеко не блискуча, як се буде у нас показано в осібній рецензіі.
При такім більше негативнім, ніж позітивнім своїм характері перед науковим світом, нове наукове товариство поспішаєся пролазити до світа політичного: воно здобуло собі монополь печатаня урядових учебників для шкіл а до того обернулося с просьбами о субсідіі до центрального уряду й до сойму. Ну, а звісно яким науковим духом дихає тепер центральний уряд віденьский і сойм галицкий. Звісне також слівце: "чий хліб йіси, того й пісні співай!"
Ну тай граєся тобою доля, батьку Тарасе!... У Львові ще більше, ніж над Аралом. Там бодай трагедія була, а тут фарса, та ще навіть не смішна...
Народ