Перед pоком піднято у нас в сторони інтересованих родин гадку, щоби з огляду на нові потреби грядучого часу домагатись від шкільних властий постепенного створеня для нашої молодїжи при львівській академічній ґімназії реально-ґімназіяльних кляс. Річ видала ся для загалу симпатична і не дуже тяжка до переведеня. Та зараз же розвела ся з того приводу між нашими ученими професорами горяча академічна дискусія: чи добивати ся нам реальної ґімназії, чи радше чисто реальної школи. А оконечний результат сеї дискусії вийшов той, що ми не осягнули нї одчого, нї другого.

 

Одначе спрага дотикає надто глубоко житєвих потреб теперішного часу, щоби могла понехатись. Що раз ширші круги інтересованих родичів домагають ся голосно сповненя того дезидерату. А вислів тому загальному відчуваню дав недавно на зборі Краєвого Шкільного Союза один ветеран-педаґоґ словами: "Ми не повинні тепер йти на закладанє нових приватних ґімназій, бож ґімназії не дають народови того, що він нинї потребує; годї заховувати самих лиш урядників, професорів і др. бюрократів; в нинїшнім часї треба як найбільше людий до практичних заводів, і тому засновувати нам передовсїм промислові і фахові школи".

 

І справедливо! Весь світ, а з окрема наш край, зістали сею війною в страшний спосіб знищені та будуть мусїти через дуже довгі часи звертати найважнїйші сили на відбудову сподіваної руїни. В тїснїй звязи з тим виринає нинї перед очима всїх суспільностий пильна потреба закладаня як найбільше всяких фабрик і промислових підприємств, а дальше виховуваня як найчисленнїйших фахових сил, що були би спосібні сповнити в тих заводах свої завданя. Колиж відповідно тому всї народи звертають тепер вихованє молодїжи на практичні области, то щож говорити тут про нас, у котрих те поле ще зовсїм не тикане! Справдї крайна пора занятись і нам тим дїлом. Сего вимагає і конечна потреба нашого народу, тай було би воно непростимим гріхом запирати перед своєю молодїжю нові дороги житя, які перед нею тепер отвирають ся.

 

В порозуміню з поважними родичами, також власною ріднею заінтересований, піднимаю перед нашею публикою поновно ту справу і взиваю: домагаймо ся від шкільних властий основаня для наших дїтий з новим шкільним роком реально-ґімназіяльних кляс. Коли створено такі заклади вже для всїх народів Австрії, коли в самім Львові стає для Поляків вже друга така школа, то маємо і ми право жадати, щоби дано й нашій молодїжи те, що нинїшний час потребує.

 

Я не буду заходити в дискусії з нїким. Навпаки признаю, що всї роди шкіл: і клясичні ґімназії, і чисто реальні школи, і гандлеві, і промислові і др. мають свою вагу для суспільности, і мужі, що їх заступають, мають кождий свою рацію. Ми і повинні всїх тих шкіл добиватись. Одначе коли годї нам їх всїх так скоро осягнути, то підношу нинї один пильний постулят: жадаймо на тепер отвореня реально ґімназіяльних кляс.

 

При ставлено сего внесеня я числю ся з вкоріненою у нас традицією, а дальше узглядняю і педаґоґічну і практичну сторону справи, так що сподїюсь вдоволити многі круги родичів.

 

Найперше числю ся з традицією. Вся наша суспільність звикла від давна справляти образованє своїх дїтий до бюрократичних заводів: на юристів, професорів, священиків ітд. І я переконаний, що хоч фахові званя дають нинї молодїжи нерівно кращі вигляди, то той нахил публики до бюрократичного званя буде у нас ще довго тревати. З огляду на те являєть ся реальна ґімназія, яка має богато східного з клясичною, щасливою серединою, котра може нам в обох напрямах послужити. Вона дає своїм ученикам з одного боку всї права ґімназії, признає вступ на всї факультети і отвирає дорогу до бюрократичних заводів, колиб того забажали, — а з другого боку приспорює їм також значне реальне підготовленє, так можуть відтак після своїх спосібностий і охоти перейти й у практичні заводи.

 

Що до педаґоґічної сторони вкажу, що родичі не годнї у 10-лїтних дїтий (бо в тім віку вступають вони в середну школу) напевно розпізнати, до яких наук чи заводів будуть мати дарованя. Се показуєть ся у молодїжи аж пізнїйше, коли вона в дальших клясах стрінеть ся з ріжними науковими предметами і проявить ся до чогось талант або замилованє. З тої то причини приходять ся інтелїґентним родичам, нераз дуже прикро, призначувати молоду дитину на ослїп до якоїсь школи, не знаючи напевно, чи буде вона тут надаватись. І тут стають як раз в добрій нагодї реальні ґімназії, котрі дають молодїжи і часть клясично-теоретичного й часть практичного підготовленя так, що має після того змогу відповідно до своїх таланів звернутись в дальшім образованю в одну або в другу сторону.

 

А що до практичних користий реальної ґімназії, то здаєсь зайвим багато говорити. Я вкажу лиш, що в сїй школї подаєть ся в чотирох низших клясах обовязкова наука рисунків, котра вправа в молодім віку стає для дальших практичних заводів дуже цїнна, — в висших же клясах удїляєть ся наука вичерпуючої ґеометрії (опертої на рисункових помірах), окремий предмет хемії, стеноґрафія, а місто мертвого грецького язика обовязкова француська або анґлїйська мова, котрі для людий, маючих відтак дїла з ширшим світом, є конечні. Вже ті наведені предмети уявляють нам, як поважно приготовлює реальна ґімназія своїх вихованцїв до фахових заводів.

 

Супроти сих арґументів дїйсного житя підносять приклонники клясичних ґімназій і чисто реальних шкіл свої мотиви, постоюючи очевидho з тим, з чим зжили ся. Одні жалїють над наукою грецького язика і міркують, що і клясичні ґімназії (подаючи часто надобовязкову науку рисунків і француського язика) не запирають дopоги на технїку і до фахових шкіл. А другі знов показують в противний бік і йдуть проти всякого клясицизму в школах. Однак мотиви їх не можуть захитати практичних користий, які подає нам посередна між ними реальна ґімназія. Гуманїстам відповім коротко, що наука грецького язика придаєть ся на дїлї лиш дуже рідким одиницям (надзвичайним спеціялїстам старинної грецької історії або докторизуючим ся богословам), а для маси прочої молодїжи являєть ся в житю зовсїм безхосенною і по якімсь часї цїлком забуваєть ся, — що ґімназіялїсти мусять в фахових школах поборювати великі трудности, нїм вирівнають зaxодячі у них браки, — вкінци, що инший є результат надобовязкової науки згаданих предметів в ґімназії, а зовсїм инший при стислім трактованю їх як головних предметів в реальній ґімназії. На виводи знов чистих реалїстів відмічу, що поминувши те, що чисто реальна школа веде вихованє молодїжи лиш в однім напрямі і запирає перед нею дорогу на унїверситет, заходять у нас такі житєві відносини, що для кождого образованого чоловіка показуєть ся частка клясичного вихованя, а з окрема якесь знанє латинського язика конечним. Миж були від многих віків звязані з західною культурою і на кождім кроку стрічаємо ся в науцї з латинським язиком. Зрештою найлїпшим доказом нехай послужить те, що не раз чув я від технїків, котрі вийшли з реальних шкіл і латиньского язика не знають, що той брак дав ся їм в житю прикро відчувати.

 

Я гадаю, що вже по сїм короткім представленю стане воно для нашої публики зрозуміле, що реальні ґімназії підходили би дуже і під наші теперішні відносини, що відповідали би і вкореній у нас традиції і вдоволяли би й практичним потребам надходячого часу. Я вірю навіть, що по основаню такої школи велика більшість нашої молодїжи потягне власне туди. Так отже в інтересї наших дїтий і в великім інтересї суспільнім домагаймо ся від правительства чим скоршого отвореня реальної ґімназії.

 

А тепер ходить ще о те: якою дорогою добиватись нам отвореня реальної ґімназії?

 

Перед роком піддано проєкт, щоби одну українську ґімназію у Львові переміняти постепенно на реальну ґімназію. Одначе сей спосіб видав ся для ширшої публики прикрим, щоби ми дійшовши тут з великим трудом до двох ґімназій мали одну з них усувати. І се було причиною, що симпатична справа реальної ґімназії не здїйснила ся торік. I я стою на тім, щоби ми, добиваючись нової, дуже хосенної річи, не нарушали попередного здобутку. Длятого підношу відмінний проєкт: щоби ми домагали ся при одній українській львівській ґімназії постепенного отвореня паралєльних відділїв для реально ґімназіяльної науки. Рада шкільна краєва має власть творити паралєльні віддїли, отже може їх завести. І ті відділи поступали би що раз висше, а коли показали би свою животність, могло би правительство створити з них колись окрему школу. Гадаю, що на ту дорогу згодимо ся всї і будемо вже однодушно доходити до здїйсненя нашого бажаня.

 

Деякі наші круги сумнївають ся в легкий успіх сеї справи і побоюють ся перепон з сторони польських властий шкільних. Одначе я не трачу надїї, що рада шкільна краєва і центр, правительство поставлять ся тут обєктивно, — потреба і брак фахових сил на широких територіях, українських і польських, є так разячі, що партикулярний антаґонїзм повинен тут уступити, а взяти верх загальний інтерес, іменно супроти грозячої обом народам чужої навали на наші промислові области. Колиж би показали ся які перешкоди, повинні ми безпроволочно в спосіб рішучий апелювати о своє право хоч би й до найвисшого місця. Миж вже не гельотами на українській землї, а своїми господарами!

 

З сею справою не треба гаїтись. Час нинї великий. Кождий втрачений рік був би для нас безмірною шкодою. Цїлий світ звертаєть ся нинї на промислові і фахові области, і тут стелять ся для тружеників світлі гороскопи. Ми вже й так в сих дїлах дуже спізнили ся. Ріжні і численні фахові сили показують ся нам конечні не тільки з огляду на наш зруйнований край, але і на отвираючі ся перед нами великі горизонти на Українї і дальшім сходї. Вже в сїй хвилї відчуваєть ся нагла потреба закладаня на велику скалю всяких фабрик і підприємств, та потрібних для веденя того дїла фахових шкіл. Я вкажу лиш хоч би на закладанє тартаків, на фабрики столярства, боднарства, ковальства, слюсарства, гарбарства, металевих лїярень і виробів, гончарства, обуви, прядїлень і ткалень, мила, свічок, всяких товщів і паст, шварцу, ріжних хемікалїй, школи для елєктротехнїки і низшого гірництва, і так дальше беа кінця! Ріжні господарські і фінансові інституції бажали би горячо вводити вже тепер ріжні промислові віддїли в житє і оферували би управителям їх грубі платнї, незрівнано висші від всяких урядових пенсїй; та тут показуєть ся, що нема у нас фахово образованих людий, котрі були би cпoсібні такі річи орґанїзувати і вести. Справдї розпука береть ся на такий стан! А ще яркійше виступить той брак по війнї, коли всяка культурна праця піде в горячковім темпі вперед. І готово вийти, що чужинцї будуть занимати наші місця і напливати на наші широкі землї, та будуть господарувати в них на свій пожиток.

 

З огляду, що вписи до І. кляси середних шкіл відбудуть ся вже за пару день, проте зголошуймо на разї наших дїтий до ґімназії. Одначе рівночасно звернїм ся до ради шкільної краєвої і центр. правительства, щоби отворило там паралельні, реально-ґімназіяльні віддїли, до котрих родичі, які сего забажають, переведуть по вакаціях своїх дїтий. В тій цїли було би бажане, щоби дотичні родичі порозумілись вже на днях що до дальшої акції. Я певний, що і наші члени ради шкільної краєвої і посли попруть се дїло. Сподїю ся, що інтересовані родини заберуть зараз в сїй справі слово, а наші часописи принесуть вже в найблизших днях конкретні вісти що до піднятих заходів.

 

[Дїло]

 

08.06.1918