Обкроюванє державної території України дружними державами.
Львів, 24 мая 1918.
Про західні области України, зaняті осередними державами в війнї з Росією і признані берестейським договором за державну територію України, згадуємо тільки для цїлости образу, як дружні держави, які заключили мир з Україною і пішли їй на поміч, обкроюють її державну територію. Бо полїтика осередних держав, з окрема Австро-Угорщини що-до західних українських областий відома. Не вважаючи на берестейський договір, вони вважають ті области своєю власністю, якою можуть довільно розпоряджати і якою думають — коли буде треба — купити собі помиренє з Поляками.
Бесарабією ті самі дружні держави винагородили Румунїю на ті важкі умови мира, які вони їй подиктували. Заявив се сам румунський президент мінїстрів Марґільоман, так, що про се не може бути иншого сумнїву. Зрештою було се ясно від самого початку, коли справа Бесарабії стала спірна.
Серед розвитку резолюції Бесарабія проголосила ся самостійною републикою. Центральна Рада, стоячи на становищи права самоозначеня, не піднесла українських прав до цїлої Басарабїї, тільки заявила, що справу державної приналежности української части Бесарабії сподїваєть ся полагодити на основі права самоозначеня народів.
Тимчасом бесарабську републику заанектувала Румунїя. Тепер Центральна Рада змінила своє становище і зажадала звороту української части Бесарабії. На се Румунїя відповіла відмовно нотою, яка надійшла до Київа вже тодї, коли там установлено гетьманську власть.
Від хвилї анексії Бесарабії Румунією Австро-Угорщина й Нїмеччина заявили, що вони в сїй справі не є інтересовані і оставляють її до рішеня між Україною й Румунїєю. Коли-ж взяти на увагу, що Румунїя в дїйсности заволодїла Бесарабією, а Україна в теперішних обставинах не може вести війни з Румунїєю, то ясне, що означало "disinteressement" осередних держав. Се зрештою пояснив сам Марґільоман.
З Кримом вийшла подібна історія, як з Бесарабією. Виходячи знов з права самозначеня, Центральна Рада не підносила прав України до Криму, де більшість населеня — Музулмани. Крим також мав стати самостійною републикою, з яким Україна сподївала ся заключити федерацію. Тимчасом дружні держави призначили Крим для себе. Чи формально буде він належати до Туреччини, властиво ще не знати.
Можна-б закинути Центральній Радї, що се вона завинила утрату Бесарабії й Криму, бо не піднесла виразно прав України до тих земель. Та треба зрозуміти, що в тих обставинах, в яких тодї була Центральна Рада, за піднесенє тих прав її був би зустрів закид анексіонїзму. Треба зрозуміти, що Центральна Paда мала на увазї нe анексію Бесарабії й Криму сусїдними державами, тільки мала вона на увазї вільну волю населеня Бесарабії й Криму. Вся вина Центральної Ради в тім, що вона хотїла будувати українську державу на нових основах, на основах пошани волї народів, коли кругом не самі анексїоністи, що вона була чесна.
Зрештою чи становище Центральної Ради було би змінило справу? Західнї области України забезпечила Центральна Рада міжнародним договором, — а що дїєть ся з ними?!
В кінцї Таврія. Таврію вичисляє третій унїверсал Центральної Ради виpaзнo як територію Української Народної Републики. Тимчасом дружна держава рішила — і то власне в останних днях, вже за гетьмана — що Таврія не має належати до української держави.
Дружні держави обкроюють Україну, бо знають, що вона не може тепер боронити ся. Та нехай вони тямлять, що сї обкроєня містять у собі народи нових міжнародних конфлїктів. Український нарід з тими обкроєнями не погодить ся і прийде час, коли він зажадає своїх земель. —
Як Центральна Рада протестувала проти обкроєня української державної території, так протестує проти сього й гетьманський кабінет. Успіх його протесту покаже, як відносять ся дружні держави до України і до дружної їм гетьманської власти.
Анексїя Басарабії й гетьманський кабінет.
"Нова Рада" повідомляє:
13. мая в мінїстерстві закордонних справ під проводом в. о. мінїстра д. Василенка відбула ся нарада з участю слецїялїстів професорів і керівників відомства, присвячена розгляду справи з відношеням до анексії Румунїєю Бесарабії. Як виявило ся, більшість участників наради додержуєть ся погляду про необхідність найрішучійшого протесту проти цієї анексії. Результати наради будуть передані на розгляд ради мінїстрів.
УТА. оголошує отсей офіціяльний комунїкат:
Беручи під увагу, що Бесарабія анектована Румунїєю і що умови полїтичних й господарських відносин між Румунїєю й Україною досї не установлені, вивіз за границї України всяких товарів до Румунїї й Бесарабії безумовно заборонюєть ся. Комісарі мінїстерства торговлї й промислу, а також всї правительственні аґенти й інституцїї, до яких се відносить ся, мають строго слїдити за виповненєм сього наказу. —
Предсїдатель Ряди мінїстрів: Лизогуб. Мінїстер торговлї і промислу: Гутник.
Гетьманська власть і справа Криму.
Київська "Нова Рада" повідомляє:
На засїданнї ради мінїстрів 13. мая з інїціятиви мінїстра фінансів Ржепецького і мінїстра торгу й промисловости Гутника була знята річ про прилучення Криму до України. Необхідність такого прилучення викликана — на думку пп. мінїстрів — чисто економічними міркуваннями: о скільки тїсно звязані економічно Крим і Україна, видно хоча-б з того, що тільки перерібка кримського тютюну в межах України дає коло 100.000 карбованцїв на рік прибутку з акцизу. Обговоривши справу, Рaдa мінїстрів доручила мінїстру закордонних справ звернутись до центральних держав з метою вияснити справу з усїх боків.
"Одесскій Листокъ" з 15. мая доносить:
Під теперішню пору гетьман робить серіозні заходи коло поверненя Українї Кримського півострова й кораблїв Чорноморської фльоти. У сїй справі гетьман веде переговори з висшими нїмецькими кругами. Вісті з авторитетних жерел потверджують факт висланя гетьманом телєґрами у Берлїн з пильним домаганєм звороту Українї Кримського півострова. В розмові з одним із членів комісії висловив гетьман тверду певність про успіх свойого домаганя.
Справа Таврії.
Київське "Відродження" з 14. мая доносить.
Германський ґенерал Кoш видав наказ, що Таврійська ґуб. і Крим не належать до Української Народної Републики, а становлять ся двома самостійними републиками. Грунтуючись на цїм, нїмецький командант Бердянська не допустив українську владу до виконання своїх обовязків в Бердянському повітї.
[Дїло]