Професор Лукан Вей — відомий в академічних колах дослідник політичних режимів пострадянських країн, автор книг “Плюралізм по дефолту: слабкі автократи та піднесення змагальної політики” та “Змагальний авторитаризм: гібридні режими після Холодної війни” (у співавторстві зі Стівеном Левітські). У травні професор гостював у Львові й прочитав тут дві лекції: “Атака на демократію: втручання Росії у вибори в інших країнах” (10 травня в УКУ) та “Причини кризи демократії в Сполучених Штатах Америки” (11 травня у ЛНУ ім. Івана Франка).

Z спілкувався з відомим політологом про сучасну демократію та її майбутні перспективи.

— У своїй книзі “Плюралізм по дефолту” в розділі про Україну ви пишете: “Попри те, що поділи ідентичності майже постійно розглядались як перешкода для демократії, вони водночас підсилювали мобілізацію опозиції й заважали формуванню авторитарного режиму зверху. Але ці поділи також були причиною серйозних дисфункцій. У 2014-му поляризація суспільства одночасно підірвала авторитарне правління Януковича і створила передумови для соціального конфлікту”. Чи ця теза актуальна сьогодні?

— Передусім я вважаю, що за останні роки українська ідентичність глибоко змінилася. Тепер вона більше об’єднана, ніж розділена. Є дві основні причини цього. По-перше, значна частина проросійських виборців залишилась в окупованому Криму та Донбасі. По-друге, займати проросійську позицію через війну стало набагато важче.

Я думаю, що це одночасно і добре, і погано. У більшості країн світу націоналізм — це чинник авторитаризму. Натомість в Україні раніше було по-іншому, адже націоналізм радше розділяв країну, ніж об’єднував. Тепер Україна стала більше схожою на інші країни в сенсі, що націоналізм у ній — це потенційна загроза авторитаризму. Це виявляється сьогодні в тому, що багато хто сприймає критику правління Петра Порошенка як зраду і поширення російської пропаганди. Це причина для занепокоєння. 

— Далі ви пишете у книзі, що “зміни інституційної сили держави і партій дозволяють сподіватися на вищий рівень змагальності в майбутньому”. А як щодо цього твердження?

— Я думаю, що сьогодні є підстави так стверджувати. З одного боку, більш уніфікована ідентичність в багатьох випадках йде проти демократії, принаймні в короткій перспективі. Але з іншого, партія Петра Порошенка сьогодні слабка, набагато слабша, ніж “Партія регіонів”. Інституційної сили держави недостатньо, щоби Петро Порошенко міг запровадити авторитарне правління, якщо він захоче це зробити.

— Спільно зі Стівеном Левітскі ви створили термін “змагальний авторитаризм”, який визначаєте як такий тип політичного режиму, за якого “формальні демократичні інститути розглядаються як основний засіб приходу до влади, але порушення прав людини, зловживання державною владою і мас-медіа настільки звужують поле для гри, що режим не можна назвати демократичним”. Чи можна це визначення застосувати до України?

— Я думаю, що цілком.

— Тобто ви кажете, що в Україні існує авторитарний режим?

— Авторитаризм — це дуже широке поняття, яке позначає все те, що не є демократичним. Це не обов’язково режим Сталіна чи Путіна. Візьміть, для прикладу, правління Бориса Єльцина. З одного боку, високий рівень змагальності. З іншого — грубі порушення демократичних норм.

— Ви аналізуєте політичну ситуацію в нашій країні з 1991 року. За цей час влада кілька разів змінювалася між різними політичними групами. Двічі це супроводжувалося політичними революціями, одна з яких була кривавою. Що це? Поступовий, хоч і важкий, шлях до демократії? Чи циклічний рух із демократичних “припливів” і “відпливів”?

— Єдиної траєкторії розвитку України не було. Була флуктуація між менш (як за часів Януковича) та більш змагальними формами авторитаризму, але в жодному разі не пряма лінія в одному напрямку. Як ви сказали, це циклічний рух.

— Ви відвідали УКУ з лекцією про втручання Росії у вибори в інших країнах. Який масштаб цього втручання, і наскільки Росія є загрозою для миру і безпеки у світі?

— Росія різко збільшила своє втручання в політичні справи по всьому світу. Російське втручання само собою не має такого впливу на Заході, як в Україні. Але потрібно чітко наголосити, про які саме аспекти цього втручання ми говоримо. Багато людей зосереджують увагу на інформаційних війнах. Це, звісно, важливо, але є й небезпечніші типи атак — наприклад, зламування електронних виборчих систем. Це може зруйнувати вибори в Україні у 2019 році. Потрібно дуже уважно до цього ставитись, адже якщо люди втратять віру в результати виборів і думатимуть, що ними зманіпулювала Росія, то це нестиме екзистенційну кризу для української демократії. А на мою думку, це цілком правдоподібний варіант.

— Чимало аналітиків говорять про напруженість у стосунках між Росією і Заходом як про нову холодну війну. Чи ви з цим погоджуєтеся?

— Так, Путін — це фундаментальна загроза для демократії у світі. Той факт, зокрема, що він здійснив інформаційну атаку на Сполучені Штати, дає підстави говорити про це як про нову холодну війну.

— Темою іншої вашої доповіді — в ЛНУ імені Івана Франка — були причини кризи демократії в Сполучених Штатах. У чому полягає ця криза і які її причини?

— Є дві основні причини кризи. Одна — короткотермінова, інша — довготермінова. Короткотермінова — це обрання президентом Дональда Трампа, який є автократом, не вірить у демократію і нападає на свободу преси. Але, на мою думку, набагато важливішою є поляризація американського суспільства, яка полягає в тому, що одна сторона сприймає іншу як засадничо нелегітимну. Демократії дуже непросто вижити в таких умовах. Це — довготермінова причина.

— Американському політологу Самуелю Гантінгтону належить теза, що демократія у світі розвивається хвилеподібно: спочатку настає хвиля демократизації (на початку 1990-х), а згодом — хвиля антидемократичного регресу. Чи погоджуєтеся ви з тим, що світ входить у цю другу хвилю?

— Я думаю, що в майбутньому це можливо, але сьогодні таке твердження сильно перебільшене. Якщо ви подивитеся на рівень демократії у світі протягом останніх 15-20 років, то побачите, що він загалом залишається стабільним. Є, звісно, декілька винятків — як-от Угорщина чи Венесуела, але говорити про глобальну кризу демократії передчасно. Демократія в Сполучених Штатах наштовхнулася на виклики, але це все ще демократія. Те саме і в інших країнах.

— Коли ви говорите про рівень демократії, то маєте на увазі показники Freedom House?

— Зокрема, і їх. Цікаво, що коли ви почитаєте їхні звіти, то знайдете в них заяви про те, що демократія відступає — але коли глянете на їхні цифри, то побачите, що насправді це не так.

— Який ваш прогноз щодо майбутнього демократії в Україні?

— Я б сказав, що перспектива повноцінного авторитаризму є слабкою, але можливість стабільної демократії також незначна. Я бачу продовження плюралізму по дефолту, м’якого змагального авторитаризму.

— А які основні перешкоди заважають Україні стати повноцінною демократичною державою?

— Це як традиційні причини — такі, як відсутність верховенства права й олігархи, так і виклики, з якими країна зіштовхнулася нещодавно. Основний з них — це загроза національній безпеці, яка заохочує людей обмежувати свободу слова. Як на мене, поки в країні тривають дискусії про те, що через війну потрібно обмежувати свободу слова, то це найбільший виклик. 

 Розмовляв Євген ЛАНЮК